Дружба й любов у лірику Пушкіна – Пушкін Олександр

Чим далі від нас ті тридцять сім років, що були отмерены Пушкіну, тим пристальнее вдивляємося ми в його життя. Що шукаємо в ній? Чому хочемо знати подробиці? Звідки ця ностальгія за пушкінським часом? Цей інтерес не дивний. Пушкіна невичерпний, і кожне нове покоління шукає в ньому свій мотив і себе вимірює його «простором».

У світлі дні осіни і я вертаюся до Пушкіна. Його мир позбавлений обрисів – у всім видна рука генія: небеса світлі й високі, душа легка й повна, крізь прозоре повітря й світло тонко промальований зміст буття. Неможливо ввійти в пушкінський мир: людська душа народжується разом з ним. Вона не відрізняє себе від цього миру. Вага плоті залишає її. І тоді душу завмирає й ширяється

Мир Пушкіна. Він надзвичайно різноманітний і багатогранний. Але він цільний і неподільний. «Що ж було предметом його поезії?» – запитував Н. В. Гоголь і захоплено відповідав: «Усе стало його предметом. Німіє думка перед незліченністю його предметів». «Усе хвилювало ніжний розум», – сказав поет про себе. Важко уявити собі Пушкіна без Любові й Дружби. Він все своє недовге життя, як і будь – яка людина, учився дружити й любити

«На початку життя школу пам’ятаю я», – так напише Поет. Його внутрішньою, найближчою вітчизною, вітчизною його душі, був ліцей у Царському Селі. Ліцейське братерство – найясніша глава біографії Пушкіна. Куди б не кинула доля ліцеїстів першого випуску (їх було всього 30, серед них И. И. Пущин, А. А. Дельвиг, В. Кюхельбекер), куди б їх «счастие не повів», вони завжди зверталися мыслию й серцем до своєму царскосельскому Батьківщині, до тих шести рокам, коли в навчанні й читанні, у витівках і забавах, у дружбі й сварках створювалася Особистість кожного з них, народжувався дух волі, достоїнства й честі. Ліцейська співдружність була тим головним, що замінило йому замолоду настільки необхідне для людської душі відчуття Будинку. Пушкіна недарма після закінчення ліцею відзначав кожну ліцейську річницю власними віршами. В 1825 році у вірші «19 жовтня» він скаже про те, що жило в його серце:

Друзі мої, прекрасний наш союз!

Він як душу нероздільний і вічний –

Неколебим, вільний і безтурботний,

Зростався він під покровом дружних муз

Куди б нас не кинула доля,

И счастие куди б не повело,

Всі ті ж ми: нам цілий мир чужина;

Батьківщина нам Царське Сіло

Серед ліцейських друзів Пушкіна особливо близькими були Дельвиг, Кюхельбекер, Пущин. Пущин згадував, як зароджувалася їхня дружба в стінах ліцею: «Щоб полюбити його по – справжньому, потрібно було глянути на нього з повною прихильністю, що знає всі нерівності його характеру, мириться з ними, полюбить їх. Між нами це якось незабаром улаштувалося…» Таке ж глибоке почуття випробовував і поет. «Товариш милий, друг прямій», – називає Пушкін Пущина у вірші «Бенкетуючі студенти» (1814). А перед самим випуском написав в альбом другові:

Глянувши коли – небудь на таємний цей листок,

Пописаний колись мною,

На час полети в ліцейський куточок

Всесильної, сладостной мечтою…

Мій друг! Вона пройшла (перша любов),

Але з першими друзями

Не резвою мрією союз твій укладений;

Перед грізним часом, перед грізними долями,

Про милий, вічний він!

Після закінчення ліцею важко зложиться доля обох друзів. Пущин вступить у таємне суспільство, буде засуджений в 1828 р. і вивезений у Читу. Пушкіна відправлять у Південне посилання, а потім у Михайловское, де поет буде нудитися від самітності. І все – таки друзі знаходили можливість підтримати один одного: Пущин першим, таємно, відвідує опального поета в Михайлівськім; Пушкін, довідавшись про те, що трапилося, із другом, посилає в Читу вірш:

Мій перший друг, мій друг безцінний!

И я долю благословив,

Коли мій двір відокремлений,

Сумним снігом занесений,

Твій дзвіночок оголосив

Молю святе провиденье:

Так голос мій душі твоєї

Дарует те ж утешенье,

Так опромінить він заточенье

Променем ліцейських ясних днів!

(Псков, 13 грудня 1826 р.)

«Втішно відгукнувся в мені голос Пушкіна! Сповнений глибокої, живлющої подяки, я не міг обійняти його у вигнанні », – так написав Пущин. І вже не зміг більше обійняти ніколи: в 1837 р. він довідався про дуель і смерть друга. Дружба для Пушкіна завжди була крапкою відліку, на якій він будував своє життя. Серед друзів Пушкіна в ліцейські роки були гвардійські офіцери: П. Я. Чаадаєв, Н. Н. Раєвський, П. П. Каверін. У Петербурзі, після закінчення ліцею, він сходиться з М. Луніним, К. Рилєєвим, з поетом – партизаном Д. Давидовим, дружить із В. А. Жуковським, П. А. В’яземським, А. И. Тургенєвим (старші соратники по арзамаському братерству). І, напевно, про багатьох дружніх зв’язках Пушкіна можна було сказати:

Меж ними все народжувало суперечки

И к міркуванню тягло:

Племен минулі договори,

Плоди наук, добро й зло,

И забобони вікові,

И труни таємниці фатальні,

Доля й життя у свою чреду,

Усе піддавалося їх суду

(«Євгеній Онєгін»)

«Пушкін мене заразив любов’ю. Словом – Любов», – так написала М. Цветаева у своєму есе «Мій Пушкін». Вся його поезія – це любов: любов до Батьківщини, любов до близьких, любов до друзів. Але особливе місце займає любов до жінки. Він умів любити вишукано, захоплено, жагуче. Катерина Бакунина, Єлизавета Воронцова, Євпраксія Вульф, Олена Раєвська, Ганна Керн, Ганна Оленина, Наталя Гончарова. Вони схвилювали почуття поета. Вони розбудили в ньому мрійність і світлу радість. Вони вдихнули в нього ті слова, які входять тепер у нас потоком цілісного буття: Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:

Переді мною з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси…

Я вас любив:

Любов ще, бути може,

У душі моєї згасла не зовсім…

У поданні Пушкіна любов – це піднесене почуття, це непередавана радість. Вона не може бути вічна. У всякому почутті Поета є щось шляхетне, лагідне, ніжне, запашне й граціозне…

Я вертаюся до Пушкіна у світлі дні осіни. В одна мить я проживаю з ним целую життя. У такі дні я знаходжу власну волю