«Легенда про вічне життя»

«Легенда про вічне життя» входить до збірки І. Франка «Мій Ізмарагд» (1898). Збірка складається з циклів «Поклони», «Паренетікон», «Притчі», «Легенди», «По селах», «До Бразилії».

Наскрізний мотив збірки Івана Франка «Мій Ізмарагд» — любов до людей і наполеглива праця задля гармонії та щастя — втілює загальнолюдські моральні цінності, на які орієнтується кожна чесна людина.

У передмові до збірки «Мій Ізмарагд»Іван Франко писав: «Мені давно хотілося написати подібну книжку... Староруський автор не без розмислу назвав свою збірку «Ізмарагдом». Він, очевидно, вірив в те, що кажеться про сей камінь у звіснім апокрифічнім сказанню: «Измарагдъ светел єсть, яко и лице человече видеть въ немъ яко въ зерцале». Отсими простими словами висказано й моє найвище бажання як писателя і поета: щоб моє слово було ясне і щоби в ньому, як в дзеркалі, виднілося людське, щиролюдське лице. Львів, д[ня] 15 падолиста 1897».

Довідник читача

Ізмарагд — літературні збірки творів релігійно-дидактичного (повчального) змісту, що складалися в XIII—XIV ст. у Русі-Україні, поширювалися в рукописних списках (копіях) серед східних слов'ян до XVIII ст.

Іван Франко змалечку добре знав Святе Письмо й неодноразово вдавався до інтерпретації християнських гуманістичних ідей. Його твір «Легенда про вічне життя» є ліричним роздумом про вічні цінності, призначення людини, роль і місце кохання в житті. Він є неперевершеним взірцем філософської лірики, позаяк поет художньо осмислює позачасові питання буття, намагається знайти на них відповіді.

За сюжетом твору одна з богинь дарує доброчесному аскетові-пустельнику чарівний горішок, що дає вічне життя. Проте чернець не бачить сенсу у вічному житті й дарує горіх легендарному герою Олександрові Македонському. Олександр, закоханий у Роксану, віддає їй чарівний горіх на щастя. Але вродлива персіянка любить генерала Птоломея, який не відповідає взаємністю і мріє про одну з красунь-куртизанок. Безжальна Роксана отруює Македонського, але йому на допомогу приходить та сама куртизанка, кохання якої домагався Птоломей. Вона кохає Олександра і приносить йому чарівний горіх. Сміливий воїн не приймає порятунок із рук нелюбої, бо вважає, що вічне життя має сенс тільки з людиною, яку кохаєш понад усе. Він кидає горішок у вогонь, відрікаючись від порятунку і вічного життя. Таким чином, жоден із героїв твору не скористався горішком, оскільки не зміг знайти взаємного кохання, задля якого хотілося б жити вічно. Життя без любові героям твору здавалося схожим на вогнище, а тому вічність видавалася скоріше мукою, ніж щастям.

Запитання і завдання

1. Який образ-символ використано у творі? Яке його значення?

2. Охарактеризуйте шлях «по колу» чудодійного горіха.

3. Доберіть із тексту уривки, які характеризують внутрішній стан героїв, коли до них потрапляє «чарівний горіх».

4. Розкажіть про реальне та фантастичне у творі.

5. Поміркуйте, чому відмовилися від вічного життя аскет, Олександр Македонський, Роксана, Птоломей, куртизанка.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно