Він, побачивши, що вона плаче, перестав грати й дивився на неї здивований. Опісля кликав її до себе.

Вона не рухалася... Він підійшов до неї... Вона притиснула долоні до лиця й не рухалася, немов мертва... Він схилився над нею.

— Ти плачеш?

Мовчала.

Він зсунув їй лагідно руки з лиця й подивився в очі.

— Що тобі?

Вона не відповідала.

— Чого ти плачеш?

— Бо так...

— Тобі сподобалася музика? — питав він голосом, чогось зміненим.

— Я — не знаю...

— Але ти любиш, як грають... правда? — казав він далі й так лагідно, немовби мав перед собою заполохану пташину.

— Я... не знаю... люблю, люблю!

— Штука, котру я тепер грав, зветься «Impromptu phantasie» Шопена. Чи затямиш собі сю назву?

— Коли повторю... то затямлю.

— Коли будеш вчитися музики, то зможеш її грати, одначе пам’ятай — грати її тоді, як будеш уже цілком доросла... як будеш мати більше як двадцять років... Чуєш?

— Чую...

— Доперва тоді зрозумієш, що говорить кожний звук у тій штуці.

Опісля взяв її голівку у свої руки й дивився довго в її великі, сумні, заплакані очі.

Якийсь несказанно смутний усміх програв хвилину по його устах.

— Я думаю, — говорив він більше до себе, — що ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!..

Опісля оглянув її руки і поцілував їх.

— Мені можеш позволити, будуча славо! — сказав він.

* * *

Коли виросла, була майже гарна.

Вона любила чи одного, пристрасно, з пожертвуванням, майже з божевільною любов’ю, однак вона була віроломна натура, — значить, не любила нікого довго. Вона й не подобалася довго мужчинам; її не бажав ніякий мужчина за жінку. Вона була розумна, дотепна, незвичайно багата натура. Займалася малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси.

Чому се їй ніколи не вдавалося?

Відповісти на се питання було б так само тяжко, як і на те, чому її ні один мужчина не любив довго. Мабуть, не мала вона в собі того, що прив’язує буденних людей на довгий час. Була занадто оригінальна, замало нинішня й не мала в собі нічого з «плебейськості».

Чи, може, було се щось інше?

Може...

Вона стала лише половиною того, чим обіцювала стати дитиною...

Ф. Ч. Гассам. За піаніно

* * *

Я сама — то та «звихнена слава».

Я вижидаю щастя щодня й щогодини.

Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.

Так, немов музика.

Солодкі, упоюючі, сумовиті звуки. Роз-драз-нюючі, пориваючі, покликуючі, убиваючі... а одначе!.. одначе...

Я не вчилася музики ніколи.

Я ніколи не могла «Impromptu phantasie» сама грати! Але коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми. Що се таке?

Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно крізь мою душу... в’ється щось, немов жалібний креповий флер! І що я помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю в житті своїм полудня?

* * *

Коли чую музику — готова вмирати.

Стаю тоді божевільно-відважна; стаю велика, погорджуюча, любляча... Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..

Новела «Impromptu phantasie». О. Кобилянська відчувала душевну спорідненість із Ф. Шопеном, адже його музика була їй внутрішньо близька. Твори «Impromptu phantasie» і «Valse melancolique» О. Кобилянська «компонувала на мотиви творів Шопена, імітуючи музичну композицію» (І. Денисюк). Тому літературознавці й музикознавці називають ці новели музичними (або симфонічними).

Героїня новели «Impromptu phantasie» смілива, вона не терпить упокорення й приниження, має тонку душевну організацію. Відчуває навколишній світ у тонах і барвах: «...поклавши голову в траву, замовкала й вслухувалась у жужжания. Лежала нерухомо, немовби в глибокому сні. Одначе не спала. Вона бачила образи в тонах, ...переживала в уяві з’явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі, і плакала із смутку невиясненого...»

Дівчина закохалася в музику з десяти років, коли почула пристрасні акорди від молодого аристократа, який налаштовував у її домі фортепіано: «Кождий його удар по клавішах і кождий живіший рух його електризували її та виводили з рівноваги... Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину...» Героїня стала дорослою, але грати на фортепіано так і не навчилася - не збулося пророкування аристократа-красеня... Але ті дитячі спогади весь час жили в дівчинці, тому вона не уявляла свого життя без музики, яка будила в ній дивовижні відчуття: «Я не вчилася музики ніколи. Я ніколи не могла "Impromptu phantaisie” сама грати!.. Коли чую музику — готова вмирати. Стаю тоді божевільно-відважна...»

Б. Літ. Фортепіано

Таке саме тонке асоціативне сприйняття музики властиве було й О. Кобилянській, яка в листі до О. Колесси писала, що її життя — «то нескінченний монотонний ноктюрн». Отже, новела має автобіографічний характер. Музика для героїні О. Кобилянської — найдосконаліший засіб вираження переживань, страждань, поривань і прагнень, коли для вираження почуттів просто бракує слів.

Природа (подібно до музики) тонко впливає на дівчину. Ці дві стихії — музика й природа — поєднуються, зливаються в одну барву; вони захоплюють героїню, хвилюють, будять багату гаму відчуттів. 5

5. Виконайте завдання.

A. Якою є поведінка дівчинки (дивною, своєрідною чи оригінальною)?

Б. Хто з учнів вашого класу якнайкраще зміг би зіграти роль головної героїні й молодого аристократа? Обґрунтуйте свій вибір.

B. Чи виникло у вас бажання під час читання новели прослухати «Phantaisie impromptu» Ф. Шопена?

6. Прослухайте експромт-фантазію Ф. Шопена «Phantaisie impromptu», а потім прочитайте фрагменти однойменної новели, у яких передано сприйняття цього твору героїнею. Чи виникли у вас подібні відчуття під час прослуховування музичного твору?

7. Опрацювавши матеріал про новелу «Valse melancolique», заповніть літературний паспорт цього твору.