Експресіонізм

Експресіонізм (від лат. expressio — вираження) — мистецький напрям перших десятиліть XX століття. Поширені мотиви — страх, безнадія, біль, страждання, смерть. Експресіонізму властиві загострена емоційність автора й персонажів, фрагментарність оповіді, використання символіки і гротеску.

Експресіонізм — мистецький напрям перших десятиліть XX ст., що виник у Німеччині й поширився по інших європейських країнах. Теоретиками експресіонізму були К. Пінтус і К. Едшмід, у літературі цей напрям представляли С. Ґеорґе, Ґ. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.

Напрям постав як реакція на духовну кризу початку XX ст., що породила, особливо після Першої світової війни, загострене переживання катастрофізму та безглуздості людського існування. Експресіонізму властиве трагічне світовідчуття, а його ідейну основу становить конфлікт людини з негуманним світом.

Експресіоністи виступали проти реалістичної правдоподібності, натомість у зовнішніх проявах життя прагнули побачити й виразити його справжню глибинну сутність. Один із теоретиків експресіонізму К. Едшмід писав: «Світ перед нами. Було б безглуздям повторювати його. Схопити його у справжній суті й відтворити — ось найвагоміше завдання мистецтва».

Представники експресіонізму основну увагу звертали на особистість, яка перебуває у кризовому стані, на межі своїх духовних і фізичних можливостей. Людина у їхніх творах почувається приреченою на страждання й безвихідь. Звідси походить максимально суб'єктивне сприйняття життя автором і героями творів.

Експресіонізм тяжів до абстрагування в зображенні дійсності. Його рисами є загострена емоційність автора й персонажів, фрагментарність оповіді, звернення до символіки та гротеску.

Першим експресіоністом в українській літературі був В. Стефаник. Риси цього напряму наявні у творах О. Турянського, М. Хвильового, М. Куліша, І. Дніпровського, Т. Осьмачки.

Осінній етюд (Василь Кандинський, 1909)

Лицар-мандрівник (автопортрет) (Оскар Кокошка, 1915)

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Що позначають терміном «експресіонізм»? У якій країні він зародився?

2. Хто з українських письменників належав до експресіоністів?

Василь СТЕФАНИК

(1871—1936)

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у Русові, згодом навчався в Снятині, у гімназіях Коломиї та Дрогобича. У Коломиї почав писати літературні твори, а в Дрогобичі захопився громадською діяльністю.

За наполяганням батька В. Стефаник став студентом медичного факультету Ягеллонського університету в Кракові. Медицину не любив, навчався з перервами впродовж 1892—1900 років, однак лікарського фаху так і не здобув. Коли жив у Кракові, багато часу присвячував літературі. Тоді зацікавився модернізмом; був добре знайомий з лідером модерністського руху «Молода Польща» С. Пшебишевським.

У 1900 році важко переніс смерть матері. Тоді й покинув навчання. Через кілька років одружився з донькою сільського священика Ольгою Гаморак, мешкав у селі Стецеві у батьків дружини. Там займався господарюванням, провадив громадську роботу серед селян. Обирався послом (депутатом) до австрійського парламенту від Радикальної парти.

У 1910 році В. Стефаник разом із родиною перебрався до Русова. Під час Першої світової війни недовго жив у Відні. Тоді після тривалої перерви відновив літературну працю. Уряд Радянської України призначив В. Стефанику довічну пенсію. Письменник від неї відмовився, бо дізнався про влаштований комуністами голодомор.

В останні роки свого життя В. Стефаник переніс важку хворобу. Помер 7 грудня 1936 року, похований у рідному селі Русові.

Василь Стефаник

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

У зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми) запишіть відомості про життя письменника.

Літературна творчість

Перші літературні спроби Стефаника припали на час його коломийського побуту — тоді він писав ліричні поезії. У другій половині 90-х років підготував до друку книжку поезій у прозі, але не став публікувати через неприхильні відгуки критиків і видавців. Незважаючи на розчарування, не відмовився від літературного покликання. У чернівецькій газеті «Праця» за 1897 рік вийшли його новели «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився» та інші, що одразу принесли авторові успіх і популярність. А в 1899 році в Чернівцях була надрукована перша збірка новел В. Стефаника «Синя книжечка». Письменник по-новому осмислив тему села, розкрив людські драми і трагедії. Як відзначила О. Черненко, «у творах Стефаника винесене на поверхню все внутрішнє життя людини, з великою наполегливістю зображена уся істотність її існування». У своїх новелах автор використав покутський діалект, яким розмовляли в його рідному селі. Це забезпечило додаткові виражальні можливості, потрібні для точного розкриття селянської психології.

Вечір у гірському селі (Георгій Якутович, 1966)

Заохочений схвальними відгуками читачів, у 1900 році письменник видав збірку «Камінний хрест», а ще через рік — книжку «Дорога». У 1905 році побачила світ збірка В. Стефаника «Моє слово», яка містила раніше написані твори. На той час В. Стефаник утратив інтерес до літературної роботи. Після 1901 року він майже на півтора десятиліття полишив літературну працю.

Другий період творчості В. Стефаника припав на 1916—1933 роки. Нові твори ввійшли до збірки «Земля», що побачила світ у Львові в 1926 році.

У ній письменник відобразив зміни, що сталися в житті українського селянства під час та після Першої світової війни. Як і раніше, він звертався до жанру стислої психологічної новели, у якій поєдналися гострий драматизм із ліричним освітленням подій. Після публікації своєї останньої збірки В. Стефаник написав ще низку новел та спогади.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Коли В. Стефаник почав писати літературні твори?

2. У якому році вийшла перша збірка новел письменника? Яку назву вона мала?

3. Коли вийшли наступні збірки В. Стефаника?

4. Яку назву мала остання книжка його новел?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно