Войти
Закрыть

Ольга Кобилянська: «Іmpromtu phantasie»

10 Клас

Пригадаймо, що в 1894 р., коли написана новела «Impromtu phantasie», О. Кобилянська є активною учасницею феміністичного руху на Буковині. Ідеї емансипації жінки вона втілює на той час у двох повістях — «Людина» та «Царівна» й оповіданнях «Природа» і «Некультурна». Молода авторка першою з українських письменників не лише порушує питання рівних громадянських прав чоловіка і жінки, а й зриває пелену святенництва з тем, які у вітчизняній літературі вважалися неприпустимими для зображення, — теми жіночої чуттєвості й сексуальності. Якщо порівнювати героїнь 40-90-х рр. XIX ст., то їх зображували тільки в іпостасі дружин і матерів. Навіть більше — говорити про їхні інтимні переживання на сторінках творів вважалося непристойністю! Так, наприклад, позбавлена емоцій Олеся в романі П. Куліша «Чорна рада», а Маруся з однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка настільки цнотлива, що вважає великим гріхом навіть поцілунок із нареченим. Мине всього шістдесят років, і О. Кобилянська не лише наважиться порушити тему жіночої чуттєвості, а й відстоюватиме право жінки на рівноправність обох статей у найінтимнішій царині. Письменниця вразила читача своєю сміливістю й відвертістю, її героїні не соромляться визнати, що для них «багато значила фізична сила і тілесна красота», чим шокують тогочасного обивателя. О. Кобилянська відкриває читачам і найпотаємніші сторони свого жіночого Я, заповітні мрії, потяги та жадання. Першу таку автобіографічну відверту спробу вона зробила в новелі «Impromtu phantasie», що в перекладі означає «експромт-фантазія». Сама назва твору вказує на спонтанність виникнення творчого задуму й вільний виклад думок. Про таку манеру письма в ранній період свідчать і рядки з автобіографії: «...застановлюватися над словом я не мала терпцю, бо все, що напливало на думку... незрозуміле, молоде до розсміху, рвалось якнайскоріше стати на папері, щоб не запізнитись»....

Ольга Кобилянська: «Пишна троянда в саду української літератури»

10 Клас

Вона була сучасницею Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. І була однією з перших з-поміж них, хто наважився зламати традиції української літератури. Вона — Ольга Кобилянська, яка, на думку письменника В. Земляка, «була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі, приніс їх у новий світ такими ж великими, самобутніми і неповторними, якими вони були зразу ж після своєї появи». Ольга Кобилянська — авторка понад семи десятків прозових творів, популярних не лише серед співвітчизників, а й перекладених на англійську, болгарську, грузинську, італійську, польську, російську, румунську, французьку, чеську та інші мови. Про визнання її творчого доробку у світовому масштабі свідчить той факт, що в 1963 р. 100-річчя від дня народження О. Кобилянської за постановою ЮНЕСКО відзначали в міжнародному масштабі. Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора, що територіально входило до складу Австро-Угорщини (нині — Румунія). Її батько Юліан Якович — українець за походженням «з родини української, та ще й гербової» — усе життя працював у різних державних установах. Як згадувала пізніше письменниця, «він працював від рання до вечора, був строгий, поважний, від дітей вимагаючий...». Мати Марія Йосипівна мала польсько-німецькі етнічні корені. Її батько — німець за походженням — був далеким родичем німецького драматурга Вернера, а мати — полька....

Михайло Коцюбинський: «Тіні забутих предків»

10 Клас

Удруге М. Коцюбинський відвідує Криворівню в 1911 р., мріючи «вивезти звідти тему якусь». У листі до Максима Горького, російського письменника, з яким український прозаїк познайомився й заприятелював під час перебування на острові Капрі, він із зачудуванням зізнавався: «Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя. Гуцули — дуже оригінальний народ, з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, провадить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався тільки для того, щоб прикрасити язичеський культ. Скільки тут красивих казок, переказів, повір’їв, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю й учусь». Ці слова якнайкраще розкривають і щирі захоплені почуття письменника, і його творчу лабораторію, і його життєлюбний і допитливий характер. Так остаточно оформився задум повісті «Тіні забутих предків». Працюючи над нею, автор переписував цей текст тричі, а, обираючи назву твору, який він означив як оповідання, перебрав більше десяти варіантів, серед яких є такі: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Сила забутих предків» тощо. Уже зрілий і відомий не лише в Україні майстер слова завжди залишався вимогливим до своєї творчості, ба більше — він навіть сумнівався в результаті власної творчої праці. Адже в листі письменник зазначав: «Не знаю, чи воно [оповідання. — Автори.] вдалося мені, але коли б я хоч трохи переніс на папір колорит гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений»....

Михайло Коцюбинський: «Intermezzo»

10 Клас

Новела «Intermezzo» написана в 1908 р. Це час, коли письменник уже хворів, але постійно ходив на службу, тому його не покидала думка про відпустку. Він звертається із проханням до знайомих і друзів із побажанням прийняти його на відпочинок. Відгукнувся давній приятель М. Коцюбинського, відомий український меценат Євген Чикаленко, запросивши прозаїка до себе в маєток у село Кононівку на Полтавщині (тепер — Черкаська область). Так цей біографічний факт посприяв з’ яві художнього твору з присвятою кононівським полям. Ідейно-тематичні домінанти Щоб зрозуміти зміст новели, як і будь-якого іншого твору, найперше треба звернути увагу на його «візитівку» — заголовок. «Intermezzo» в перекладі з італійської означає «перерва». Це музичний термін на позначення невеликої інструментальної п’єси, яка виконувалася між актами трагедії або опери. Тема новели — перепочинок героя на лоні прекрасної сільської природи. Проте письменник обирає властивий для його творчої манери спосіб — його цікавлять не стільки зовнішні події, скільки душа людини, яка стомилася (саме вона і стає тими «підмостками», на яких розгортається своєрідне дійство). Тому закономірно виникає питання: а в чому причина такої втоми та відповідно, і втечі на природу. Пояснення цього знаходимо на самому початку оповіді. По-перше, вона розпочинається невластивим для епічного твору переліком алегорично-символічних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Серед них переважають образи природи, поєднані з урбаністичним образом, а найголовнішим є Моя утома. По-друге, вже на початку герой промовляє, що його найбільше стомили «незчисленні "треба”», «безконечні "мусиш”»: «Дарма, чи те "треба” мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною вже керує ». Далі цей мотив розгортається — найбільшу втому герою приносять люди:...

Михайло Коцюбинський: «У пошуках материка Краси»

10 Клас

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці в родині дрібного службовця. Його батько, як згадував пізніше письменник, був добрим чоловіком, але дуже запальним, «з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися». Він часто міняв місце праці, а тому сім’я постійно переїздила. Мати ж мала «добрий смак, благородні погляди», «складну, тонку і глибоку душевну організацію». Саме вона стала для хлопчика найкращим другом і вихователем, бо на неї він був схожий не лише зовнішністю, а й характером. Після успішного приватного навчання М. Коцюбинський вступає до школи в містечку Бар на Вінниччині, одразу до третього класу. В 1876-1880 рр. він навчається в Шаргородському духовному училищі. До сьогодні не з’ясовано, під впливом яких обставин було здійснено такий вибір: імовірно, близькістю до домівки, до найріднішої людини — мами, а не бажанням стати священиком. Це був період, коли юнак багато читає, зокрема знайомиться з творами українських авторів: «оповідання Марка Вовчка, а потому "Кобзар” уже безповоротно напрямили мене на свідомий український шлях». Хлопець почав писати вірші. Михайло марив університетом. У 1881-1882 рр. він жив у Кам’янці-Подільському, готуючись до вступу. Юнак наполегливо займається самоосвітою, відвідує бібліотеки, а також знайомиться з молоддю, захопленою ідеями народників. Це були переважно молоді семінаристи, які з ентузіазмом віддавалися підпільній роботі. Хтось із них входив до таємної організації «Подільська дружина». Коли в записах її учасників жандарми знайшли прізвище та адресу М. Коцюбинського, то через такий непередбачуваний збіг обставин майбутній письменник потрапляє під таємний нагляд поліції, у нього кілька разів роблять обшук, викликають давати свідчення. Так М. Коцюбинський потрапив у списки «неблагонадійних». «З того часу і до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкавої опіки», — з іронією зазначав він в одному з листів. Насправді юнака не приваблював шлях революціонера, бо він був свідомий того, що прагне творити, займатися гуманітарними науками. Як зазначав один із його родичів, Михайло не був байдужим до політичних рухів, проте його інтереси « були поза по лінійкою. Вони тяглися до естетики і, мабуть, до філософської думки». Водночас протягом усього життя М. Коцюбинський не стояв осторонь соціальних колізій, які спостерігав і тонко відчував як художник слова, а також національних питань українців....

Модерна українська проза

10 Клас

Літературне життя на рубежі ХІХ-ХХ ст. примітне тим, що європейські літератури розвивалися під знаком переходу від реалізму до модернізму. В Україні з’являється нова генерація прозаїків, які прагнуть подолати етнографічно-побутовий стиль, удосконалити досягнення попередників у сфері психологічного змалювання людини, загалом розширити художні горизонти рідного письменства. До цієї когорти належать Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Володимир Винниченко. Письменники модерністи, вони сповідують такі постулати, як глибинний індивідуалізм, суб’єктивізм, психологізм, ліризм, естетизм. Водночас цей літературний напрям на українському ґрунті має специфічні ознаки. Зокрема прозаїки звертають особливу увагу на процеси та проблеми національного самоусвідомлення, утвердження української мови. Якщо для німецького митця слова органічно й природно було писати німецькою мовою, для італійського — італійською, французького — французькою тощо, то український письменник змушений був долати імперські впливи й заборони, зокрема рідної мови, комплекс малоросійства, щоб консолідувати національні сили, назавжди вписати вітчизняну літературу в контекст європейської та світової. Якщо європейські письменники досягали вершин модерного естетизму, творили художній модерний ідеал, то українські прозаїки починають із розширення тематично-проблемних горизонтів творів, пошуку нового читача в інтелігентному середовищі й водночас прагнуть відтворити модерну свідомість часу, звертаючись до поглибленого художнього дослідження душі не лише в межах норми, а й її порушень, до нових технік письма, до філософського підтексту, до зміни ролі оповідача, який, як правило, «зливається» з героями....

Іван Франко: Зі збірки «Мій Ізмарагд». «Сойчине крило»

10 Клас

Зміст твору розгортається навколо історії кохання Хоми, працівника «одного бюро», інтелектуала та естета, який любить усе прекрасне побіля себе, і Марії-Манюні, дочки лісника. Життєва доля головного героя окреслюється письменником найперше як стосунки з Манею, несподівана втеча якої змінила його існування. Хома, як він сам вважає, уже три роки після такого фатального для них обох кроку своєї коханої живе з «новим світоглядом, новою життєвою нормою». Суть її визначається афоризмом римлянина Горація: «Зберегти рівновагу духу!». Отож, незважаючи на гасла жити без крайнощів (оптимізму й песимізму, байдужості й ентузіазму, жорстокості й надмірної чутливості), опосередковано тим давнім гаслом головний герой зізнається в тому, як тяжко він пережив розлуку з коханою. Тому й споглядає навколишній світ, уникаючи його катаклізмів, самозаглибившись. Історія Марії сповнена подіями, несподіваними поворотами долі, зовнішніми і внутрішніми катастрофами. Вони зумовлені тим, що дівчина припустила одну — але фатальну — помилку у своєму житті, а це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Через цю незвичайну історію кохання І. Франко порушує низку проблем, актуальних і досі. Вони поділяються на екзистенційні (буттєві) — у чому сенс існування людини, як не помилитися у своєму виборі, яка роль жінки в спільноті людей — і морально-психологічні — що таке справжнє кохання, що таке відповідальність за людину, яку любиш, що таке вірність і зрада....

Іван Франко: Зі збірки «Мій Ізмарагд». «Мойсей»

10 Клас

Історія створення. У серпні 1904 р. І. Франко відвідав Італію. Редактор одного із часописів прохав його написати про подорожні враження, зокрема про скульптуру Мікеланджело «Мойсей» у Римі. Статуя справила на поета надзвичайне враження. Проте газетна стаття не була написана, а в 1905 р. з’явилася окремою книгою поема «Мойсей» — вершина творчості І. Франка. Ідейно-тематичні домінанти. Мойсей — біблійний старозаповітний пророк, якому Бог колись довірив десять заповідей. Проте І. Франко не переспівує історію Мойсея, котрий вивів ізраїльський народ з єгипетської неволі, а звертається лише до одного її фрагмента. Сам автор у передмові до твору вказував: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непризнаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні». Тож тема твору — життя-подвиг і смерть Мойсея, велетня духу й пророка. За цим біблійним сюжетом — історичні реалії України, її минуле та майбутнє. Під подертими наметами давніх ізраїльтян, «синів пустелі», І. Франко бачив своїх пригноблених співвітчизників. А їхнє сорокарічне блукання в пошуках землі обіцяної асоціювалося в нього із тривалими пошуками українським народом своєї держави. Уже в пролозі автор звертається до рідного народу, який нагадує йому жебрака-паралітика. І це викликає в душі поета не лише тривогу, а й сором. Автор ставить низку гнівних риторичних запитань: «Невже тобі на таблицях залізних / Записано в сусідів бути гноєм, / Тяглом у поїздах їх бистроїзних?», «Невже тобі лиш не судилось діло, / Щоб виявило твоїх сил безмірність? / Невже задарма стільки серць горіло / До тебе найсвятішою любов’ю?». Насправді І. Франко знає відповіді на ці запитання, і всі вони ствердні. Автор говорить про це прямо:...

Іван Франко: Зі збірки «Мій Ізмарагд». «Легенда про вічне життя»

10 Клас

Вірш входить до циклу «Легенди» зі збірки «Мій Ізмарагд». Це філософський твір про зміст людського життя. Сюжет «Легенди про вічне життя» розвивається стрімко. Спочатку — згадка про Олександра Македонського, одного з найбільших правителів давнього світу, який «раював» у Вавилоні. Далі сюжет фокусується на побожному аскеті, який молитвами заслужив у богині золотистий горіх — священний дарунок, котрий може забезпечити вічне життя. Проте після роздумів аскет вважає своє бажання безумним і гріховним, тож вирішує передати горіх Олександру Македонському, щоб той став «богорівним». Проте цей могутній завойовник, як звичайнісінька людина, засліплений коханням до чарівної персіянки Роксани, котра, відчуває правитель, багато що приховує від нього. Цар віддає священний горіх дівчині, яка кохає генерала Птолемея без взаємності. А той передає дар куртизанці, котра мила його серцю. Нарешті горіх безсмертя потрапляє знову до отруєного Роксаною Олександра: його приносить куртизанка, бажаючи не лише врятувати володаря, а й подарувати йому вічне життя, бо вона його щиро кохає. Але Македонський відмовляється вдруге від чудодійного горіха, кидає його у вогонь й помирає. Сюжетне коло таким чином замкнулося: горіх нікому не приніс вічного життя. Чому? Бо в кожного з героїв — царя, персіянки, генерала, куртизанки — життя пролітало без кохання, кохання взаємного, щирого, сердечного. Натомість у ньому навіть в інтимних стосунках панували обман, подвійні стандарти, зрадливість і нещирість....

Навігація