УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО ЗА РІК

Друга половина XIX - початок XX ст. в українському письменстві ознаменувалися успішним освоєнням письменниками вищих орбіт обсервації життя й ширших горизонтів насамперед авторської позиції у творах. Навіть сільська тематика поступово вивільнялася з традиційних просвітницько-народницьких рамок, виходила за межі суто любовної та сімейної проблематики.

Хоча проблема землі й господаря-хлібороба на ній залишалася животрепетною й актуальною, такі літературні тексти, як «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика, «Сто тисяч» і «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого та «Земля» Ольги Кобилянської крокували в ногу з часом, виразно демонстрували ті зміни у світогляді й обставинах життя, які диктували селянам кардинально іншу лінію поведінки.

Цікавість до історичної тематики не вгасла, але читацькі вимоги до таких творів зросли. Реципієнтів усе більше цікавили не історичні трагедії, а способи подолання помилок, далекоглядні, сильні духом історичні постаті, які відмовлялися бути жертвами, не капітулювали навіть у найскладніших обставинах, чинили за велінням совісті й розуму навіть тоді, коли оточення їх не розуміло й фізично нищило. Історичні романи «Князь Єремія Вишневецький» і «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, пенталогія про гетьмана Івана Мазепу Богдана Лепкого суттєво відрізнялися від «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Письменники задавали позитивну програму впливу персонажів на читачів.

В українській літературі цього періоду все частіше з’являлися художні тексти, у яких події відбуваються в місті («Хмари», «Над Чорним морем» Івана Нечуя-Левицького, «Сойчине крило» Івана Франка, «Людина», «Impromtu phantasie», «Valse melancolique» Ольги Кобилянської), а основними персонажами були представники інтелігенції чи богеми («Суєта» Івана Карпенка-Карого). Особлива увага приділялася молоді, на неї покладалися всі надії у справі побудови Української держави («Мойсей» І. Франка, «Апостол черні» О. Кобилянської).

Європейські модерністські тенденції успішно розвивалися й домінували в українській літературі початку XX ст. Водночас література колонізованої нації не дозволяла митцям безвідповідально вправлятися в «мистецтві для мистецтва». Українські письменники мусили пам’ятати ту аксіому, яку дещо пізніше дуже влучно сформулював письменник Євген Маланюк: «Як в нації вождя нема, тоді вожді її - поети».

Прихід у літературу Лесі Українки й Володимира Винниченка продемонстрував висхідний напрям становлення національного письменства як частини європейської літератури. Про високий художній рівень української літератури початку XX ст. свідчить і той факт, що європейська громадськість номінувала на здобуття Нобелівської премії аж двох кандидатів: Івана Франка й Павла Тичину (двічі).

Виявом громадянської свідомості нації, турботливого ставлення до талановитих митців стала поява таких меценатів, як Георгій Трамбицький. Він за власні кошти купив у міського управління ділянку землі, на якій збудував Зимовий театр (1867) - постійне приміщення для трупи Марка Кропивницького. Життєвим девізом Євгена Чикаленка була любов до свого народу до глибини власної кишені, він постійно підтримував Михайла Коцюбинського та Володимира Винниченка. У Західній Україні коштами сільської громади, що свідчить про високий рівень свідомості в найнижчих соціальних структурах, було побудовано прекрасний будинок («Богданівку») Богданові Лепкому в курортному селі Черче.

Діалог із текстом

1. Чим прикметна друга половина XIX - початок XX ст. для українського письменства?

2. Якими знаковими творами можна спростувати думки про нашу національну літературу як суто «селянську»?

3. Чи змінилася проблемно-тематична складова української літератури зазначеного періоду?

4. Чому історичні твори не втратили своєї актуальності, але читацькі вимоги до них посутньо зросли?

5. Що ви можете сказати про урбаністичну (міську) проблематику в тогочасному українському письменстві? Назвіть твори українських авторів про інтелігенцію і людей мистецтва.

6. Які нові європейські мистецькі тенденції успішно прижилися в тогочасній українській літературі?

7. Що ви можете сказати про особливості творчого внеску Лесі Українки й В. Винниченка в розвиток української культури?

8. Про що свідчить номінування І. Франка й П. Тичини на здобуття Нобелівської премії?

9. Як ви ставитеся до тогочасних українських меценатів? Чия діяльність вас найбільше захоплює?

10. Об'єднайтеся в «малі» групи (3-5 осіб) і підготуйте короткий виступ про того письменника (на ваш вибір), творчість якого ви аналізували цього навчального року та який вам найбільше імпонує.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно