І. Франко

Епоха Лесі Українки. «Вона жила і діяла... в епоху, що на місце невидимого Бога поставила релігію розуму... На місце великих пристрастей — поміркованість, упорядкованість. На місце віри, що рушає горами, — сліпе упокорення перед так званим бігом подій. В таку добу з’явилася в нас Леся Українка...

Письменниця, яку назвав І. Франко одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилась сфінксом для покоління, для якого відвага, завзяття, воля — всі мужеські чесноти повинні були б стати конечними...

...Поетка рвалась із свого спокійного і урівноваженого середовища в ту повну поезії епоху, котру ми називаємо «темним Середньовіччям», або в часи античного світу...

Сенс мав для неї лише абстрактний, незалежний від конкретного змісту, від мети, від вихідної точки — великий порив душі до чину, до руху, до виявлення себе...

...Її поезія се був крик нової нації, що нарешті віднайшла в собі абсурдну, спонтанну волю до чину, ентузіазм morituri6 й фантастичну віру в велике чудо» (Д. Донцов).

Своєрідність поетичного світу Лесі Українки. Творчий ужинок Лесі Українки надзвичайно багатий: три поетичних збірки — «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), які вмістили половину набутку (144 поезії залишилися поза збірками); переклади з давньоіндійської, старогрецької, німецької, французької, італійської мов (165 поезій, драматична поема «Каїн» Дж. Байрона, трагедія «Макбет» В. Шекспіра); 6 легенд, 10 поем («Русалка», «Давня казка», «Віла-посестра», «Одно слово» та інші), 8 драматичних поем («Одержима», «Осіння казка», «В катакомбах», «Блакитна троянда» та інші); 63 прозові твори, зокрема й перекладні (оповідання, нариси, образки, казки); 11 літературно-критичних та публіцистичних статей; фольклорні записи; 773 листи.

Вражає жанрове розмаїття її творів. У поезії — філософська, пейзажна, громадянська, інтимна лірика: поетичні цикли, подорожні враження, віршовані листи, романси, легенди, сонети, апокрифи, колискові, веснянки, дитячі вірші, поезія в прозі, імпровізація, монологи, пастельні етюди тощо. У прозі — новели, оповідання, казки, повісті, нариси, образки, етюди. У драматургії — драматичні поеми, діалоги, фантастичні казки, драми, трагедії.

Збірку «На крилах пісень» названо найважливішим здобутком української літератури за 1893 р. У ній талант Лесі Українки «вперше широко і сміло розмахнув крилами власного лету» (І. Франко).

Збірка засвідчила, що українська поезія виходить за межі традиційних тем, жанрів, форм. Це була «інша» поезія, творчість європейського типу.

Уже в першій збірці голосно звучить мотив, що наскрізно проходить через усю творчість Лесі Українки, — мотив свободи. Теми свободи і боротьби, любові до рідного краю, роздуми про долю народу і його майбутнє, про завдання й обов’язки митця визначають головний пафос творчості, світ образів багатьох віршів.

Поетеса об’єднує поезії в цикли («Подорож до моря», «Сім струн», «Мелодії», «Пісні про волю»), небезпідставно вважаючи, що циклічність дає змогу найповніше реалізувати головну ідею.

6 Morituri (італ.) — той, хто йде на смерть.

Олександр Мурашко. «Сонячні плями»

Цикл поезій «Сльози-перли» викликав захоплення в І. Франка: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини».

Збірку «Думи і мрії» відкриває цикл «Мелодії», у якому Леся Українка постає тонким ліриком, чутливим до найтонших порухів людської душі, і зрілим майстром, який у спромозі ці порухи відтворити.

Поетеса продовжує розробляти ще одну з наскрізних тем творчості: роль поетичного слова в боротьбі за національне і соціальне визволення і місце митця в цій боротьбі. Ця тема звучить у вірші «Слово, чому ти не твердая криця...», поемі «Давня казка».

Збірка «Відгуки» засвідчила освоєння Лесею Українкою світових тем і образів. Знову звучить тема боротьби за соціальне й національне визволення, а також тема мистецтва. Помітно посилюється епічне начало (поеми і балади «Віла-посестра», «Ізольда Білорука» та інші).

З особливою силою її талант проявився у доробку останніх років життя. Поеми «Русалка», «Самсон», «Місячна легенда», «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука» та інші твори засвідчують обізнаність зі світовою класичною літературою, історією, зокрема творчістю Дж. Байрона, В. Скотта. Висока духовна культура письменниці заявлена у драматичних творах «Блакитна троянда», «У пущі», «Одержима», «Бояриня», «Кассандра», «Лісова пісня».

Найпотаємніші почуття, най тонші переживання передає Леся Українка в інтимній ліриці. Таких поезій небагато у творчому доробку поетеси, але кожна з них — поетичний шедевр («Хотіла б я тебе, мов плющ обняти...», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...», «Все, все покинуть, до тебе полинуть...», «Уста говорять: «Він навіки згинув...»). Перед читачем постає лірична героїня, душа якої сповнена чистого і світлого почуття любові, жертовності, а заразом і глибокої поваги до свого обранця і своїх почуттів.

Такою була й сама авторка у стосунках із С. Мержинським, біля ліжка якого провела дні і ночі, доглядаючи хворого, від якого одвернулися навіть рідні. Вона боролася за його життя, розуміючи приреченість коханого, вона провела його в останню путь. А свій біль і страждання вилила у віршах.