«Жаль є найвища форма людського існування…» (Достоєвський) – Некрасов Микола

Любити й розуміти свій народ, співчувати йому найкраще вчитися в Некрасова. Він про усім пише так, начебто сам усе випробував: «Цю звичку до праці шляхетну нам би не зле з тобою перейняти! Благослови ж роботу народну й навчися мужика поважати!» Так знати й любити свій народ могла тільки людина з більшим серцем, із широкою душею

«Один раз у студену, зимову пору я з лісу вийшов, був сильний мороз…» Ці казкові по звучанню рядка залишаються в пам’яті з дитинства. У школі вчителя розповідають нам про творчість Некрасова й читають його вірші

Ми з більшою увагою слухаємо й жваво уявляємо собі картини селянського побуту. Мені чомусь завжди некрасовские селяни здавалися людьми богатирського додавання, у російських традиційних костюмах. З такою ж яскравістю я представляв і бідняків, які все в лахміттях, схудлі, з мученицьким вираженням на особі йшли за плугом. Його вірші більше віршів інших російських поетів викликають у душі читача почуття жалю ліричним героям. Героїв Некрасова навіть якось ніяково називати літературними, настільки вони реалістичні

Можна ледве не плакати про бідного орача, якому так і не вдалося зібрати врожай. Можна як наяву бачити конячку, що везе віз хмизу, а поруч, що крокував мужичка, з нігтик, маленького хлопчика, що не міг учитися через бідність і тому доводилося йому працювати нарівні з дорослими. Дотепер живий образ трудівників, що побудували залізницю: «Прямо доріженька: насипу вузькі, стовпчики, рейки, мости. А з боків – те всі кісточки росіяни… скільки їх! Ванечка, чи знаєш ти?»

Безжалісні, правдиві картини людського горя й страждань знедолених людей, створювані поетом, здобувають типовий характер у циклі віршів «На вулиці». Проста буденна сценка, буденна «фізіологія» столиці, здавалося б випадково побачений епізод розкривають соціальні протиріччя столиці, трагізм повсякденності. Голодного бідняка, укравшего в торговця калач, веде в ділянку городовий. Баба мати в сльозах проводжає свого Ванюшу, якого забрали в рекрути, – все це ескізні замальовки вуличних вражень, але вони типові для будня міста, у кожному із цих ескізів криється життєва драма. Доля мужика була важка, але ще більш важкої була доля селянської жінки, опис якої займає значне місце в лірику Некрасова

У вірші « чиЇду вночі по вулиці темної» поет малює типову картину потреби, страждань, горя, що випало на частку простій росіянці жінки. Це розповідь про безрадісну любов бідняків, про лиховісну вбогість, що калічить найясніші, чисті почуття людини. Великі російські поети Некрасов присвятив російській жінці – селянці більшу частину своїх добутків. Він всім серцем співчував важкій частці селянок і, як міг, яскраво й душевно зображував неї у своїх віршах. Він намагався залучити до проблем жінок увага прогресивного російського суспільства. Він кидав виклики тим, хто перетворив російських жінок у рабинь. От як Некрасов пише про дівчину у вірші «Трійка»: «На тебе задивитися не диво, Полюбити тебе всякий не ладь: «В’ється червона стрічка грайливо У волоссях твоїх чорних, як ніч». Поет зі смутком міркує про те, що погляд її може «розорити старого на подарунки», а «у серце юнака кине любов», але що стане із цією російською красунею далі в сумній Росії?

Серце поета обливалося кров’ю, коли він бачив на особах російських селянок вираження тупого терпіння й безглуздого вічного переляку. Тільки прочитавши Некрасова, можна зрозуміти, у якому безправному положенні перебували селянки в той час у Росії. Не шанувалося навіть материнство: матерів, що годують, змушували працювати в поле, а поруч на смузі кричали грудні дитини. У повному розпалі жнива сільська. Частка ти! – російська доленька жіноча! Навряд чи сутужніше знайти! У житті жінок мало радостей, вона повинна працювати й у поле, і будинку, їй ніколи думати про себе. У вірші « чиЇду вночі по вулиці темної» Некрасов розповідає про типову долю російських жінок. З волі батьків героїня вірша вийшов заміж і тепер повинна терпіти образи й знущання: «Чоловік тобі випав не добрий на частку: Зі скаженою вдачею, з важкою рукою…»

Незважаючи на такі приниження, вона зберегла почуття власного достоїнства й «пішла на волю». Але вільне життя, затьмарене смертю сина, теж не принесла їй щастя. Ще важче зложилася доля кріпосної селянки Груші, про що поет пише у вірші «У дорозі». Груша виховувалася разом з поміщицькою дочкою й одержала утворення