Образ Терентія Пузиря

Він власник величезного господарства, де випасаються численні отари овець та працюють сотні наймитів. Його володіння вражають: «їхали ми цілий день. «Чия земля?» — питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасійовича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество».

А починав Пузир із малого: «Ми були так собі хазяїни, з середнім достатком...». Доводилося жити в степу біля худоби, працювати без відпочинку. Та мрія про багатство змінила простого трудівника, змусила забути про мораль, людяність, порядність. Тільки так можна було зібрати мільйони — наживаючись на чужій біді, переступаючи через людей. Сам Пузир пригадує часи, коли не гребував нічим заради грошей: «Перше йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору...». А Марія Іванівна, дружина хазяїна, додає: «Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!».

Ось така вседозволеність, майже повна відсутність моральних обмежень і призвела до появи «хазяїна» — мільйонера «у смердючому кожусі». Драматург зобразив потворний соціальний тип багатія-нувориша із цілком відсутньою громадянською відповідальністю. Йому дивно, що є такі, кому не байдуже до інтересів суспільства: «Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх муляють, а вони їм кишені продирають. Чудні люде!».

Драматург показав, яку соціальну загрозу становлять ті, котрі над усе цінують лише збагачення. Та він не перетворив свого персонажа на монстра в людській подобі. В образі «хазяїна» збережено дещо й від заможного селянина, яким він колись і був. Пузир по-селянському кмітливий, наділений практичним розумом, поважає дружину, хай по-своєму, але ж бажає щастя дочці. Саме Соня змушує батька замислитись над своїм життям: «Недурно казали в гімназії, що у нас людей годують гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить!». Ці слова таки зачіпають мільйонера за живе: «...дочка тілько сказала, що над нею сміялися в гімназії, і мене аж серце кольнуло».

Висміюючи Пузиря, автор представив його в декількох майже анекдотичних епізодах. Чого варта хоча б історія з халатом, у якій розкривається дріб'язковість натури «хазяїна»! А його химерне честолюбство розкрито в епізоді про нагороду (фактично — купівлю за пожертву на притулок). Пузир навіть бороду підстриг, щоб усі бачили орден. Він і не замислюється, наскільки смішним і жалюгідним виглядає в цій ситуації. Та й фрагмент, що змальовує останні дні в житті мільйонера, будується на поєднанні серйозного й комічно-жалюгідного. Мати величезне багатство й померти через свою скупість! Мільйонер погнався за гускою, що скубла на хазяйському полі колоски, упав і забився. «Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, — наказує наймитам помічник Пузиря, — і бігом туди».

І. Карпенко-Карий досяг великої майстерності у змалюванні соціального типу сільського багатія, який виріс із заможного хлібороба до мільйонера, здобув величезні матеріальні статки, однак, підкоривши себе цілком збагаченню, утратив натомість чимало людських рис, а головне, так і не зрозумів, що не все в житті вирішується й купується за гроші.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. З якої соціальної верстви походить Пузир? Завдяки чому він розбагатів?

2. Як Пузир ставиться до громадських обов'язків?

3. Як він ставиться до дружини й доньки?

4. Які типові риси автор виділив в образі Пузиря?

Запрошуємо до дискусії

5. Дайте власну оцінку образу Пузиря. Чи є в цього персонажа позитивні риси?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно