ПОВЧАЛЬНА СИЛА БАЙОК І ФІЛОСОФСЬКИХ ТВОРІВ Г. СКОВОРОДИ

1.       Г. Сковорода — видатний митець і філософ.

2.       Теорія «сродності» в творчості Г. Сковороди:

а)                 філософські погляди митця;

б)                 відображення філософського світогляду в байках.

3.       Значення поглядів Г. Сковороди для розвитку вітчизняної філософії та педагогіки.

Варіант 2

1.       «Світ ловив мене, та не спіймав».

2.       Філософські погляди Г. Сковороди на проблему людського щастя.

3.       Повчальна сила байкарської творчості митця.

4.       Бачення Г. Сковородою людського призначення.

5.       Місце творчості Г. Сковороди в українській літературі.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Увесь цей час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади, і духовну кар’єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу: «Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители. — Ах, преподобные! — возразил он пылко, — Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем».

На питання харківського губернатора Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру: «Я долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен».

Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом.

Викладання в Харкові було останньою спробою йти звичайною дорогою, і в той же час — поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.

У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус світського життя. Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником — перелітним птахом.

Помер Сковорода на світанку в неділю 9 листопада 1794 року в селі Іванівна в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, але не піймав», що і було виконано.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.

Г. Сковорода

Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.

Г. Сковорода

Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

Г. Сковорода

Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.

Г. Сковорода

Ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке те зло, а що добро. А не взнавши сього у себе, як можна взнати і вигнати його в інших.

Г. Сковорода

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, —

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

(«Всякому місту — звичай і права»)

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

(«De libertate»)

«Тулуб, одягнутий у розкішну, франтовиту, з дорогими прикрасами одіж, величався перед Головою і дорікав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має він.

— Слухай-но, дурню! Коли може поміститися твій розум у череві, то затям, що так робиться не через велику твою вартість, а тому, що годі тобі обійтися таким малим, як це можу я, — відказала Голова.

Фабулка ця для тих, хто честь свою на самій пишноті поклали».

(«Голова і Тулуб»)

«Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли він веселіший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нірки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може літати по квітоносних луках. Що є болісніше, ніж купатись у багатстві і смертельно мучитись із того, що не маєш спорідненої праці? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а думками хворієш, коли позбавлений спорідненої праці. І немає нічого радіснішого, аніж жити за призначенням. Солодкі тоді труд тілесний, терпіння тіла і навіть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорідненою собі працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон з чого мудрий і щасливий? Не з багатства, ані з чину, лише з того, що відповідає своїй природі, як видно з Цицеронової книжечки «Про старість». Ця думка — премилосердна мати, премудра проводирка. Ця преблага домобудівниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим».

(«Бджола і Шершень»)

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

В. Погребеник: «Релігійний філософ, просвітник і письменник-гуманіст Григорій Сковорода — унікальна постать, за висловом І, Франка, чи не найпомітніша з усіх духовних діячів наших XVIII ст. Індивідуальний унесок письменника-мислителя в історію української літературної «софійності» годі переоцінити. Його літературні писання, невідлучні від мислительного процесу енциклопедиста, тісно пов’язані з літературною традицією попереднього часу. Водночас Сковорода своїм інтелектуалізмом, репрезентованими жанрами творчості, випереджаючими сучасників версифікаційними підходами належить новому письменству. Позачасового характеру мудрість мислителя, заглиблена в релігійно-моральну проблематику, сконцентрована довкола пізнання суперечностей світу і людського самопізнання, етичних завдань людини, характеристик релігійного переживання. Його пісні, байки, притчі, трактати показують: практично неможливо відрізнити в Сковороді письменника від філософа і навіть людини, поскільки все це у нього було «злито в єдиний моноліт».

Д. Багалій.

У статті «Ідея простоти в елітарному світогляді Григорія Сковороди» Валерій Шевчук ревізує погляд на Григорія Сковороду як на вчителя простолюду, мало не «революціонера-демократа» і зазначає, що «мислитель ділив людей і бачив вартість людини не в становому, чи, як його недавно називали, класовому аспекті, а виключно в моральному, і світогляд його мав характер, на нашу думку, цілком елітарний і аж зовсім не популістський»

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник- демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Ще довго дивуватиме подвиг мислителя, що в глуху добу кріпосництва та релігійних забобонів відважно кинув обвинувачення сильним світу. Заперечував він і споконвічні релігійні істини, стверджуючи: «Природа є першопочаткова всьому причина і саморухома пружина».

Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був «цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок». Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя та проповідуваних ним ідей.

Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу — від автора « Слова о полку Ігоревім» до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються все рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди — це збірник «Байки харківські». Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар’єризм, чиношанування.

ПРИКЛАД ТВОРУ

Кожна людина хоче бути щасливою, кожна шукає щастя. Та далеко не кожен здатний відповісти на питання, що таке щастя. Справді, це філософське питання, і відповідь на нього не може бути однозначною, однак у цьому сенсі дуже повчальними є роздуми відомого українського філософа Григорія Сковороди.

Суперечливі бажання, вважає філософ, стоять на перешкоді в осягненні щастя. Усі ми нещасливі, але щастя для всіх можливе, близьке й легко доступне. Щастя не в багатстві і не в здоров’ї. Шукання їх згубило масу людей, а щастя не робить нещасливим. Тому «властиве щастя ні у визначнім уряді, ні в тілесних талантах, ні в гарнім краї, ні в славнім віці, ні у високих науках, ні в багатих достатках», а у внутрішньому спокої нашого серця.

На думку Сковороди, природженість, сродність — це надзвичайно важливий закон людського життя, який людина повинна зрозуміти і якого мусить дотримуватися. «Який солодкий труд, коли він природжений, з якою веселістю гонить за зайцем швидка собака!

Яке захоплення, як вона отримає гасло для ловів! Скільки має приємності бджола, збираючи мед! За мед умертвляють її, але вона не перестане трудитися. Солодкий для неї, як мед, і солодший від меду труд. Для нього вона народилася».

Філософ відзначає, що є люди, народжені для малярства, архітектури, медицини, але є також люди, народжені для життя серед книг. «Хто шпетить і насилує всякий обов’язок? — питає Сковорода і відповідає. — Не природженість. Хто вмертвляє науки й мистецтва? Не природженість. Хто знеславив священичий і чернечий стан? Не природженість. Вона є отрутою й убійником кожного стану. Вчителю, йду за тобою. Йди краще ори землю чи носи зброю, займайся купецькою справою або своїм майстерством. Роби те, до чого ти нарожений!»

З розумінням Сковородою поняття про людське щастя та сродність пов’язана і його педагогічна теорія. Визначне місце в освіті та вихованні молодої людини філософ відводив природі: «Від природи як матері легенько доспіває наука. Сокола навчиш швидко літати, але не черепаху. Орла в одну мить навчиш дивитися на сонце і забавлятися, але не сову... Всяке діло доспіває, коли вона (природа) кермує. Тільки не перешкоджай їй, а коли можеш, відвертай перешкоди й нібито прочищай їй дорогу: дійсно, вона сама довершить чисто та вдатно... Яблуню не вчи родити яблука, вже сама природа її навчила... Учитель і лікар — це не вчитель і лікар, а тільки служебник природи, єдиної та справжньої лікарки й учительки».

Свої педагогічні погляди митець виклав у трактатах «Вдячний Еродій» та «Убогий жайворонок». Він писав, що в кожній людині ще змалку закладені великі творчі здібності. Завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати та розвинути: «Клубок сам собою поточиться з гори, забери тільки йому камінь спотикання. Не вчи його котитися, а тільки допомагай».

Ці ж думки розвиває Григорій Сковорода й у своїй байкарській творчості. Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке завдання і призначення байки, на думку Сковороди. Наприклад, розумову обмеженість висміяно в байці «Жайворонки». Молодий жайворонок сприйняв за орла черепаху, коли та з великим шумом і грюкотом упала на камінь. З приводу такої нерозсудливості старий жайворонок зауважує «Не той орел, що літа, а той, що легко сідає». Та й сама черепаха, що хоче літати всупереч своїй сродності, викликає тільки сміх.

Ідею «сродної» праці розвинув Сковорода також у байці «Бджола і Шершень», разом із тим байка є протиставленням трудящих і нероб. Шершні— паразити, «що живуть крадіжкою чужого», а Бджола — це мудра людина, «що у своєму сродному ділі працює», тому-то Шершні й викликають неповагу й огиду.