Є. Кирилюк, учений-літературознавець

Читацькі діалоги

Сповна осягнути творчість письменника можна лише «побачивши» її цілісно. Така цілісність визначається поняттям «художній світ».

Митець, як і кожна людина, сприймає навколишнє відповідно до своїх нахилів, уподобань, цінностей. На цій основі він певним чином трактує події, факти, людські характери, тобто створює художній світ.

Саме тому читачеві так важливо зрозуміти, хто і що вплинуло на вибір тих чи інших тем, ідей, образів, засобів. Також необхідно розглядати художній твір крізь призму часу написання й сьогодення. Усе це дасть змогу краще зрозуміти смисли автора, які він заклав у твір і «передав» нам, і зіставити їх із власними.

Письменник та його епоха. У 70-х роках XIX століття, всупереч намаганням великодержавних критиків довести, що українська література лише складова великоруської, попри переслідування основи розвитку будь-якої літератури — її мови, питання щодо існування української літератури уже не поставало. Водночас усебічно дослідити навколишній світ і духовні пошуки особистості із застосуванням лише накопиченого досвіду було неможливо. І насамперед таких змін потребувала проза, якій єдиній було під силу глибинне дослідження й узагальнення суспільних змін.

Оповідна манера, що домінувала в прозі першої половини XIX століття, — розповідь від першої особи, коли оповідачем був найчастіше представник селянства, — звужувала можливість об’єктивного й поглибленого аналізу. Етнографізм і докладне побутописання, доречні, коли письменник ставив за мету пробудити інтерес і викликати співчуття до життя простого народу, у нових умовах утруднювали досягнення головної мети. Як і замилування селянством та його ідеалізація, що було притаманне попередникам, а почасти й сучасникам І. Нечуя-Левицького.

Окремої уваги потребувало змалювання нових соціальних прошарків і груп, які після реформи 1861 року в умовах класового розшарування й зародження капіталістичних відносин з’явилися в загалом однорідному селянському соціумі України.

Усе це зумовлювало необхідність розширення жанрової системи, пошук нових зображувально-виражальних засобів.

Довідник читача

Реалізм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві. Термін уперше вжито у Франції в 50-х роках XIX століття.

Спочатку реалізм перебуває під значним впливом романтизму й остаточно утверджується як самостійний напрям лише в другій половині XIX століття. Саме реалізм зміг відповісти на основні питання епохи панування науки: світ і людина пізнавані. Засобом пізнання є наукові методи: спостереження, вивчення й аналіз дійсності. Відповідно основною функцією мистецтва з-поміж багатьох є пізнавальна функція.

Визначальні риси реалізму: раціоналізм; правдиве, усебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах за правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; роль позасвідомих факторів недоооцінюється; перевага епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; сприймання дійсності як цілісності, у якій поєднуються і переплітаються високе й низьке, трагічне й смішне, прекрасне й потворне.

Реалістичній літературі притаманний певний тип автора. Це завжди визначений погляд на зображуване, концепція автора, який пропонує власне бачення зображуваного, пояснює його.

Яскраві представники реалізму в літературі: П. Меріме, Ґ. Флобер (Франція), Ч. Діккенс, В. Теккерей (Англія), І. Гончаров, Ф. Достоєвський, Л. Толстой (Росія).

В українській літературі другої половини XIX ст. реалізм представлений трьома течіями:

1. Побутово-просвітницький реалізм (Марко Вовчок, А. Свидницький, Панас Мирний, І. Манжура, І. Нечуй-Левицький, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Старицький, Б. Грінченко, молоді І. Франко та М. Коцюбинський та інші).

Прикметними рисами творчості є зосередження на морально-етичній проблематиці. Досліджуються в основному родинні, виробничі, соціальні відносини героїв. Показуючи кричущі вади суспільства, письменники наголошували, що шлях до порятунку — це духовне вдосконалення, освіченість, культура, добропорядність. Яскравою ознакою цієї течії є, зокрема, етнографізм — особливо докладне змалювання національного колориту (побут, звичаї, обряди, вірування українців).

2. Революційний реалізм, якому притаманні пропаганда провідної ролі пролетаріату в суспільстві, ідей пролетарського інтернаціоналізму, насильницької збройної зміни суспільного ладу, фізичного знищення панівних верств (П. Грабовський, М. Павлик, окремі твори Лесі Українки («Дим», «Напис в руїні», «Пісні про волю»), М. Коцюбинського («Fata morgana»), І. Франка («Товаришам із тюрми», «Тюремні сонети»),

3. Натуралізм (лат. natura — природа). Течія зародилася у Франції (термін належить Е Золя). Це були спроби відтворити дійсність із фотографічною точністю, зробити художній твір копією факту. При цьому автор мав відмовитися від оцінних суджень. Його функція, як і науковця, — бути об’єктивним і неупередженим.

Ознаки натуралізму наявні у творчості В. Винниченка («Гріх»), І. Франка («Boa constrictor»).

Орачем, сіячем, косарем. Одним із перших, хто взявся за ідейно-художнє оновлення української літератури, був І. Нечуй-Левицький. У його творах змальовуються правдиві картини часів панщини й характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, що йдуть на перші капіталістичні промисли й фабрики.

З його творами в українську літературу прийшли нові герої: наймані робітники, фабриканти, міщани, купці, чиновники, представники духовенства, інтелігенції.

Безсумнівною заслугою автора «Кайдашевої сім’ї» є збагачення жанрової системи української літератури. З-під його пера виходять повісті, новели, романи, нариси, казки, публіцистичні, літературно-критичні й мистецькознавчі статті.

З іменем І. Нечуя-Левицького пов’язаний перехід від оповідної розповіді від першої особи до об’єктивно-епічної, що відкрило можливості для поглибленого аналізу соціальних умов, психологічних характеристик, реалістичних описів побуту, інтер’єру, пейзажу, авторських відступів — ліричних, публіцистичних, філософських.

Таким чином, творчо використовуючи і спираючись на здобутки попередників, І. Нечуй-Левицький зробив значний крок у збагаченні й розвитку української літератури.

П’ятдесятирічний творчий доробок письменника становить понад 50 творів різноманітних жанрів.

Твори І. Нечуя-Левицького перекладено російською, білоруською, молдовською, польською, німецькою, чеською, угорською мовами.

Екранізовано повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» (1927), «Бурлачка», «Кайдашева сім’я» (1993). Комедія «На Кожум’яках», перероблена М. Старицьким під назвою «За двома зайцями», і однойменний фільм (1961) користуються незмінним успіхом глядачів.

Запитання і завдання

1. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з його творчістю? Якщо так, у чому саме?

2. Створіть асоціативний портрет І. Нечуя-Левицького, використовуючи висловлювання сучасників про нього.

3. І. Нечуй-Левицький — прозаїк, драматург, перший літературний критик, реаліст, майстер пейзажу, на думку І. Франка, «колосальне всеобіймаюче око України», «артист зору». Чи погоджуєтеся ви з таким визначенням? Додайте власні ключові слова до характеристики митця.

4. Укладіть словничок до теми «Творчість І. Нечуя-Левицького», включивши до нього такі літературознавчі терміни: «реалістичне зображення», «портрет», «пейзаж»; «художній натяк», «художня деталь», «художній образ», «словесна картина». Наведіть приклади з творів. Обговоріть результати своєї роботи в групі.

5. Знайдіть в енциклопедії або на тематичних сайтах інформацію, фото- та відеоматеріали, що стосуються екранізації творів Нечуя-Левицького. Перегляньте фрагменти фільму «Кайдашева сім’я» (1993) режисера Володимира Городька, у головній ролі — Богдан Ступка. Напишіть постер.