Зав'язка роману: початок репетиторства І. Варецького з дочками Олександра Владиславовича Тихменєва Лесею і Зиною. Розвиток подій: постійне провокування Зиною Іполита, що викликає в нього химерне почуття - «невроз кохання». Кульмінація: пропозиція Іполита Зині одружитися з огляду на уявлення про обов'язок і порядність чоловіка, який переспав із дівчиною. Розв'язка: Зина, бунтуючи проти застарілих цінностей і не знайшовши нових життєвих орієнтирів, стає повією та покінчує життя самогубством. Іполит, дізнавшись про це, звинувачує в трагедії себе й засуджує якнайжорстокіше (аж до символічної смерті від ката, якого породжує його маячна уява).

Микола Бурачек. Труханів острів (1935)

Роман містить філософські відступи, зокрема, розмірковування про трагедію Ґете «Іфігенія в Тавриді» та вчення філософа Нікколо Макіавеллі. Останній відступ - яскравий приклад «тексту в тексті». Розбираючи антикварні видання праць італійського філософа, придбані під час подорожі до Німеччини, Варецький переосмислює один із його творів. Щоб читач міг краще зрозуміти смисл вчення Макіавеллі, оповідач «ілюструє» його вставною новелою про Раміра д'Орко, яка водночас допомагає розкрити загалом зміст роману «Дівчина з ведмедиком». Італійський філософ підважує систему цінностей: «Любивши, вбити; убити, жаліючи, шукаючи милосердя, - Макіавеллі настоює, що ці неправдоподібні словосполучення не є безглуздя. Іноді обставини складаються так, що жорстокість людини суворої та невблаганної буває милосердніша од слабкодухости людини гуманної й лагідної». Доля ж жорстокого мессира - це своєрідне передбачення письменником долі радянського режиму, побудованого на терорі.

Імена головних героїв не випадкові. Іполит - це персонаж грецької міфології, на якого друга дружина його батька зводить наклеп, що він не відповів їй взаємністю в коханні, а згодом вона себе вбиває.

Образ же Зини Тихменєвої - це вказівка на досить популярний у 1920-ті рр. персонаж Зіни Вєсєніної з чорно-білої німої комедії «Папіросниця з Моссельпрому» (1924). Недарма Домонтович натякає на цей фільм у власному романі.

Таким чином, уже в іменах закладена глибока прірва, що лежить між головними героями.

Образи твору

Досить детально образи головних героїв проаналізувала дослідниця літератури Віра Агеєва у своїй монографії «Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича». Згідно з її тлумаченням, Іполит Миколайович на самому початку роману зображений (аби ввести в оману радянську цензуру) цілком у дусі виробничої прози соцреалізму. Він прагматик, учений-раціоналіст, інженер, захоплений працею, радісно сприймає новину про відновлення заводу, яку повідомляє неочікуваний гість у шкірянці. Домонтович, за словами Юрія Шевельова, таким чином пародіює радянський роман, іронізує над однозначністю описуваних у ньому ситуацій і плакатністю героїв. Проте герої роману «Дівчина з ведмедиком» значно складніші.

Варецький розуміє, що часи кардинально змінилися, зв'язок між ними урвався. Він не пробує проаналізувати ситуацію, змінитися відповідно до нової дійсності, а продовжує жити, керуючись колишніми принципами. Те, наскільки складне життя, Іполит усвідомлює, закохавшись у Зину. Та його «кохання», замість романтичного і піднесеного почуття, обертається душевною травмою. Герой пізнає невідомий, темний бік свого єства. Що характерно, кохання Варецький описує як історію хвороби, використовуючи відповідні терміни. Він чітко усвідомлює ілюзорність своїх почуттів, проте статевий потяг бере своє. Іполит у пориві пристрасті їде на дачу під Москвою, де відпочивають Тихменєви. І коли він уже майже досяг мети, раптом його «бажання згасло»: «Коли я міг задовольнити бажання, я більше не бажав». Те, про що він мріяв, виявилося несправжнім, вигаданим: кохання до Зини виявилося ілюзією. І він, щоб не відчувати самоти та задовольнити свої сексуальні бажання, переключився на невибагливу вчительку-колегу Марію Іванівну.

Варецький скептично ставиться до старих уявлень про шлюб і літературної традиції ХІХ ст., яка нав'язувала відповідні поведінкові стереотипи в стосунках між чоловіком і жінкою. Але водночас сам керується ними, говорячи про «обов'язок» і «відповідальність»: коли Зина віддається йому, він пропонує їй заміжжя. Отримавши відмову, він проходить своєрідний сеанс психоаналізу у свого друга. Як надмірний раціоналіст він не може визнати існування «химер» підсвідомого і владу бажання. Дізнавшись про самогубство Зини, він звинувачує себе в надто раціональному ставленні до дійсності й у тому, що так і не здатен був зрозуміти її й узяти на себе роль наставника в житті.

Зина Тихменєва - це водночас і романтичний підліток, що шукає порад і настанов, і бунтарка проти старих пережитків. Вона непередбачувана, налаштована на боротьбу та знищення, що, відповідно, не може не обернутися проти неї самої. Домонтович порівнює її з модерним верлібром. Дівчина мріє завоювати світ, повторити долю революціонерки Лариси Рейснер, допомогти звільнити китайський народ від гноблення. У її житті два авторитетні наставники - невпевнений Варецький, що боїться взяти на себе роль порадника, і фанатичний поет-авангардист Стефан Хоминський, який виступає проти всіх. Із них вона обирає другого.

Коли Зина нарешті здобуває свободу, то не знає, що з нею робити. Протестуючи проти старої моралі, що вимагала від жінки цнотливості та служіння сімейному вогнищу, дівчина впадає в іншу крайність - стає повією (символічного значення набувають другорядні образи сліпого жебрака і жінки легкої поведінки, що зустрічаються Іполиту по дорозі від Зини, - саме через його «незрячість» дівчина стане повією). Знищивши все, проти чого вона боролася, зрештою, накладає на себе руки на очах у Варецького. Щоправда, він не одразу це усвідомлює, оскільки не впізнає її.

Її сестра Леся («мила Леся»), як і її мати, застигли в «нафталінній атмосфері патріархальних спадків». Письменник порівнює старшу сестру із класичним ямбом. Парадоксальна ситуація: Тихменєви змушені орендувати у нової влади свій колишній будинок, дах у якому будь-якої миті може завалитися, - що має символічне значення повної руйнації старого способу життя й патріархальних цінностей. А нездатність теперішніх робітників полагодити його вказує на нежиттєздатну модель нової ідеології.

Майже всі герої Домонтовича намагаються розв'язати проблеми екзистенційного характеру. Водночас вони сприймаються як своєрідні «актори», що створюють певні правила гри, за якими інші люди перетворюються на об'єкти маніпулювання. Інтелектуальна гра в текстах В. Домонтовича стимулює погляд на речі, відмінний від звичайного, загальноприйнятого, провокує переглянути будь-які норми, правила, морально-етичні цінності тощо (О. Наумова).

Діалог із текстом

• 1. Розкрийте символіку назви роману «Дівчина з ведмедиком».
• 2. Назвіть основні проблеми, порушені письменником у цьому творі.
• 3. Поясніть, чому елемент гри в романі дуже важливий.
• 4. Проаналізуйте образи Зини й Іполита.
• 5. Подискутуйте стосовно того, на що спрямована інтелектуальна гра у В. Домонтовича. До яких висновків спонукають вибір життєвого шляху та долі Зини Тихменєвої та Іполита Варецького?
• 6. Поділіться в класі на групи й охарактеризуйте підхід В. Домонтовича до переосмислення традиційних цінностей. Поясніть значення вислову «неправдоподібні істини». Чому письменник обрав саме такий підзаголовок для роману?

Діалоги текстів

• 1. Порівняйте, як саме «жіноче питання» на сторінках художніх текстів розв'язували В. Домонтович та В. Підмогильний. А як цю саму проблему художньо розкривали зарубіжні письменники?
• 2. За допомогою QR-коду, розміщеного на перших сторінках цього підручника, перейдіть до ширшої електронної версії вашої навчальної книги і в розділі про В. Домонтовича прочитайте уривок зі статті Я. Чорногуз «Прихований кінематографізм у прозі В. Домонтовича». Ви згодні з дослідницею, що текст роману Домонтовича можна легко перетворити на кіносценарій? Чи можна відтворити у сценарії весь спектр інтертекстуальності роману? Обговоріть цю тему в класі.

Мистецькі діалоги

• 1. Проаналізуйте ілюстрації, уміщені в цьому розділі підручника. Знайдіть у творі цитати, які їм відповідають, і зачитайте у класі.
• 2. Використовуючи інтернет, перегляньте фрагмент фільму «Папіросниця з Моссельпрому» (згаданого в «Дівчині з ведмедиком») про сцену в ресторані. Які саме прийоми кінематографа використав Домонтович для візуального зображення аналогічної сцени в його романі?