Микола Євшан

Форму поезій Лесі Українки характеризує надзвичайна різноманітність строфіки (сонети, октави, секстини, катрени, терцини) та наявність усіх віршових стоп. Використовувала поетеса і білий вірш.

Поетичні твори Лесі Українки ввійшли до збірок: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), «На крилах пісень» (1904). Дослідники відзначають як новаторську рису її творчості «тяжіння до ліричного циклу як композиційного засобу лірики». Найпоширеніші принципи компонування циклу в Лесі Українки: ідейно-тематичний - цикли «Ритми», «Невільничі пісні», «Пісні про волю»; зоровий - «Подорож до моря»; музичний - «Сім струн».

Серед Лесиних ліричних творів домінує лірика громадянська, широко представлена філософська, рідше - пейзажна й інтимна, хоча громадянські мотиви часто переплітаються з інтимними й філософськими. Поезія Лесі Українки наповнена силою духовного пориву людської душі до високих ідеалів. Саме тому М. Рильський назвав Лесю «Жанною д’Арк нашої літератури».

У збірці «На крилах пісень» (1893), що значною мірою була ще позначена рисами учнівства, представлена й пейзажна, й інтимна лірика, у якій (особливо - в інтимній) є ноти жалю, зітхання, та провідний мотив усієї збірки - громадянський, а домінантний настрій - життєствердний. Оплакування знедоленої матері-України (цикл «Сім струн») переростає в усвідомлення боротьби («Всі наші сльози тугою палкою...», цикл «Сльози-перли»). Своє кредо молода поетеса найчіткіше висловила у вірші «Contra spem spero!».

У збірці «Думи і мрії» (1899) знайшла продовження тема митця й суспільства (ліро-епічні поеми «Давня казка», «Поет під час облоги», вірш «Слово, чому ти не твердая криця...»). У поезії цього періоду розроблена тема героїзму, лицарської відваги, коли не здаються на милість переможця, приймають бій не на життя, а на смерть (поема «Роберт Брюс, король шотландський»).

Твори, що увійшли до циклу політичної лірики «Невільничі пісні» («І все-таки до тебе думка лине», «Fiat пох!» («Хай буде ніч!»), «Slavus-sclavus» («Слов'янин-раб»), «Товаришці на спомин», «Поет під час облоги»), картають сучасників за їхню рабську покору. Поетичною знахідкою стала назва вірша «Slavus-sclavus». Використовуючи співзвучність латинських слів «слов’янин» і «раб», Леся Українка намагається розбудити національну свідомість українців, які мовчки терплять рабське становище.

Наскрізний мотив циклу втілений у рядках поезії «І все-таки до тебе думка лине...»: «Що сльози там, де навіть крові мало!». А в поезії «Товаришці на спомин» авторка вибухає гнівними інвективами шевченківської сили: «Ми паралітики з блискучими очима, / Великі духом, силою малі»; «О, сором мовчки гинути й страждати, / Як маєм у руках хоч заржавілий меч».

Збірка «Відгуки» (1902) складається з циклів «Ритми», «З невольницьких пісень», «Хвилини», шести легенд і драматичної поеми «Одержима». З’являється ключовий для поетично-образного світу Лесі Українки образ - «одваги меч двосічний». У віршах циклу «Ритми» («Якби вся кров моя уплинула отак...») та легендах («Трагедія», «Королівна») домінують мотиви лицарського покликання. У цих творах відчуття власного обов’язку бути сильною, не скоритися долі ніби відлунює заповітами величних служителів ордену Меча Слова, посталих в уяві поетеси з героїчної доби Середньовіччя.

Антиімперським пафосом сповнений вірш «І ти колись боролась, мов Ізраїль» (1904), у якому крізь призму біблійних мотивів Леся Українка осмислила причини української недолі. Поетеса наголошує на трагічних наслідках Переяславської угоди: «Знову тьма, і жах, і розбрат. / І знов настав єгипетський полон, / та не в чужій землі, а в нашій власній». Риторичні запитання, використані авторкою у фіналі вірша, сповнені болю й гніву, протесту проти покори перед загарбниками: «Коли скінчиться той полон великий, / що нас зайняв в землі обітованій? / І доки рідний край Єгиптом буде? / Коли загине новий Вавилон?»

«Contra spem spero!»

Прикметно, що вірш «Contra spem spero!» (1890) написаний у тяжкий для Лесі Українки період наступу недуги. Обраний для заголовка твору латинський вислів - «без надії сподіваюсь» - викликає асоціацію зі зраненим, але нескореним воїном, на щиті якого написано цей девіз. Подібно до нього поетеса свідома свого покликання й того шляху, яким доведеться йти: тут її чекають не розквітлі троянди, а немилосердні терни. Поезія, пронизана романтичним пафосом боротьби, утверджує незламність духу і віри людини у змаганні з долею. Вольові імпульси твору увиразнюють ораторські інтонації, стверджувальні оклики. У вірші органічно поєднані мотиви глибоко особистісні (боротьба з недугою) та суспільні (панування реакції).

Перша сторінка автографа поезії Лесі Українки «Contra spem spero!» (1890)

Драматизм вірша значною мірою визначає контрастність образів, що набувають символічного значення: «вбогий, сумний переліг», «мороз», «гіркі сльози», «важкий камінь», «крем’яна гора», «темна нічка» - «барвисті квітки», «гарячі сльози», «весела весна», «весела пісня», «зірка провідна». Емоційну напруженість, драматичність вірша підкреслює і віршовий розмір - чіткий ритм тристопного анапеста.

Софія Караффа-Корбут. «Contra spem spero!». Кольорова ліногравюра (1962)

«Мріє, не зрадь!»

Поезію «Мріє, не зрадь!» (1905) створено в період революційного піднесення. У листі до Агатангела Кримського Леся Українка так описувала свої тодішні настрої: «У поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї музи з громадським настроєм...». Слово «мрія» в ті часи було авторським неологізмом Михайла Старицького і вживалося в різних значеннях. У цьому вірші Лесі Українки воно уособлює надію на волю, звільнення від царської тиранії, але водночас є синонімом до слів «талант», «муза».

Вірш характеризує філософська глибина тропів, афористичність висловів. Героїчне тут виражене і в структурній чіткості, і в енергійному ритмі. Сильна воля і беззастережна віра, самозречення в ім’я високої мети - запорука успіху: «Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, / той не вмре, не здобувши нового добра».

«Слово, чому ти не твердая криця...»

Вірш «Слово, чому ти не твердая криця...» (1896) увійшов до збірки «Думи і мрії», у якій однією із центральних була тема митця й суспільства. Слово для Лесі Українки набуває сенсу дії, чину боротьби за звільнення людини від рабських пут.

Риторичні запитання першої строфи трансформуються у стверджувальні інтонації в наступній строфі, де ритм увиразнений за допомогою алітерації (звукових повторів р). Поетеса переконана: слово має служити людям, давати їм наснагу до боротьби, ставати «мечем на катів». Вірш «Слово, чому ти не твердая криця...» яскраво виявляє символізм авторського мислення. Центральним образом постає образ слова-зброї, що породжує цілу низку синонімічних образів: «твердая криця», «безжалісний меч», «гартована мова», «зброя іскриста», «меч на катів», «клинок». Вольової напруги вірша, сили поетичного переконання досягнено також і завдяки віршовому розміру, яким написаний вірш.

«У ліриці вона немов би роздвоюється. З одного боку, вона - поет шаленого пориву, незламної волі, твердого заклику, вона може викликати цілу бурю металево-гострих тонів, що від екзальтації ведуть до натхненно-суворої логіки, до філософського напруження думки. З іншого - її поезія висловлює інтимні глибини жіночої психіки; делікатний малюнок відтінків душевних переживань нагадує складний, дрібно деталізований зразок мережива; жіноча ніжність висловлюється наче пошепки, вона м’яко звучить у невіддаваних перекладом сполуках українських приголосних. Дихання тихої мелодії вчувається в цій поезії, яка раз у раз звертається до асоціацій зі світу музики...».