«ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ...»

Цей вірш — справжня перлина не лише української, а й світової поезії. Здається, що його особливу атмосферу — світлого й сумного кохання водночас — творить уже сама інтонація, яка заколисує, навіює якісь дуже потаємні власні спогади... Проте це не так. Адже саме через словесну тканину цього неперевершеного вірша виявляється його основний мотив — вічної й незбагненної сили кохання.

З коханням у кожної людини пов’язані вибуховий сплеск і калейдоскоп емоцій. їх строката й барвиста гама нюансується душевними порухами, викликаними щастям і болем, радістю й гіркотою, захопленням і розчаруванням, які в закоханої людини неминучі, як день і ніч, народження та смерть. Кохання завжди супроводжується відчуттям свята, радісного усвідомлення огрому світу, величі людини, рівновеликої космосу, світлу; загостреним міркуванням про миттєвість і вічність буття.

Про які ж відтінки й нюанси цього почуття говорить І. Франко в поезії «Чого являєшся мені...»?

Ключовим образом вірша є образ «зіроньки»-коханої, до якої ліричний герой звертається з найніжнішими словами та почуттями. Вона з’являється в його снах, бентежить, хвилює, викликає солодкі спогади й водночас «...Оті ридання голосні — / Пісні». Отож ідеться про кохання невзаємне, сповнене драматичних колізій:

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

Душа ліричного героя зранена любов’ю. І джерелом страждань є та, котра не помічає його самого, хоча знає про щирі й давні почуття до неї. Проте переживання ліричного героя світло-сумовиті, світлі — бо він кохає, сумні — бо почуття нерозділене. Кохана приходить до нього в снах, тривожить своїм поглядом, своїм мовчанням. Він непокоїться її долею, її хвилюваннями.

Композиційно перша строфа побудована як риторичне запитання — чого ж кохана приходить у снах, друга також розпочинається з такого ж самого запитання, але в ній є і розгорнутий болючий спогад, а третя строфа, завершальна, — своєрідна кульмінація поезії: нехай кохана з’являється, нехай приходить у снах, нехай пробуджує спогади, такі болючі й такі солодкі. Ліричний герой кохає до самозабуття, до самозречення. Більше того, він вважає любов «дивом золотим», «щастям молодим», «бажаним, страшним гріхом», який обов’язково має відчути й пережити людське серце.

Варто нагадати, що ще давні греки, оспівуючи Афродиту як богиню кохання, бачили її образ у двох іпостасях — приземленій і небесній. Перша з них уособлювала кохання тілесне, яке часто вважалося гріховним (також пам’ятаймо і про те, що слово «гріх» означає і порушення релігійно-моральних настанов, і непорядний вчинок, помилку), а друга — духовне єднання людей. Пригадаймо, що в українській мові існує два поняття на означення глибокої зворушеності почуттів — любов і кохання. Це синоніми — скажете ви. І матимете рацію. Проте істина і в тому, що ці поняття можуть трактуватися по-різному. Скажімо, під коханням розуміються почуття глибокої сердечної прихильності, любощі, пристрасть. Любов зазвичай, крім близьких стосунків між чоловіком і жінкою, означає значно більше — відданість, глибоку повагу і приязнь, шанобливість, духовний зв’язок між людьми. І. Франко, поетизуючи магічну силу кохання, кидає виклик моралізаторам, які вважають кохання гріховним, адже саме воно визначає повноту щасливого людського життя.

У вірші автор кілька разів звертається до метонімічного образу серця, яке і є вмістилищем емоцій, почуттів, людської душі — давня українська традиція, коріння якої — у фольклорі (серце — символ душі): «Моє ти серце надірвала...», «...Свій біль, свій жаль, свої пісні / У серці здавлюю на дні», «...те серце, що в турботі... / Хоч в сні на вид твій оживає, / Хоч в жалощах живіше грає...». Таке розуміння й сприйняття світу серцем творить неперевершений малюнок найтонших людських переживань, відтворених мовою лірики. Зворушливість цьому любовному монологу надають епітети, порівняння, інверсії, філігранність віршової техніки поета. Вони допомагають авторові передати, здавалося б, те, що неможливо відтворити, — магію кохання, його всеосяжну, всеперемагаючу силу.

Рядки цієї поезії притягують, зачаровують, примушують ще і ще їх перечитувати... Вона покладена на музику К. Данькевичем.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, як ви розумієте вислови з вірша «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»: дівчина «з горіха зерня»; «Ох, тії очі темніші ночі, / Хто в них задивиться, й сонця не схоче!».

2. Проаналізуйте образ терну як символу перешкод на шляху до щастя в поезії І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» і в народній пісні «Цвіте терен, цвіте терен...».

3. Випишіть у зошит народно-поетичні художні засоби з поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...». Яку роль вони виконують у відтворенні настрою любові й смутку, тонких душевних переживань? Чи можна стверджувати, що цей вірш написано у фольклорному стилі?

4. Проаналізуйте образ дівочих очей у поезіях «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» й «Чого являєшся мені...».

5. Яку роль відіграють риторичні запитання в поезії І. Франка «Чого являєшся мені...»?

6. Чи можна вважати поезію «Чого являєшся мені...» романсом? Наведіть 2-3 аргументи.

1. Проаналізуйте одну з поезій І. Франка (на вибір).

2. Вивчіть напам’ять одну з поезій (на вибір).

Література в колі мистецтв

1. Знайдіть на каналі YouTube записи пісні «Чого являєшся мені...» на музику К. Данькевича у виконанні Д. Гнатюка або В. Гришка та Р. Квінти. Які враження вони у вас викликали? Яка версія сподобалася більше? Чому? Обговоріть це з однокласниками та рідними. Чи можна сучасним авторам вільно поводитися з класичними текстами?

2. Підготуйте сценарій вечора поезії на тему: «Я понесу тебе в душі на дні, / Облиту чаром свіжості й любові...» (І. Франко). Використайте для цього вірші зі збірки «Зів’яле листя». Підберіть до них музику як супровід.

Читаємо із задоволенням

І. Франко, як і кожна людина, мав приватне життя зі своїми радощами, злетами, проблемами. Про це книга Р. Горака «Тричі мені являлася любов» (Львів, 2006).

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

1. Зробіть порівняльний аналіз вірша І. Франка «Чого являєшся мені...» та «Монологів про кохання» М. Старицького.

2. «Зів’яле листя» — мабуть, єдина збірка І. Франка, яка дочекалася записів кількох інтерпретацій на компакт-диски. 2002 р. на фірмі «Галрекордс» було випущено комплект із двох дисків «Іван Франко. Зів’ялелистя», на одному з яких композицію за Франковою збіркою читає Б. Козак; 2006 р., до 150-річного ювілею поета, диском було видано композицію «Зів’яле листя» у виконанні киянина О. Биструшкіна. 2010 р. народний артист України, актор Львівського національного академічного театру ім. М. Заньковецької С. Максимчук здійснив запис поезій із цієї збірки.

Знайдіть записи і порівняйте виконання поезій. Підготуйте свій диск вибраних поезій «Зів’яле листя». Оформіть обкладинку. Начитайте улюблені поезії.

Представте свою роботу в мережі YouTube.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно