Література «соціалістичного реалізму»

Викриваючи лицемірство Російської імперії, Тарас Шевченко іронічно зауважив: «А тюрм, а люду!.. Що й лічить! / Од молдаванина до фінна / На всіх язиках все мовчить / Бо благоденствує!»

Таке фальшиве «благоденствіє» панувало й за часів Радянському Союзу, коли мільйони невинних людей гинули в сталінських концтаборах, а радянська пропаганда насаджувала фальшивий, офіційно-парадний образ заможного й щасливого життя.

Рушійним чинником цієї пропаганди стало так зване мистецтво «соціалістичного реалізму». Під тиском влади соцреалізм визнали єдино правильним «творчим методом». А 1934 року на всесоюзному з'їзді радянських письменників лицемірно проголосили, що цей метод «вимагає від письменника правдивого, історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку».

Ранок (Тетяна Яблонська, 1954)

Про творчу свободу просто забули. Майстри слова мусили одностайно вихваляти комуністичну владу та підносити радянський спосіб життя. А всіх незгодних запроторювали до сибірських концтаборів. Уцілілі оспівували комуністичну партію та її вождів. Наприклад, П. Тичина написав вірш «Партія веде», а М. Рильський «Пісню про Сталіна». З'являлись виробничі й колгоспні романи, що ілюстрували «досягнення» радянської влади.

За часів Другої світової війни побільшало пропагандистських творів з оспівуванням радянського патріотизму. А далі, поряд із темою війни та перемоги радянської людини, зображували відбудову промисловості й відродження колгоспного господарства. Панував підсолоджений образ народного життя, у якому наперед висувались позитивні герої з робітників та селянської бідноти. Переважав штучний пафос «революційного розвитку» в дусі офіційної радянської пропаганди.

Сінокіс (Валентина Виродова-Готьє, 1972)

У часи «хрущовської відлиги» було здійснено рішучу спробу вийти поза межі соцреалізму. Але найбільш послідовні «шістдесятники», як от В. Стус, зазнали репресій, інші пішли на компроміс і прийняли вимоги влади.

У соцреалізмі в різний час межі дозволеного могли звужуватись або розширюватись. Деякі автори шукали, як обійти офіційні приписи, скажімо, вдавалися до напівправди, натяків, інакомовлення, заглиблювались в історію та фольклор, щоб хоч у такий спосіб виправдати своє звернення до національно-патріотичних проблем.

Лише в середині 1980-х років соціалістичний реалізм остаточно втратив своє панівне становище.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Як ви зрозуміли поняття «творчий метод соцреалізму»?
• 2. Котрого року відбувся з'їзд письменників, на якому соцреалізм було проголошено «єдино правильним творчим методом»?
• 3. На вашу думку, чому владі було важливо обмежувати творчу енергію і свободу митців?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно