У книжці переважають мотиви втраченого кохання, якогось болючого любовного потрясіння, що не дає спокою «втомленому серцю», яке «б'ється, мов у клітці рись». Здається, що ліричному героєві тільки й залишилися плач і журба. Він безуспішно намагається відшукати слід коханої, приходить, знетямлений, до парку, у якому є «стежина, де ходила ти», знаходить порожню лавку — місце останнього прощання зі своїм божеством... і стає зрозуміло, що все втратило для нього сенс, навіть саме життя.

Проте в інших віршах любовне почуття раптом розкривається по-новому. Серед його відтінків, виявляється, є й острах — острах побачити кохану іншою, не тією, з якою колись прощався в парку на лавці, а змученою життєвими турботами, заплаканою, внутрішньо зламаною.

Подібний мотив з'являється й у романі І. Франка «Перехресні стежки». Це не дивно, бо роман друкувався протягом 1900 р., якраз тоді, коли вийшла друком збірка.

Ліричний герой збірки «Із днів журби» має чимало спільних рис з Мойсеєм, образ якого митець ще тільки виношував. Він так само невільник громадянського обов'язку. Через те в рядки тужливого інтиму раз у раз уриваються й інші ноти, породжені вже не так любовними переживаннями, як сумнівами та втомою людини, яка добровільно впрягла себе в «тачку життьову», поклала на себе страшну ношу провідника.

Поеми. Як уже мовилося, вершиною творчості І. Франка стали поеми (яких налічують понад п'ятдесят). Митець використовував різні жанрові форми поеми: • соціально-побутова («Панські жарти»); • філософська («Смерть Каїна», «Іван Вишенський», «Похорон», «Мойсей»); • сатирично-політична («Ботокуди»); • історична («На Святоюрській горі»).

Дуже промовиста вже рання поема «Панські жарти» (1887), у якій розповідається про те, як сільська громада об'єднується під проводом мудрого панотця та духовно, морально (а не рабським бунтом) перемагає поміщика-ката. Отже, уже тоді І. Франко слідом за Т. Шевченком задумувався про християнський шлях боротьби зі злом — як альтернативу насильницького шляху.