Важливу роль у формуванні Лесиної поетичної натури відіграла й мальовнича природа Волині, легенди й казки Полісся, власне, та атмосфера краси, серед якої вона росла, а також народні звичаї, традиції.

Новоград-Волинський, Ковель, Колодяжне - казкові місця дитинства поетеси. У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька. Тоді ж вони придбали в селі поблизу садибу, щоб дати можливість дітям бути на природі. Колодяжне назавжди зачарувало Лесю прекрасними краєвидами та розповідями місцевого селянина Лева Скулинського про «нечисту силу».

Василь Забашта. Микола Лисенко слухає гру Лесі Українки (1961)

На Водохреще на річці Стир Леся Українка застудилася. Довга «тридцятилітня війна», як висловлювалася сама поетеса, змушувала її шукати рятунку то в місцях із теплим кліматом - у Ялті, Італії, Грузії, Єгипті, то в медичних світил Польщі та Німеччини.

Із середини 1880-х рр. Леся Українка (на той час вона взимку жила переважно в Києві) входить до гуртка творчої молоді «Плеяда». Плеядівці ставили перед собою завдання розвивати українську культуру. Серед запланованого, наприклад, була робота над цілою серією перекладів найкращих зразків європейської літератури. Леся Українка із захопленням перекладає вірші одного зі своїх улюблених поетів - Генріха Гайне (92 її переклади з «Книги пісень» німецького поета побачили світ 1892 р. у Львові). Для зібрань «Плеяди» поетеса й сама починає писати прозу.

У 1890 р. у львівських журналах друкуються поезії «Contra spem spero», «Мій шлях», «Сім струн». Навесні 1891 р. Леся Українка відвідала Львів, познайомилася з І. Франком, галицькими діячами літературно-мистецького та громадського життя, а 1893 р. у Львові за сприяння І. Франка вийшла перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень».

Важливою віхою в житті поетеси стала поїздка в Болгарію до рідного дядька - Михайла Драгоманова. Тут вона насолоджується інтелектуальною атмосферою, що панує в дядьковій родині, жадібно ковтає сторінки видань, яких не можна було роздобути в Україні. Зустрічі з емігрантами - політичними й громадськими діячами, розмови про волю, освіту рідного народу остаточно формують її суспільно-політичні переконання.

Віктор Зарецький. Леся Українка в гурті «Плеяда» (1961)

А тим часом в Україні запанувала реакція. Обшуки в Київському університеті, арешти студентів. Повернувшись із Болгарії, Леся Українка й сама опиняється під негласним наглядом поліції. Однак продовжує відвідувати таємні гуртки. Навіть надіслала Людмилі Драгомановій статтю «Голос однієї ув’язненої», у якій засудила французьких митців за їхнє схиляння перед російською імператорською сім’єю під час її перебування в Парижі.

Цілий рік, починаючи з червня 1897 р., Леся Українка лікувалася в Криму. Вілла «Іфігенія», де оселилася поетеса у своєму «добровільному вигнанні», самою назвою викликала асоціації з героїнею давньогрецької міфології. Так народилася драматична сцена «Іфігенія в Тавриді». На той час Леся Українка вже випробувала свій талант у ліро-епіці (поеми «Роберт Брюс, король шотландський», «Давня казка», «Поет під час облоги»).

Потужний Лесин талант вибухнув і в драмі: ще 1896 р. поетеса закінчила свій перший драматичний твір - «Блакитна троянда». Продовжує й перекладацьку роботу: береться за «Макбета» Вільяма Шекспіра, «Божественну комедію» Данте, пропонує друзям українською мовою уривки з «Каїна» Джорджа Байрона.

Однак у листі до родичів Олена Пчілка писала: «Така у нас біда з Лесею... Вона плаче нишком від мене, а я від неї». На початку 1899 р. Леся Українка поїхала в Берлін на операцію. Доля нарешті виявилася прихильною: після хірургічного втручання з’явилася навіть надія назавжди побороти багаторічну недугу. У той час починається листовне знайомство поетеси з Ольгою Кобилянською.

Іще влітку 1897 р. у Ялті Леся Українка познайомилася із Сергієм Мержинським, їхня дружба переросла в ніжне кохання. Були короткі зустрічі в Криму, Гадячі, Києві, нарешті - в Мінську, коли в Лесиній долі звершилася вища форма любові - служіння. Усупереч волі матері дівчина поїхала доглядати смертельно хворого друга, для якого вона «почала нову мрію життя», «вмерла і воскресла». Невеличка хатина на околиці Мінська, що вростала в землю, стала тим бастіоном, де Леся Українка два місяці тримала останню битву й намагалася вирвати з лабет смерті свого друга. «Вже не може підвестися сам. Листи, замість нього, пишу я, навіть його найближчим приятелям...» - скаржилася вона О. Кобилянській. Глибину своїх почуттів Леся Українка виливає в поетичних рядках. Біля ліжка вмираючого хворого вона написала драматичну поему «Одержима». «Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась», - зізналася Леся Українка в листі І. Франкові.

Сергій Мержинський

Невдовзі після смерті С. Мержинського змученій фізично й морально Лесі Українці лікарі поставили невтішний діагноз: легені уражені сухотами. Шукаючи бодай якоїсь розради, вона прагне зустрітися з О. Кобилянською і їде на Буковину, відвідує І. Франка у Львові.

До Лесі приходить натхнення. Вона пише легенду «Трагедія» та вірш «Якби вся кров моя уплинула отак...».

Зустрічі, щирі вітання, захоплення, з яким зустрічали поетесу студенти в Чернівцях, літературно-музичні вечори з декламуванням її поезій повертали до життя. Леся Українка відновлює листування з редакціями, надсилає у видавництва нові твори. 1902 р. в Чернівцях виходить третя поетична книжка Лесі Українки - «Відгуки».

Цікаво знати!

Коли в Ольги Кобилянської запитали дозволу на видання поштової марки з її фото, вона поставила умову: має бути лише парна світлина з Лесею Українкою, якщо та на це погодиться.