БЛАКИТНА ПАННА (1912)

Має крилами Весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар,

Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить

Майорить,

Довгождана, нездоланна...

Ось вона — Блакитна Панна!..

Гори, гай, луги, поля, -

Вся земля

їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сна

Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Сміючись на пелюстках,

На квітках

Променистою росою.

І уже в душі моїй

В сяйві мрій

В’ються хмелем арабески,

Миготять камеї, фрески,

Гомонять-бринять пісні

Голосні

І сплітаються в гротески.

Зверніть також увагу на специфічне розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будує особливий темпоритм. Отже, форма в поетів-символістів — це надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя.

Не менш ліричний вірш М. Вороного «Інфанта», що ввійшов до поетичного циклу «Лілеї й рубін» (1907-1922). У центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. Мотив захоплення красою жінки — наскрізний.

У цій поезії митець сміливо експериментує зі словом. Неологізми тут - ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». Справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. І знову маємо справу зі звуком, а ще — з кольором... їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття.

Останні два рядки вірша звучать неочікувано, навіть прозаїчно: легкість, інтим, краса, акварель, рельєф, звук...

скачать dle 11.0фильмы бесплатно