Роль пісні у п'єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка»
Знаменита п'єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» з'явилась у той період розвитку українського театру, коли його визначали як реалістично-побутовий з фольклорно-етнографічним забарвленням. У тогочасних п'єсах були щедро представлені українські етнографічні елементи, звучало багато пісень, включалися танці, фрагменти різноманітних народних обрядів.
Проте роль пісні в п'єсі «Наталка Полтавка» значно ширша. Вона полягає насамперед у характеротворенні. Наприклад, пісні Наталки («Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії...», «Ой мати, мати!..», «Чого ж вода каламутна...», «Ой я дівчина Полтавка...») увиразнюють її образ, розкриваючи щоразу якусь нову рису її натури. Уже із самих пісень можна зрозуміти, що Наталка — дівчина шляхетної вдачі, роботяща й розумна, яка щиро кохає свого Петра і тужить за ним.
Важливою є роль пісні також у характеристиці Петра. Пісня «Сонце низенько...», з якою він вперше з'являється на сцені, розповідає про його вірну любов до Наталки, їхнє щасливе минуле. У наступних піснях («У сусіда хата біла...», «Та йшов козак з Дону») парубок нарікає на долю, що принесла йому стільки страждань. Смуток, який звучить у цих рядках, викликаний тим, що Петро боїться втратити Наталку: юнак дізнався, що її збираються видавати заміж за іншого. Пісні Петра також яскраво демонструють м'якість його вдачі: він воліє нарікати на лиху долю, аніж боротися за своє щастя.
Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Миколи. Хоч і до нього доля не була дуже прихильною, і його, як Петра, скривдила сирітством, проте завзята козацька вдача велить йому швидше сміятися зі своїх негараздів, аніж плакати над ними. У піснях Микола виявляє міцність духу, життєрадісність, почуття гумору («Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві...», «Вітер віє горою...», «Ворскло річка...»).
Характеризують пісні і сільську «владу» — виборного та возного. Наприклад, возний, що женихається до Наталки, а згодом сватає її, від самого початку постає як такий собі підпанок. Цей псевдовчений має на селі славу освіченого, напевно, через те що пересипає свою мову канцеляризмами. У першій же пісні («От юних літ не знал я любові...») він досить кумедно освідчується Наталці в коханні:
Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Важливою для сприймання образу возного є інша його пісня, «Всякому городу нрав і права...» (переробка відомого вірша Сковороди), у якій він виявляє свій світогляд чиновника-здирника:
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха —
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
Зовсім інший характер мають пісні виборного. Перша пісня, з якою він з'являється на сцені («Дід рудий, баба руда...»), не пов'язана ані з сюжетом, ані з якимись внутрішніми переживаннями чи міркуваннями виборного. Він сам якнайкраще каже про це: «се не пісня, а нісенітниця; я співаю іноді, що в голову лізе». Проте ця пісня виявляє простоту його натури та почуття гумору. Близька до неї й інша пісня виборного — «Ой під вишнею...»,, проте в ній є особливий погляд на шлюб. Виборний, хоч і належить до «верхівки», але своєї приналежності до простого люду не зрікається і багато в чому сповідує його погляди.
Пісня у творі не тільки характеризує героїв, але й підкреслює їхні настрої, виділяє важливі моменти в розвитку дії. Наприклад, після розмови Наталки, просватаної возним, і Петра, який щойно повернувся з мандрів, звучить їхній дует, який в емоційній формі відтворює зміст попередньої розмови («Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш...»). Або в яві третій першої дії возний та виборний співають дуетом («Ой доля людськая— доля єсть сліпая...»). Безпосередньо цей дует не пов'язаний із сюжетом, але за настроєм він є своєрідним продовженням їхньої попередньої розмови і вдало підводить під нею риску.
І. Котляревський використав у своїй п'єсі 19 пісень, які додають колоритності та самобутності цьому творові. Пісенний скарб «Наталки Полтавки» є не тільки окрасою твору, а й відіграє важливу роль у характеристиці героїв та розвитку дії.
Проте роль пісні в п'єсі «Наталка Полтавка» значно ширша. Вона полягає насамперед у характеротворенні. Наприклад, пісні Наталки («Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії...», «Ой мати, мати!..», «Чого ж вода каламутна...», «Ой я дівчина Полтавка...») увиразнюють її образ, розкриваючи щоразу якусь нову рису її натури. Уже із самих пісень можна зрозуміти, що Наталка — дівчина шляхетної вдачі, роботяща й розумна, яка щиро кохає свого Петра і тужить за ним.
Важливою є роль пісні також у характеристиці Петра. Пісня «Сонце низенько...», з якою він вперше з'являється на сцені, розповідає про його вірну любов до Наталки, їхнє щасливе минуле. У наступних піснях («У сусіда хата біла...», «Та йшов козак з Дону») парубок нарікає на долю, що принесла йому стільки страждань. Смуток, який звучить у цих рядках, викликаний тим, що Петро боїться втратити Наталку: юнак дізнався, що її збираються видавати заміж за іншого. Пісні Петра також яскраво демонструють м'якість його вдачі: він воліє нарікати на лиху долю, аніж боротися за своє щастя.
Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Миколи. Хоч і до нього доля не була дуже прихильною, і його, як Петра, скривдила сирітством, проте завзята козацька вдача велить йому швидше сміятися зі своїх негараздів, аніж плакати над ними. У піснях Микола виявляє міцність духу, життєрадісність, почуття гумору («Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві...», «Вітер віє горою...», «Ворскло річка...»).
Характеризують пісні і сільську «владу» — виборного та возного. Наприклад, возний, що женихається до Наталки, а згодом сватає її, від самого початку постає як такий собі підпанок. Цей псевдовчений має на селі славу освіченого, напевно, через те що пересипає свою мову канцеляризмами. У першій же пісні («От юних літ не знал я любові...») він досить кумедно освідчується Наталці в коханні:
Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Важливою для сприймання образу возного є інша його пісня, «Всякому городу нрав і права...» (переробка відомого вірша Сковороди), у якій він виявляє свій світогляд чиновника-здирника:
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха —
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
Зовсім інший характер мають пісні виборного. Перша пісня, з якою він з'являється на сцені («Дід рудий, баба руда...»), не пов'язана ані з сюжетом, ані з якимись внутрішніми переживаннями чи міркуваннями виборного. Він сам якнайкраще каже про це: «се не пісня, а нісенітниця; я співаю іноді, що в голову лізе». Проте ця пісня виявляє простоту його натури та почуття гумору. Близька до неї й інша пісня виборного — «Ой під вишнею...»,, проте в ній є особливий погляд на шлюб. Виборний, хоч і належить до «верхівки», але своєї приналежності до простого люду не зрікається і багато в чому сповідує його погляди.
Пісня у творі не тільки характеризує героїв, але й підкреслює їхні настрої, виділяє важливі моменти в розвитку дії. Наприклад, після розмови Наталки, просватаної возним, і Петра, який щойно повернувся з мандрів, звучить їхній дует, який в емоційній формі відтворює зміст попередньої розмови («Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш...»). Або в яві третій першої дії возний та виборний співають дуетом («Ой доля людськая— доля єсть сліпая...»). Безпосередньо цей дует не пов'язаний із сюжетом, але за настроєм він є своєрідним продовженням їхньої попередньої розмови і вдало підводить під нею риску.
І. Котляревський використав у своїй п'єсі 19 пісень, які додають колоритності та самобутності цьому творові. Пісенний скарб «Наталки Полтавки» є не тільки окрасою твору, а й відіграє важливу роль у характеристиці героїв та розвитку дії.
