Читацький практикум

Блакитна Панна

Має крилами Весна запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах1...

Сяє усміхом примар

з-поза хмар

Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить

майорить,

Довгожданна, нездоланна...

Ось вона — Блакитна Панна!..

Гори, гай, луги, поля,—

вся земля

їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сна

чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Сміючись на пелюстках,

на квітках

Променистою росою.

І уже в душі моїй

в сяйві мрій

В’ються хмелем арабески,

Миготять камеї2, фрески,

Гомонять-бринять пісні

голосні

І сплітаються в гротески3.

1912

Весна. Чотири сезони

(П'єр-Оґюст Ренуар, 1879)

1 Блават — шовкова тканина блакитного кольору.

2 Камея — прикраса з каменю або черепашки з рельєфним художнім різьбленням.

3 Гротеск — тип художньої образності з використанням фантастики, гіперболи, сміху; заснований на деформаціях, контрастах фантастичного і реального, трагічного і комічного, правдоподібного і карикатурного, прекрасного і потворного.

Виявляємо літературну компетентність

1. До якого циклу належить вірш «Блакитна Панна»?

2. Як автор зобразив прихід весни?

3. Як світ зустрічає «Блакитну Панну»?

4. Які емоції охоплюють душу ліричного героя?

Досліджуємо самостійно

5. Звернувшись до тексту, знайдіть у ньому звукові та зорові образи. Визначте їхню роль у творі.

• СХИЛЯННЯ ПЕРЕД КРАСОЮ

«Інфанта» увійшла до поетичного циклу «Лілеї й рубіни». Датуючи цей вірш, автор уточнив: «Накидано 1907 р.— викінчено 1922 р.».

Твір написаний у дусі символізму — це ліричний роздум, позбавлений життєвої конкретики. Не випадковим є й прийом сну («Різьблю свій сон...») який дозволяє відтворити в уяві риси ідеального жіночого образу та навіяні ним враження. З окремих деталей вимальовується реальна зустріч: осінній вечір і жіночий силует на «туманному обрії». Жінка постає немов загадкова й велична інфанта (принцеса), а «дух сполоханий» і серце ліричного героя відгукуються на жіночу красу почуттям «побожної хвали».

«Яснозоряна» усмішка незвично поєднана з «холодним полиском очей», які вражають душу героя: «І я схилився упокорено, /Діткнутий лезом двох мечей». У жіночому образі поєдналися краса й недоступність ідеалу. Герой відчуває захват і схиляння перед красою («Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла...»), і навіть революція в момент піднесеного переживання краси здається йому чимось другорядним та несуттєвим.

Авторську позицію допомагає пояснити відомий ще з античних часів крилатий вислів «Vita brevis, ars longa», що перекладається як «Життя коротке, мистецтво вічне». У поезії символіста М. Вороного революційні перетворення втрачають свій пріоритет і поступаються вічній красі.

Авторські неологізми сприяють підтриманню характерної для символізму загадкової художньої «атмосфери» твору («акордами проміннострунними», «килимами вогнелунними», «у завивалі мрійнотканому»). Поет сміливо експериментує зі словом, витворюючи яскраві й свіжі образи.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно