Художня своєрідність поезії Панаса Фета – Фет Панас

До середини XIX століття в російської поезії чітко позначаються й, поляризуючись, розвиваються два напрямки: демократичне й так зване «чисте мистецтво». Основним поетом і ідеологом першого напрямку був Некрасов, другого – Фет.

Поети «чистого мистецтва» уважали, що ціль мистецтва – це мистецтво, вони не допускали ніякої можливості витягу з поезії практичної користі. Їхні вірші відрізняє відсутність не тільки цивільних мотивів, але й взагалі зв’язку із суспільними питаннями й проблемами, що відбивали «дух часу» і гостро хвилювали їхніх передових сучасників. Тому критики – «шестидесятники», засуджуючи поетів «чистого мистецтва» за тематичну вузькість і одноманітність, часто не сприймали їх як повноцінних поетів. Тому так що високо оцінив ліричний талант Фета Чернишевський разом з тим додавав, що він «пише дрібниці». Про повну невідповідність Фета «духу часу» говорив і Писарєв, затверджуючи, що «чудовий поет відгукується на інтереси століття не по боргу громадянства, а по мимовільному потязі, по природній чуйності».

Фет не тільки не зважав на «дух часу» і співав на свій лад, але він рішуче й украй демонстративно протиставляв себе демократичному плину російської літератури XIX століття

Після великої трагедії, пережитої Фетом у молодості, після загибелі улюбленої поета Марії Лазич, Фет свідомо розділяє життя на дві сфери: реальну й ідеальну. І тільки ідеальну сферу він переносить у свою поезію. Поезія й дійсність тепер для нього не мають нічого загального, вони виявляються двома різними, діаметрально протилежними, несумісними мирами. Протиставлення цих двох мирів: миру Фета – Людини, його світогляду, його життєвої практики, суспільного поводження й миру фетовской лірики, стосовно якого перший мир був для Фета антисвітом, – було загадкою для більшості сучасників і залишається таємницею для сучасних дослідників

У передмові до третього випуску «Вечірніх вогнів», оглядаючись на все своє творче життя, Фет писав: «Життєві тяготи й змушували нас протягом шістдесятьох років відвертатися від них і пробивати буденний лід, щоб хоча на мить зітхнути чистим і вільним повітрям поезії». Поезія була для Фета єдиним способом піти від дійсності й повсякденності й відчути себе вільним і щасливим

Фет уважав, що справжній поет у своїх віршах повинен оспівувати насамперед красу, тобто, по Фету, природу й любов. Однак поет розумів, що краса дуже скороминуща й що моменти краси рідкі й короткі. Тому у своїх віршах Фет увесь час намагається передати ці миті, запам’ятати хвилинне явище краси. Фет був здатний запам’ятовувати які – небудь минущі, миттєві стани природи й потім відтворювати їх у своїх віршах. У цьому полягає імпресіонізм поезії Фета. Фет ніколи не описує почуття в цілому, а лише стани, певні відтінки почуття. Поезія Фета ірраціональна, почуттєва, імпульсивна. Образи його віршів невизначені, розпливчасті, часто Фет передає свої відчуття, враження від предметів, а не їхнє зображення. У вірші «Вечір» читаємо:

Пролунало над ясної рекою,

Продзвеніло в померклому лузі,

Прокотилося над гаєм немою,

Засвітилося на тім бережу…

А що «пролунало», «продзвеніло», «прокотилося» і «засвітилося », невідомо.

На пагорку те сиро, те пекуче, Подихи дня є в дыханье нічному, – Але блискавиця вуж тепліє яскраво Блакитним і зеленим вогнем… Це лише одна мить у природі, хвилинний стан природи, що вдалося передати Фету в його вірші. Фет – це поет деталі, окремого образа, тому в його віршах ми не зустрінемо повного, цілісного пейзажу. У Фета немає конфлікту між природою й людиною, ліричний герой поезії Фета перебуває завжди в гармонії із природою. Природа є відбиттям почуттів людини, вона олюднена:

Плавно в ночі із чола

М’яка падає імла;

З поля широка тінь

Тиснеться під ближній покров

Жаждою світла горя,

Вийти соромиться зоря,

Холодно, ясно, біло,

Здригнулося птаха крило…

Сонця ще не видать,

А на душі благодать

У вірші «Шепіт. Боязке дыханье…» мир природи й мир людського почуття виявляються нерозривно зв’язаними. В обох цих «мирах» поет виділяє ледве помітні, перехідні стани, трудноуловимые зміни. І почуття, і природа показані у вірші в уривчастих деталях, окремих штрихах, однак у читача вони складаються в єдину картину побачення, створюють єдине враження

У вірші «Яскравим світлом у лісі полум’яніє багаття…» оповідання паралельно розгортається у двох планах: зовнішньо^ – пейзажному й внутрішньо – психологічному. Ці два плани зливаються, і до кінця вірша тільки через природу стає можливим для Фета розповісти про внутрішній стан ліричного героя. Особливістю лірики Фета у фонико – інтонаційному відношенні є її музикальність. Музикальність вірша була внесена в російську поезію ще Жуковським. Прекрасні зразки її ми знаходимо й у Пушкіна, і в Лермонтова, і в Тютчева. Але саме в поезії Фета вона досягає особливої витонченості:

Зріє жито над жаркою нивою,

А від ниви й до ниви

Жене вітер примхливий

Золоті переливи

(Музикальність цього вірша досягається евфонією.) Музикальність поезії Фета підкреслюється й жанровим характером його лірики. Поряд із традиційними жанрами елегій, дум, послань Фет активно використовує романсно – пісенний жанр. Цей жанр визначає структуру чи ледве не більшості фетовских віршів. Для кожного романсу Фет створював свою, тільки йому властиву поетичну мелодію. Відомий критик XIX століття Н. Н. Страхів писало: «Стих Фета має чарівну музикальність, і при цьому постійно різноманітну; для кожного настрою душі в поета є своя мелодія, і по багатству мелодій ніхто з ним не може рівнятися».

Фет досягає музикальності своєї поезії як композиційною побудовою вірша: кільцевою композицією, постійними повторами (наприклад, як у вірші «На зорі ти мене не буди…»), так і незвичайною розмаїтістю строфічних і ритмічних форм. Особливо часто Фет застосовує прийом чергування коротких і довгих рядків:

Сни й тіні,

Сновиденья,

У сутінок тремтливо вабливі,

Всі щаблі

Усыпленья

Легенею риємо минущі…

Фет уважав музику вищим з мистецтв. Музичний настрій для Фета було невід’ємною частиною натхнення. У вірші «Сіяла ніч…» героїня може виразити свої почуття, свою любов тільки через музику, через пісню:

Ти співала до зорі, у сльозах знемагаючи,

Що ти одна – любов, що немає любові інший,

И так хотілося жити, щоб, звуку не роняючи,

Тебе любити, обійняти й плакати над тобою

Поезія «чистого мистецтва» рятувала поезію Фета від політичних і цивільних ідей і давала Фету можливість робити справжні відкриття в області поетичної мови. Винахідливість Фета в строфічній композиції й ритміці вже підкреслювалася нами. Сміливими були його експерименти в області граматичної побудови віршів (вірш «Шепіт. Боязке дыханье…» написано одними назывными пропозиціям, у ньому немає жодного дієслова), в області метафорики (сучасникам Фета, що сприймали його вірші буквально, було дуже важко зрозуміти, наприклад, метафору «трави в риданні» або «весна й ніч покрили діл»).

Отже, у своїй поезії Фет продовжує перетворення в області поетичної мови, початі російськими романтиками початку XIX століття. Всі його експерименти виявляються дуже вдалими, вони тривають і закріплюються в поезії А. Блоку, А. Білого, Л. Пастернаку. Розмаїтість форм віршів сполучається з розмаїтістю почуттів і переживань, переданих Фетом у його поезії. Незважаючи на те, що Фет уважав поезію ідеальною сферою життя, почуття й настрої, описані у віршах Фета, реальні. Вірші Фета не застарівають і донині, тому що кожний читач може знайти в них настрою, подібні зі станом його душі в даний момент