Іван Франко

Василь Стефаник — прозаїк світового рівня. Його творчість — одне з найвищих досягнень української літератури кінця XIX — початку XX ст., що стрімко розширювала естетичні обрії українського письменства, утверджувала нові стильові напрями.

В. Стефаник увійшов в історію світової літератури як неперевершений майстер психологічної новели. Його називали «володарем дум селянських» і «поетом мужицької розпуки» за глибоке знання селянської душі й суворої правди життя. Оригінальність творчої манери письменника виявлялася в глибокому розкритті внутрішнього світу особистості, динамізмі відтворення її переживань, лаконізмі, глибокому підтексті, широкій асоціативності мови художнього твору.

Знайомство здалеку і зблизька

Портрет. «Гарна класична будова тіла, приємні риси обличчя та благородні рухи творили з нього непересічний тип чоловічої краси. Був незрівнянним психологом. Інтуїція, якою володів, давала змогу йому відкривати найпотаємніші думки й бажання свого співбесідника, вбирав у слова те, що інші лише відчували, але назвати того не могли. Коли говорив, всміхався якоюсь дивною усмішкою: то дивиться з-під брів, то в очі глядів, ніби зазирав у душу. А як оповідав про щось гірке, то чоло морщив і хмурився; тоді здавалося, що от-от з буйної чуприни вилетить іскра і запалить світ» (В. Костащук, літературознавець).

Письменник значну увагу приділяв зовнішності, тому завжди мав елегантний вигляд, одягався в найкращих кравців.

Майстерно відтворити не лише зовнішність В. Стефаника, а і його внутрішній світ вдалося українському художнику-портретисту М. Жуку. Митець створив гравюру на дереві (ксилографію) «Василь Стефаник» (1926). Це погрудне зображення, виконане в графічній техніці. Робота характеризується виразністю форми і глибоким психологізмом.

Михайло Жук. «Портрет Василя Стефаника» (1920)

Родина. В. Стефаник народився в сім’ї багатих селян.

Батько майбутнього письменника, Семен Стефаник, походив із запорізьких козаків. Він був працьовитим, але мав непростий характер.

Мати, Оксана Кейван, була доброю жінкою, невтомною трудівницею, тому й дітей виховувала в любові до праці. В. Стефаник був дуже відданий матері все життя.

У дитинстві хлопець допомагав родині по господарству, працював у полі, пас овець... Батько хотів, щоб син був освіченою людиною, тому й оплатив його навчання в одному з найвідоміших навчальних закладів Європи — Ягелонському (нині Краківському) університеті, де В. Стефаник здобував медичну освіту. Однак робота лікаря майбутньому письменнику не лежала до душі, тому він полишив навчання, переїхав до Відня та зайнявся літературною діяльністю. Батько не схвалював вибір сина і відмовив йому в матеріальній підтримці. Натомість мати завжди знаходила можливість допомогти синові.

Після смерті матері батько В. Стефаника вдруге одружився і спілкування батька з сином припинилося.

Захоплення. Допитливий розум майбутнього письменника вбирав народні пісні, казки, легенди, звичаї та обряди, деталі селянського побуту Покуття. Юнак захоплювався творчістю Г. Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, Марка Вовчка, Т. Шевченка.

Громадсько-політична діяльність. У період навчання в Коломийській польській чоловічій гімназії юнак прилучився до просвітительської роботи, виявляв інтерес до революційно-демократичних ідей, цікавився політичною літературою. В. Стефаник став одним зі співорганізаторів таємного гуртка, що пропагував прогресивні політичні погляди. За нелегальну громадсько-культурну роботу його було виключено з гімназії.

Згодом, навчаючись у Дрогобицькій гімназії, він також брав активну участь у громадському житті, був членом таємного гуртка молоді. Заприятелював з І. Франком, із яким потім підтримував дружні стосунки.

В. Стефаник відстоював ідею державної незалежної України, тому щиро вітав утворення УНР як волевиявлення українського народу. 17 листопада 1917 р. на вічі у м. Снятині він оптимістично зазначав, що в Україні «в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою».

Письменник виступав проти намагань польських шовіністичних кіл загарбати Галичину, тому в січні 1919 р. очолив делегацію для участі в заходах із нагоди проголошення Злуки всіх українських земель.

Приватне життя. В. Стефаник часто відвідував с. Торговиця, де жив його товариш і письменник Лесь Мартович. Відпочиваючи у цьому селі, влітку він полюбляв милуватися карпатськими краєвидами, а взимку — зустрічатися з селянами. Вони йшли до нього як до парламентаря від Галичини в Австрійському парламенті та як до людини, яка з розумінням ставилася до їхніх проблем.

У 1904 р. письменник одружився з Ольгою Гаморак і проживав у с. Стецеві. Через 10 років його дружина померла.

У побуті В. Стефаник був вимогливим і до себе, і до рідних. Зазвичай сім’я обідала о першій годині дня, і якщо хтось запізнювався на вечерю, то кухарка не мала права подавати їжу.

Письменник був дуже акуратним, любив чистоту й порядок у всьому. Його оселя вражала комфортом. І донині в будинку-музеї В. Стефаника збереглися меблі, що були ще за його життя.

Письменник мав трьох синів. Найстарший син — Семен — тривалий час був головою Львівського облвиконкому, працював директором музею І. Франка у Львові. Середульший — Кирило — був директором музею В. Стефаника. Наймолодший син — Юрій — у 1944 р. емігрував до Канади. Правнуки письменника й донині приїздять до прадідівської оселі, підтримують її, доглядають за сімейним садом.

Сторінки життєпису. Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів, нині Снятинського району Івано-Франківської області.

Три роки він відвідував школу в рідному селі, а згодом навчався у м. Снятині, де часто відчував зневагу від учителів і дітей багатіїв. Таке ж неприязне ставлення переслідувало майбутнього письменника і в Коломийській гімназії, до якої він вступив у 1883 р.

У цей період В. Стефаник брав активну участь у громадському радикальному русі, публікував статті у львівському журналі «Народ». Така діяльність стала приводом для виключення його із гімназії, тому юнакові довелося завершувати освіту в Дрогобичі.

У 1892 р. В. Стефаник розпочав навчання на медичному факультеті Краківського університету. Там він написав свої перші художні твори, а з 1897 р. його новели друкуються у чернівецькій газеті «Праця», львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Згодом виходять збірки новел «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901). Твори В. Стефаника прихильно сприймалися читачами, позитивно оцінювалися критикою, їх перекладали німецькою, польською, російською мовами.

Ольга Гаморак — дружина письменника. Фото

У 1903 р. письменник побував на Наддніпрянщині. Відвідав Київ і Канів, де вклонився могилі Т. Шевченка.

На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві В. Стефаник познайомився з письменниками М. Старицьким, Б. Грінченком, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, В. Самійленком, X. Алчевською, М. Вороним.

У 1908 р. селяни обрали В. Стефаника депутатом Віденського парламенту.

Важким для письменника був 1914 р. — померла дружина, розпочалася перша світова війна. У ті роки В. Стефаник жив у селі Русів, а деякий час — у Відні. Письменник уважно стежив за наростанням національно-визвольного руху в Україні, покладав великі сподівання на розбудову української державності. В. Стефаник входив до складу урядової делегації Західно-Української Народної Республіки, яка в січні 1919 р. прибула до Києва з нагоди об’єднання ЗУНР й УНР.

У 1926-1927 рр. широко святкувалося 30-річчя літературної діяльності В. Стефаника. Виступаючи у Львові на своєму ювілейному вечорі, письменник відзначив, що в новелах він показав безрадісне життя рідного народу, «страшне» в ньому, передав свої болі, писав, «горіючи, і кров зі сльозами мішалася».

Останні роки життя В. Стефаника були затьмарені тяжкими хворобами, а 7 грудня 1936 р. його серце зупинилося назавжди.

Ім’я Василя Стефаника присвоєно Прикарпатському національному університету, Національній бібліотеці у Львові, бібліотеці у Києві, вулицям у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию та Снятині. Премія імені Василя Стефаника присуджується за видатні досягнення в галузі української художньої літератури, мистецтва, архітектури та журналістики.

Запитання і завдання

1. Що цікавого ви дізналися про письменника Василя Стефаника?

2. Які риси його вдачі вам імпонують? Чому? Обговоріть це питання в групах із однокласниками й однокласницями.

3. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з його життєвим шляхом? Які грані його особистості для вас відкрилися?

4. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника і розповіді вчителя? Чи отримали ви відповіді на них?

5. Підготуйте повідомлення «Цікаві факти з життя Василя Стефаника» й оприлюдніть його перед однокласниками та однокласницями.

Довідник читача

Експресіонізм (від фр. expression — вираження) — мистецький напрям, який виник на межі XIX — XX ст. у європейському живописі, а згодом — у літературі та музиці. У творах цього напряму митець намагається насамперед виразити власне глибоко особистісне, емоційне, пристрасне ставлення до того, що він зображує. На відміну від імпресіонізму, який був «мистецтвом враження» автора від постійних змін навколишньої дійсності, експресіонізм — це художній метод, що ґрунтується на концепції вираження авторського ставлення до життя.

Експресіоністська образність притаманна творам В. Стефаника, В. Винниченка та іншим.

Ознаки експресіонізму: яскравість і нервова гострота художнього образу; відтворення особистих переживань під впливом настрою; зображення характерів простих людей; пошуки джерел людського зла; проблема вини і кари; рівнозначність категорій прекрасного і потворного; ескізність, фрагментарність, гіперболізація зображеного; символічні образи, підтекст; монолог як ефективний засіб передачі душевних переживань героя.