Проблематика. Послідовно неоромантичною є проблематика твору.

• Людина та природа. Леся Українка розглядає природу як більш згармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до досконалості, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм, і то специфічна його форма — психологічний паралелізм: кожна дія розпочинається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в'яне його кохання, а з ним — й одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює багатогранний зв'язок людини з довкіллям, з природою.

• Людина та мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спромога до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка, і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється його душа, Лукаш втрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, ніж навесні. Тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя — Красу: «Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя».

Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною й духовною істотою.

• Першопричина людського горя, зла — у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає й, зрештою, гине, бо неспроможний згармонізувати, зрівноважити у своєму єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне й побутове, вона знищує себе.

• Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло.

Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує та дає шанс для духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його й жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то зрадив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти та підтримати.

Кадр із кінофільму «Лісова пісня». У ролі Лукаша — В. Кремльов, Мавки — Л. Єфименко. Режисер Ю. Іллєнко. 1980 р.

• Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, лише тоді починають жити. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується коханням двох людей, вона набуває завершеності й досконалості.

Тобто лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню, є надметою всього. Проте, зіставляючи два різко протилежні образи Мавки та Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, щонайтонше відчуття її душі, убачання сенсу свого життя в її щасті.

Елоїза, видатна француженка епохи Середньовіччя, у листі до коханого, поета Абеляра, так визначила суть цього почуття: «Сказати: "Я тебе люблю” — означає сказати: "Ти не помреш”». Як ви розумієте ці слова? Чи згодні з ними? Чи стосуються вони якось історії Мавки та Лукаша?