Ніла Зборовська

У повісті немає оповідача з народу, притаманного прозі Марка Вовчка. Розповідь ведеться від третьої особи, тобто автора. Групування персонажів - дифузне1, тому роль автора-оповідача не можна вважати недоліком повісті. Важливо, що в «Кайдашевій сім’ї» немає жодного суто негативного чи суто позитивного персонажа, як це було характерно, наприклад, для «Чорної ради» П. Куліша (образи Якима Сомка, Матвія Гвинтівки, Іванця Брюховецького). Тільки умовно можна поділити дійових осіб «Кайдашевої сім’ї» на жіночий та чоловічий світи.

1Дифузний - розмитий, невиразний.

Колоритний жіночий світ представлений Марусею Кайдашихою, Мотрею, Мелашкою та бабами Палажкою Солов’їхою і Параскою Гришихою.

Маруся Кайдашиха - гравітаційний центр власної родини. Через штучне вивищення над іншими вона постійно потрапляє в комічні ситуації, а манери, які запозичила, коли «довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства», роблять Марусю смішною. Облесливість і водночас здатність обмовляти й пліткувати обертаються проти неї ж самої, а непокора невісток, особливо Мотрі, до решти руйнує Марусин авторитет на селі. Проте Кайдашиха не падає духом. Ця вже передчасно постаріла жінка витримує всі життєві випробування. Іде до Києва, щоб знайти і повернути додому Мелашку, обдаровує її красивим одягом, остаточно мириться з нею, а також постійно проявляє себе хорошою бабусею у ставленні до всіх онуків навіть тоді, коли ворогує з їхніми батьками. Замах на побиття Карпом і спроба втопити рідну матір у ставку, а також втрата у «війні» з Мотрею ока змушують Марусю згадати Омелька, з рук якого виривали верховенство у сім’ї не тільки сини, а набагато раніше вона сама: «Зосталась я сиротою, і нема кому за мене оступитись».

Мотря Довбишівна, дружина старшого сина Кайдашів, - гідна супротивниця Марусі Кайдашихи. У чужій хаті вона поводиться так, наче чоловікові батьки живуть у неї в приймах. Мотря не вміє і не хоче цінувати добре серце старого Омелька, їй болить кривда, що Маруся не відрізала тонкого полотна на сорочку, але пізніше Мотря через свою скупість вдягатиме ще гірший одяг, ніж їй пропонувала свекруха. Карпова жінка - хитра, зловтішна й недобра. Вона змушує Кайдашиху няньчити вночі дитину, але вдень невісткою вже маніпулює Маруся: «Кайдашиха тішилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху».

Про яку любов Мотрі до Карпа можна вести мову, якщо вона здатна зневажати власного чоловіка, безпідставно називати його «ледащом»? Тільки Карпове вміння тримати себе в руках не призводить до бійки між ними: «- Піди посип перцем своїй мамі в носі та в роті, - верещала Мотря. - Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся! - промовив спокійно Карпо, скоса подивившись на Мотрю й насупив брови».

Карпова жінка не розуміє жартів і гумору. Вона мстива, злопам’ятна, груба в поводженні з іншими людьми. Мотря зневажає і жорстоко висміює Мелашку, бо та з бідної родини: «Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! Он зав’язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами». До своїх батьків Мотря ставиться холодно, втім не дорікає їм, що нічим не допомагають. У повісті не показано бодай одного випадку гостювання батьків у хаті Мотрі і Карпа, як і немає жодної інформації, що Довбиші допомагали дочці й зятю, коли старий Кайдаш будував їм хату.

Віталій Бараненко. Дівчина з характером (2010)

Мелашка - повна протилежність Мотрі. Вона виходить заміж зовсім юна, у свекрушиній заможній хаті не відчуває нестатків, але постійно потерпає і від старої Кайдашихи, і від Мотрі. Мелашка - справжня красуня, в неї навіть закохується київський чернець. Добрий Мелащин характер і лагідна вдача ведуть до повного примирення зі свекрухою. Проте міжсімейні «війни» накладають зловісний відбиток і на дружину Лавріна, яка все частіше бере активну участь у чварах. Закономірно, що до рівня вічно агресивної та невдоволеної Мотрі Мелашка не опуститься ніколи, але втратить багато гарного й ліричного у своєму характері.

Баба Палажка й баба Параска - своєрідний письменницький шарж на галасливих і самовпевнених сільських пліткарок-цокотух. Знахарство баби Палажки викликає тільки регіт у читачів, а «правдолюбство» і «правдоборство» баби Параски межує з хворобливим станом. Наче в Стародавньому Римі, обидві постійно бажають «хліба і видовищ», навіть постійно створюють ці видовища.

Анатолій Базилевич. Ілюстрації до повісті «Кайдашева сім'я» (1960)

Чоловічий світ у «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуя-Левицького не менш емоційний, ніж жіночий. Замість того щоб навести лад у родині, й Омелько Кайдаш, і Карпо, і навіть Лаврін стають каталізаторами1 сімейних негараздів. Н. Зборовська у статті «Український світ Нечуя-Левицького: гендерний2 підхід» зауважила: «Анархія, яка існує в українській сім’ї, розпочинається з неавторитетності батька, загалом із відсутності принципу підпорядкування, отож і загалом чоловічого авторитету в українській сімейній "культурі”. Основний сюжет "Кайдашевої сім’ї”, навколо якого закручуються інші сюжети, - це повалення дорослими синами батьківської влади, перетворення повноправного господаря Кайдаша на безправного п’яничку Кайдашця».

1Каталізатор - тут: той, хто прискорює, активує.

2Гендерний - такий, що пов'язаний із чоловічою та жіночою статями.

Образ старого Омелька Кайдаша завжди викликає у читачів тільки співчуття. Прекрасний стельмах, люблячий батько, віруюча людина, носій справедливості, миротворець, він здатний жаліти навіть агресивну Мотрю («Годі тобі, дочко, гніватись, сідай та вечеряй, бо ти натомилась»). Кайдаш будує Карпові й Мотрі «хату через сіни», тобто доточує ще одну кімнату для молодої сім’ї, хоч міг би вигнати непокірне подружжя до старих Довбишів. Під тиском дорослих синів Омелько йде їм на поступки, хоч це завдає йому неабияких страждань. Своє незавидне становище не похилого літами й не безсилого, але вже «загнаного на піч» Кайдаш прекрасно розуміє і шукає розради в чарці, допивається до білої гарячки і тоне біля греблі.

Карпо й Лаврін характерами значно сильніші від батька. Ці молоді люди здатні відстоювати право на особистий вибір. Якщо заможна Мотря не викликала у старих Кайдашів, особливо Марусі, якихось заперечень стосовно Карпового одруження з нею, то зовсім юна Мелашка з бідної та багатодітної родини не була бажаною парою для молодшого Кайдаша. Живучи з батьками, Лаврін постійно виказує турботу про свою дружину, по-справжньому страждає, коли вона не повернулася з Києва. І Карпа, і Лавріна письменник наділяє важливими рисами розуміння багатьох ситуацій, передбачливості, вболівання за громаду. Ні Кайдаші, ні жоден господар Семигорів не береться розкопувати злощасний горб, та як тільки пан дозволяє Беркові відкрити шинок у селі, саме Лаврін і Карпо перші виступають проти цього. Кайдаші, на відміну від решти населення Біївців, не піддаються на підмову вдавано щедрого на споювання селян Берка. Карпо навіть виразно протиставляє себе односельцям, відважно каже їм правду у вічі: «Погана ваша рада: я не пристаю на це!» Передбачення Лавріна й Карпа дуже швидко збуваються: «Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п’яні мужики валялись під його тином, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку». Закономірно, що рішучий і непоступливий характер Карпа спонукає громаду обрати саме його десяцьким (господарем, який керував іншими власниками десяти обійсть, коли треба було виконувати якісь громадські роботи).

Анатолій Базилевич. Ілюстрація до повісті «Кайдашева сім'я» (1960)

На жаль, до власного батька Карпо та Лаврін ставляться не найкраще. Причина тут зовсім не в тому, що старий Кайдаш - п’яничка, а в тому, що сини хочуть якнайшвидше почуватися повноцінними господарями. Карпо це прагнення озвучує дещо парадоксально: «Тату, не бийте Мотрі.., яке право ви маєте бити мою жінку?» Інакше кажучи, за сільськими мірками у рідкісних випадках піднімати руку на дружину міг лише її чоловік. А втім, заганяє старого Кайдаша «на піч» не Карпо, а саме Лаврін, який раптово виходить із-під батьківської влади. А що не хоче, як старший брат, відокремлюватися, то цьому є цілком користолюбне пояснення: «- Може, ти хочеш, щоб я й тобі виділив твою частку поля, як Карпові? - Нащо? Ваша частка - і моя частка: ви сьогодні господар, а я завтра, - сказав Лаврін». Врешті, Лаврін прекрасно розуміє, що відокремлення йому невигідне, адже й Карпо бідкається: «Батько одрізав мені городу, неначе вкрав», тож після смерті старого й розпочинається новий переділ майна між Кайдашенками.

Лаврін жодного разу не піднімає руки на батька, тоді як Карпо нещадно лупцює старого, женеться з дрючком за матір’ю, заганяє її в ставок, але не настигає, бо: «Не так шкода матері, як шкода чобіт!» Для старшого Кайдашенка характерні такі риси, як гордість і почуття власної гідності. Почувши, що за знущання зі старої матері йому присуджено десять різок, Карпо вважає за краще заплатити п’ять карбованців і перепросити її, але уникнути публічного сорому. Натомість для Мотрі ліпше відсидіти в сільській тюрмі («холодній») два дні, аніж помиритися з Кайдашихою.

У сімейних ворогуваннях і бійках задіяні навіть Карпові й Лаврінові діти, і це вже трагічно, адже рід розпадається, руйнуються стосунки між найближчими родичами.

Засоби комічного

За жанром «Кайдашева сім’я» - гумористична повість, тож засоби комічного в цьому творі використані щедро, вони виразні й тісно пов’язані з народною сміховою культурою. Дотепи, іронія, жарти - важливі елементи характеротворення. Наприклад, відверто глумлива й навіть жорстока характеристика сільських дівчат з боку Карпа характеризує його як людину в’їдливу, недобру, черству. Натомість Лаврін у кожній дівчині знаходить щось хороше, а про недоліки поведінки чи зовнішності говорить жартома.

«Яка прекрасна мова! Читав - наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв!»