Пробіг зайчик

Дивиться —

Світанок!

Сидить, грається,

Ромашкам очі розтуляє.

А на сході небо пахне,

Півні чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують.

— Сонце —

Пробіг зайчик.

Заплющіть очі й уявіть, мов малюнок, кожен рядок. Цілісну картину сходу сонця тут окреслює довгий ланцюжок поліфонійних асоціацій: рух — світло — рух — запах — колір — світло — рух; уплітаються й синестезійні образи: зорово-запаховий (небо пахне) і слухо-зоровий (півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують).

3. Основоположний символізм поетичної мови. Майже кожне слово в Тичининих текстах — символічний натяк на те, що прямо висловити не сила, бо воно незбагненне, неохопне, несказанне чи невловимо-мінливе. П. Тичина поділяє ідеї західного імпресіонізму й символізму, за якими творчість має бути незалежною від політики й ідеологій, вільною від ролі служниці злобі дня. Але він і не цурається живої, повсякденної, актуальної проблематики, розглядає у своїй символіці конкретне, минуще крізь призму універсального, вічного. У цьому — секрет її безсмертя, насущності в кожну епоху.

Світосприймання П. Тичини. Стиль кожного митця насамперед зумовлений його баченням світу. Яким же було це бачення в П. Тичини? Не випадково поет уважав своїм духовним батьком Г. Сковороду, адже цілком прийняв і розвинув його світогляд.

Пригадаймо: великий український філософ • шукав гармонію форми й змісту, духовного й матеріального; • доводив єдність трьох світів — макрокосму (створеного Богом Усесвіту), мікрокосму (людини) і світу символів (це насамперед Біблія), який через видиме показує нам невидиме, через форму — зміст; • основою людини є серце, яким рухає любов, отож, щоб бути щасливим, треба лише пізнати в собі цю основу й нею жити.

Усі ці ідеї пульсують і в поезії П. Тичини, тільки по-своєму висловлені. Ключова його надідея — про всезагальну єдність, взаємопов'язаність буття. Ще давні східні мудреці казали: не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не потривожити зорі. Така вихідна точка осмислення світу характерна майже для всіх геніїв людства, отже, засвідчує належність П. Тичини до цієї славетної когорти.

Силою упорядкування, творчою серцевиною цілісного Всесвіту (антихаосу) є світлоритм, тобто знову ж таки поєднання зорової та звукової гармонії, як стисло та ємко скаже сам П. Тичина, — «космічний оркестр». Якщо людина хоче бути щасливою, вона має стати гармонійною часткою «космічного оркестру». Трагізм же людського життя, зло у світі виростає з того, що ми розриваємо, протиставляємо світло й ритм (форму й зміст, видиме матеріальне й невидиме духовне), абсолютизуємо щось одне, відкидаючи при цьому друге.