В останній чверті XIX століття в реалістичній літературі сформувалась нова течія — натуралізм (від лат. naturalis — природний). Прибічники натуралізму були переконані, що людина не несе повної відповідальності за власне життя, оскільки воно зумовлене спадковістю, інстинктами, соціальним і побутовим оточенням. У своїх художніх пошуках вони прагнули до максимально відстороненого, майже «протокольного» відображення життєвих процесів. Найбільш послідовно натуралізм виявився у творчості відомого французького письменника Е. Золя. Окремі риси натуралізму наявні у творах українських авторів Панаса Мирного та І. Франка.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

• Коли в літературі утвердився реалізм?

• До яких тем зверталися реалісти?

• Як реалісти осмислювали вплив соціальних обставин на формування особистості людини?

• Яких найбільш відомих західноєвропейських реалістів ви знаєте?

• Які автори представляють український реалізм?

• У чому своєрідність натуралізму?

• Кого з письменників вважають засновником натуралізму?

• Творам яких українських письменників притаманні риси натуралізму?

2. У зручній для вас формі занотуйте в зошиті ознаки реалізму.

На заробітки (Микола Кузнецов, 1882)

Косовиця (Микола Пимоненко, 1900-ті)

Полюбити «найменшого брата»

У другій половині XIX століття наша література сприяла вирішенню важливого завдання, проголошеного геніальним Т. Шевченком. Його послання «І мертвим, і живим...» із закликом подолати суспільне роз'єднання й полюбити «найменшого брата» стало ідейним орієнтиром для українських письменників-реалістів.

Не дивно, що на той час теми з народного життя посіли провідні позиції. Література глибоко і всебічно вивчала сільський побут, розкривала взаємини селян з іншими верствами суспільства, осмислювала відносини інтелігенції й народу.

Особливе зацікавлення українських письменників викликали зміни в селянському середовищі, зумовлені скасуванням кріпацтва. Літератори досліджували суспільні процеси, від яких залежали психологія, мораль, побут і майновий стан українського селянства в нових умовах. Вони висвітлювали ті проблеми, що найдужче хвилювали простих людей.

До найбільш гострих належала масштабна проблема «селянин і земля». Її осмислювали часто й по-різному: у зв'язках із хліборобською працею та достатком, як запоруку бажаного соціального статусу та життєвих перспектив і навіть як основне джерело розбрату між членами однієї родини.

Із цією проблемою тісно поєднувалася інша, що стосувалася наслідків кріпацтва. Письменники-реалісти помітили, що навіть після селянської реформи суспільству ще довго довелось боротися з руйнівними впливами панщини на людську психіку й мораль.

Українка біля тину (Ілля Рєпін, 1876)

Коментар фахівця

Народ, праця на його користь, досліди над його життям і слугування його інтересам — усе голосніше бринять в українському письменстві; елемент протесту проти всякого поневолення стає могутнім окликом літератури й надає їй, поруч із художньою вартістю, ще й величезної громадської ваги й інтересу. Репресії стали тут замість того маяка, що не підпускав українських діячів до рифів та мілизни офіціальщини й направляв письменство на вільні й широкі простори протесту проти поневолення.