Образ Гриця Летючого

Письменник розкрив психологічні стани доведеної до відчаю людини за допомогою низки точних художніх деталей. Важливими є також монологи й діалоги. Існування селянина автор навіть не визначив як життя — «Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми». Не жив, а мучився. Від дітей лише й чув: «Дєдю, ми хочемо їсти».

Прозаїк не уникає незвичних порівнянь і натуралістичних деталей. Діти, які їдять хліб — «як щенята коло голої кістки», «як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають». Дивлячись на доньок, батько пережив страх, ніби йому відкрилося щось приховане: «Гриць глянув на них із лави і погадав: «Мерці», — і напудився так, що аж його піт обсипав». Здається, Гриць замість дітей, які їдять хліб, бачить (чи передбачає?) їхнє майбутнє: «Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: «Мерці!». Очевидно, що в «психологічному» сюжеті новели цей епізод має кульмінаційне значення. Саме тоді Гриць Летючий пережив внутрішній злам — коли перед ним відкрилася вся гірка правда про безрадісне майбутнє доньок. Невдовзі після цього він і зважився на вбивство.

Тема батьківської любові набуває у В. Стефаника парадоксального трактування. Характерно, що після вбивства молодшої доньки батько навіть у дрібницях турбується про старшу, яка «випросилася»: «Ґандзю, Ґандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпешніше». Певно, для самого Гриця все, що відбулося, є справжньою трагедією любові й безнадії.

Про душевний стан героя більше дає знати завершальний епізод твору: Гриць збирається перебрести річку, та немов якась сила спиняє. Він молиться, глибоко переживає й страждає, бо почуває себе великим грішником, якого й вода не приймає через скоєне дітовбивство.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно