Запитання підсилюють драматизм, увиразнюють схвильований стан ліричного героя, а за допомогою риторичного заперечення він просить кохану приходити до нього хоча б уві сні, бо без любові й без неї «в житті весь вік тужити — не жити». Ритміка вірша, суголосна з калатанням схвильованого серця юнака, твориться поєднанням чотиристопного й одностопного ямбічних рядків.

• Завдання основного рівня

• Послухайте пісню на ці слова (музика О. Яшина, аранжування Р. Квінти) у виконанні В. Козловського (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=Y5B2AD1D-do). Як сучасні композитор і виконавець передають емоційне напруження Франкового тексту?

• У третьому «жмутку» ліричний герой болісно переживає остаточну втрату коханої. Автор представляє різні варіанти трагедії: дівчина або виходить заміж за іншого, або вмирає:

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й слоту.

Ридать! кричать! — та горло біль запер.

Вона умерла! Ні, се я умер.

Зрештою, як пам'ятаємо, І. Франко переніс і смерть коханої (Юзі Дзвонковської), і розрив (з Ольгою Рошкевич і Целіною Журовською).

Дія третього акту ліричного сюжету майже повністю перенесена в душу героя, у якій бачимо нерозв'язний конфлікт здорового глузду, що пропонує змиритися з долею, і роз'ятреної душі, яка відмовляється жити без кохання. Саме тут з'являється мотив самогубства, ліричний герой прощається зі своєю піснею й накладає на себе руки:

Пісне, моя ти підстрелена пташко,

Мусиш замовкнуть і ти.

Годі ридати і плакати тяжко,

Час нам зо сцени зійти.

Годі вглибляться в рану затрутую,

Годі благать о любов.

З кождою строфою, з кождою нутою

Капає з серденька кров.

Усі три драматичні акти (три «жмутки») передають зміну почуттів ліричного героя й водночас усі вони поєднані образом коханої жінки. Дослідники зауважують: «Знаємо три його любові, з яких одна — "лілея біла”, "мов метелик”, "невинна, як дитина” (Ольга Рошкевич), а друга — "гордая княгиня”, "тиха та сумна”, "мов святиня” (Юзефа Дзвонковська), а третя — "женщина чи звір”, "сфінкс”, "мара”, "з гострими кігтями” (Целіна Журовська), — та все ж перебуваємо в зачаклованому стані й бачимо лише одну. Перед нами не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті, грані одного кристалу».

«Зів'яле листя» виразно засвідчує еволюцію І. Франка до модернізму, зокрема неоромантизму. • У збірці бачимо надзвичайного, навіть дещо містифікованого героя. Її визначальні ознаки — • наскрізний ліризм і заглиблення в душу людини. Проникливий, якомога тонший психологізм митець уважав головною перевагою літератури. Вочевидь, саме прагнення поглибити психологізм спонукало його рухатися від просвітницько-революційного реалізму через натуралізм до модернізму. У «Зів'ялому листі» надзвичайно тонко передано найрізноманітніші нюанси почуття нерозділеного кохання: від обожнення коханої, щастя, розквіту любові до вибуху відчаю, муки, безнадії, люті, стану мимовільного самоспалення душі невигойним болем.

Ліричним, сповідальним епілогом усієї збірки звучить вірш «Як почуєш вночі край свойого вікна...». Це прощання героя з коханою. Не бажаючи завдавати їй турбот, він ховає свої почуття «аж у серце на дно», залишається сам з «невтишимою тоскою», з любов'ю, що «плаче так гірко». Коханій же бажає єдиного: «Будь щаслива, весела, як завжди».