ІВАН БАГРЯНИЙ

(1906—1963)

Життєвий і творчий шлях

Іван Багряний (справжнє прізвище з діда-прадіда - Лозов'яга, згодом - Лозов'ягін) народився 2 жовтня 1906 р. в місті Охтирка Харківської губернії Російської імперії (нині - Сумська область України) в сім'ї муляра Павла. У родині було восьмеро дітей, але четверо з них померли маленькими. Із десяти років хлопчик змушений був заробляти на життя.

1912 р. почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, а потім перейшов до вищої початкової школи в Охтирці. На цей час (1915) припадають перші проби пера (під впливом байок Л. Глібова та «Катерини» Т. Шевченка), породжені протестом проти знущань і насмішок учителів, які називали його «мазепинцем». Іван став редактором шкільного журналу «Надія». Найстрашніші дитячі спогади збереглися від подій 1920 р. (які він опише в памфлеті «Чому я не хочу вертати на "родіну”?»), коли в нього на очах більшовики замордували його 92-річного дідуся - однорукого каліку та рідного дядька.

Того ж року в Краснопільській художньо-керамічній профшколі Іван здобув фах муляра та гончаря. Відтоді часто змінював місце роботи. Працював завполітом на тростянецькій цукроварні, окружним політінспектором в Охтирській міліції, учителем малювання в колонії для безпритульних та сиріт, складачем у друкарні, ілюстратором у газеті.

Будинок, у якому народився Іван Багряний

Із 1924 р. входив до спілки робітників освіти «Робос», став членом бюро Охтирської філії угруповання «Плуг», де керував роботою художнього гуртка. Щоб «збагатитись враженнями», майбутній письменник відвідав Донбас, Крим, Кубань. Працюючи в Кам'янець-Подільській газеті «Червоний кордон» ілюстратором, 1925 р. надрукував у ній свої перші вірші. Того ж року під впливом творів Володимира Винниченка видав в Охтирці поетичну збірку «Чорні силуети» під псевдонімом І. Полярний. Проте активнішу літературну працю розпочав 1926 р., коли вступив до Київського художнього інституту.

Водночас юнак плідно працює. Тоді ж з'являється псевдонім Іван Багряний, навіяний творчістю Миколи Хвильового, у якого цей відтінок символізує революційно-романтичний порив. Цей псевдонім письменник використав, друкуючи добірку віршів («Біля Дніпрових порогів», «Вечір зимовий», «Слобода», «Туман», «Люблю» та інші) у київському журналі «Глобус». Через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити інститут письменнику не вдалося.

Іще навчаючись в інституті, Іван Багряний вийшов зі спілки «Плуг» і вступив до опозиційного літературного об'єднання МАРС, де затоваришував із В. Підмогильним, Є. Плужником, Б. Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Т. Осьмачкою. Друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях».

Літературознавець Григорій Костюк виділяє чотири етапи творчого шляху письменника: 1926-1932 рр. - початок літературної діяльності й до першого арешту; 1932-1940 рр. - період ув'язнень і концтаборів; 1941-1945 рр. - період Другої світової війни й окупації України; 1945-1963 рр. - повоєнна доба й еміграція.

У перший період письменник видає збірку віршів «До меж заказаних» (1927), пише поеми «Монголія» (1927) та «Ave, Марія» (1929), яка була заборонена й вилучена цензурою. 1930 р. Іван Багряний видав історичний роман у віршах «Скелька». Однойменне село сусідить із Куземином, у якому народилася мама письменника. Колись там був монастир, який після поразки І. Мазепи під Полтавою окупували московські ченці. Селяни помстилися й спалили його.

Офіційна критика закинула письменникові оспівування куркульської ідеології. 16 квітня 1932 р. в Харкові його заарештували й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації». Іван Багряний відсидів 11 місяців у камері одиночного ув'язнення, а 25 жовтня 1932 р. відбув на Далекий Схід на спецпоселення. Він так згадував про цей період: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво. Але згодом охопила мене страшна туга за Україною. Непереможна. Отож я сів на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд і вирок за втечу із заслання - три роки вже ув’язнення в таборі. Так я потрапив у Бамлаг (Байкало-амурський табір). Відгаратав три роки. Звільнившись офіційно, поїхав до Охтирки... Раптом - новий арешт...». Це сталося на початку 1938 р. Письменник був звільнений за два роки через тяжку хворобу легень.

Обкладинка роману Івана Багряного «Скелька» (1930)

Від початку війни Іван Багряний перебував на фронті як народний ополченець. За німецької окупації працював редактором газети «Голос Охтирщини». 1942 р. письменника могли розстріляти німці, але він дивом урятувався. Із 1943 р. після переїзду на Львівщину виготовляв антифашистські листівки, малював плакати, писав сатиричні вірші та бойові пісні, налагодив зв'язки з УПА, ініціював створення політичного центру українського підпілля - УГВР (Української головної визвольної ради).

«Публіцистика Івана Багряного є квінтесенцією національної гідності й суверенності, обстоювання повноти національного буття. Вона подає приклад послідовного, безкомпромісного і аргументованого викриття російського великодержавного шовінізму - як у його популярно-вульгарних формах, так і в "прогресистських” та "інтелектуалістських”».

Іван Дзюба

Із наближенням фронту Іван Багряний емігрував до Словаччини, потім переїхав до Австрії. Дружина Антоніна Зосімова із сином Борисом та донькою Наталею не емігрували, й митець мав усі підстави вважати, що радянська влада їх знищила. 1944 р. письменник потрапив до Німеччини, жив у таборі для переміщених осіб у місті Ной-Ульм. Тоді ж були написані «Тигролови». Фактично цим твором письменник запровадив в українській літературі жанр пригодницького роману, на що одразу ж указали його сучасники.

Восени 1945 р. Іван Багряний разом з іншими українськими діячами (В. Петров, Ю. Косач, Ігор Костецький, І. Майстренко та Юрій Шерех (Шевельов)) створив у Німеччині Мистецький український рух (МУР).

1946 р. у відповідь на примусову репатріацію біженців із СРСР письменник написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (перша назва - «Чому я не хочу вертати на "родіну”?»). Публіцистика була органічним продовженням його літературної творчості й своєрідною зброєю в ідеологічній боротьбі, вістря якої було спрямоване на викриття радянського суспільного ладу. Для Івана Багряного СРСР був концтабором, у якому роль людини зведена до «гвинтика» в державному механізмі. Тому основною ідеєю всього творчого доробку письменника стало обстоювання гідності української людини, повноти її національного буття.

У Німеччині Іван Багряний заснував газету «Українські вісті» і працював її головним редактором із 1946 до 1963 рр. 1948-го разом з емігрантами - колишніми членами ОУН заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП); був обраний головою Української Національної Ради, пізніше - віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні; друкував багато статей.

1946 р. опублікована його остання збірка поезій «Золотий бумеранг», до якої увійшли копії конфіскованих текстів із 1926 до 1946 рр. Назвою для книжки послужила поема, написана 1932-го в камері-«одиночці» Харківської в'язниці.

«Я не хочу вертатись на ту "родіну”. Нас тут сотні тисяч таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть із застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту "родіну”. Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав'язуване нам радянською пропагандою. Більшовики зробили для 100 національностей єдину "совітську родіну” і нав'язують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР... При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою "родіною”».

Іван Багряний

Два видання памфлету Івана Багряного (1946). «Чому я не хочу вертати на "родіну"» - перша назва цього твору

Іван Багряний писав також для дітей: 1947 р. він створює віршовану «Казку про лелек і Павлика-мандрівника». Доробок митця є різножанровим: роман «Маруся Богуславка» - перша частина задуманої тетралогії «Буйний вітер» (1947); драматична повість «Морітурі» (1947); повість-вертеп «Розгром» (1948); комедія «Генерал» (1948); романи «Людина біжить над прірвою» (1948-1949), «Сад Гетсиманський» (1950); повість «Огненне коло» (1953); віршований памфлет «Антон Біда - герой труда» (1956) та ін.

У романі «Сад Гетсиманський» ідеться про трагічну долю родини сільського коваля Якова Чумака, зокрема його наймолодшого сина - інженера-авіаконструктора Андрія. Діти коваля потрапляють до катівень НКВС, проте не втрачають гідності, їх не здатна зламати репресивна система. Назва роману відсилає до біблійної легенди про Ісуса Христа, який саме в саду Гетсиманськім зазнав передсмертних мук. Асоціація Андрія із Христом виводить образ головного героя роману на універсальний рівень. Провідна ідея твору - віра в незнищенність українського народу.

За кордоном Іван Багряний створив нову сім'ю з Галиною Тригуб, емігранткою з Тернопільщини. Подружжя виховувало сина Нестора і доньку Роксолану. Письменника цькували агенти Москви. Вони змусили сина Бориса від першого шлюбу, який саме служив в армії, виступити з радіозверненням до батька, у якому він осуджував його, докоряв за політичну зраду. Почувши з уст рідної дитини звинувачення й докори, Іван Багряний потрапив до лікарні з легеневою кровотечею. Переніс кілька операцій, проте це мало допомагало. В останні роки життя він був прикутий до ліжка і писав лежачи. Помер письменник-емігрант у Західній Німеччині в санаторії Блазієн у Шварцвальді 25 серпня 1963 р. Похований у місті Ной-Ульм. На його надгробку - слова з його ж таки поеми «Мечоносці»: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».

Іван Багряний із родиною: Галиною Тригуб, Роксоланою та Нестором (1950-ті рр.)

Цікаво знати!

Іван Багряний створив дві пісні - марш «За Україну» та «Пісню про Тютюнника», музику до яких написав композитор і диригент капели бандуристів Григорій Китастий.

Творчість Івана Багряного посідає особливе місце в українській літературі. У своїх творах письменник викривав і засуджував тоталітарну систему та її репресивний механізм за часів Сталіна. Як письменник і політичний діяч він став жертвою цієї системи і фактично першим відкрив світові жахливу правду про радянське пекло, майже на 20 років випередивши російського письменника Олександра Солженіцина, який у книжці «Архіпелаг ГУЛАГ» (побачила світ 1973 р.) написав про концентраційні табори та примусову працю в СРСР. Зокрема, романи «Тигролови» і «Сад Гетсиманський» Івана Багряного містили чимало автобіографічних елементів, а в передмові до «Саду Гетсиманського» письменник зазначив, що майже повністю зберіг без змін усі прізвища головних героїв - як працівників НКВС та в'язничної адміністрації, так і в'язнів - для історії. Хотів, щоб жертви не зникли безвісти безіменними, а їхні кати були покарані.

Оскільки Іван Багряний боровся за українську державність і проти сталінського режиму, за часів СРСР він як письменник був вилучений з українського літературного процесу. На початку 1990-х рр., зі здобуттям нашою державою незалежності, Україна нарешті змогла ознайомитися з його творами, а внесок Івана Багряного в українську літературу був належним чином оцінений: 1992 р. письменникові було присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка1 посмертно.

1 Державна (із 1999 р. - Національна) премія ім. Тараса Шевченка - найвища нагорода в Україні за визначний творчий внесок у розвиток вітчизняної культури та мистецтва. Її присуджують за найвидатніші твори літератури, мистецтва, журналістики та публіцистики, що проголошують гуманістичні ідеали, збагачують національну свідомість і пам'ять, сприяють демократизації та державотворенню.

Діалог із текстом

• 1. Поясніть походження псевдоніма письменника - Багряний.
• 2. Чому митець був змушений емігрувати?
• 3. Як складалося життя Івана Багряного в Україні та за кордоном?
• 4. Із якої причини письменник не хотів повертатися на радянську «родіну»?
• 5. Чому в радянський період майже ніхто не чув про письменника Івана Багряного?
• 6. Сформулюйте основну ідею творів Івана Багряного.
• 7. Розкрийте зв'язок між публіцистичними й художніми творами Івана Багряного.
• 8. Яким був внесок Івана Багряного в українську літературу і як його оцінили сучасники й нащадки?

Діалоги текстів

• Іван Багряний у романі «Сад Гетсиманський» пише: «Людина - це найвеличніша з усіх істот. Людина - найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом». Які з творів світової класики розкривають тему зради? Чому ця тема є мандрівною?

Мистецькі діалоги

• Прослухайте марш «За Україну» та «Пісню про Тютюнника» (слова Івана Багряного, музика Григорія Китастого). До чого намагалися пробудити майбутніх слухачів автори пісень?

«Тигролови»

Жанрові особливості твору

Найбільш відомий літературний твір Івана Багряного - «Тигролови», написаний та опублікований 1944 р. За жанром це пригодницький роман, адже твір містить усі його ознаки: захопливий сюжет; несподівані перипетії; поділ персонажів на позитивних (героїв) і негативних (кривдників); сюжетна лінія кохання; щасливий кінець. Хоча специфіка твору, звичайно, цим не вичерпується.

Пригодницький роман - великий епічний твір, сюжет якого становлять незвичайні події, що розгортаються досить динамічно, та їх несподіваний розвиток. У ньому наявні мотиви викрадення й переслідування, таємнича атмосфера, елементи припущень і розгадувань.

Обкладинка роману Івана Багряного «Тигролови». Видавництво «Апріорі» (2012)

«Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником... Я не просто писав, я - жив!».

Іван Багряний

Цікаво знати!

Іван Багряний, переховуючись від гестапівців на конспіративній квартирі в Моршині, що на Львівщині, написав цей роман за два тижні. Один примірник письменник надіслав у журнал «Вечірня година», а другий - відправив на літературний конкурс «Українського видавництва». Його роман отримав першу премію (одночасно з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин»). У львівському журналі роман Івана Багряного був надрукований під назвою «Звіролови». За кордоном письменник опублікував свій роман 1946 р. під назвою «Тигролови», а відновлював цей текст із пам'яті.

Під час написання роману письменник використав епізоди з власного життя, узагальнивши їх. Так, коли Іван Багряний 1936 р. втік зі спецпотяга НКВС, що перевозив потенційних смертників ГУЛАГу в Сибір, то цілих два роки переховувався в сім'ях українців Зеленого Клину. Автор як очевидець у деталях відтворив побачене і пережите. Але це не автобіографія, а саме пригодницький роман з автобіографічними елементами.

Прапор Зеленого Клину

Дослідниця Ірина Романова вказує на те, що Іван Багряний порушує й екзистенціальну проблематику - проблему абсурдності людського буття в умовах тоталітарної системи та бунту проти неї (зокрема, проти перетворення людини на річ). Таким чином, можна говорити про наявні ознаки й філософського роману.

Мапа Зеленого Клину

А дослідниця літератури Віра Просалова ще виділяє ознаки роману політичного (зображено державний радянський устрій 1930-х рр. із його репресивним механізмом, а образи-символи двох потягів уособлюють розподіл населення в СРСР), виховного (завдяки ретроспекції простежується становлення головного героя, який «вчить певним моральним нормам») та родинно-побутового й етнографічного (на прикладі родини Сірків відтворено життя й побут українців Зеленого Клину).

Цікаво знати!

За часів царського міністра П. Столипіна імперський уряд вирішив руками українців освоїти Сибір - переселити їх на Далекий Схід та асимілювати. Для цього потенційним мігрантам обіцяли великі наділи землі. Поряд із назвою Зелений Клин1 паралельно використовуються Нова Україна, Далекосхідна Україна, Зелена Україна. Прапором Української Далекосхідної Республіки (1917-1922), яку ще її засновники поетично називали Держава Зелений Клин, стало синьо-жовте полотнище із зеленим клином, який символізував тайгу. Щоб зберегти мову й традиції, українці дбали про компактність своїх поселень, говорили українською, дотримувалися національних звичаїв та обрядів. Побут Зеленого Клину також мав питомо українські ознаки: хати-мазанки, садки й городи біля них, інвентар, одяг тощо.

1 Крім Зеленого Клину, є ще Сірий Клин і Жовтий Клин.

Тема, ідея та проблематика

Основна тема «Тигроловів» - це зображення трагічної долі особистості в тоталітарному суспільстві, зокрема долі українського інтелігента Григорія Многогрішного.

Провідна ідея - віра в те, що добро обов'язково подолає зло, потрібно лише за будь-яких обставин не втрачати гідності, залишатися людиною.

Письменник порушує чимало проблем: боротьби добра і зла, справедливості й покарання, виживання людини в умовах жахливого терору, морального вибору, волі до життя, кохання, родинних стосунків тощо.

Назва твору є символічною. Початкову назву «Звіролови» автор змінив, посиливши смислове навантаження. Тигр - один із найнебезпечніших і найспритніших звірів, і водночас він є найбільш волелюбним серед них. Саме з ним асоціюється образ Григорія Многогрішного, якого також переслідують «тигролови» - енкавеесники. Таким чином, письменник формує образ «нового українця», який здатен убити «дракона» і вибороти право народу здобути політичну свободу.

Головний герой Григорій - нащадок гетьмана Дем'яна Многогрішного (16681672), який став на захист державних інтересів України, зазнав тортур і був засуджений до довічного ув'язнення в Бурятії. Розповіддю про родовід героя автор акцентує на багатовіковій боротьбі українського народу проти захланної Московщини та її імперської антигуманної політики. Нащадок козака вбиває сучасного «тигролова» - майора Медвина, що є втіленням тоталітарної системи (недарма прізвище слідчого суголосне з російською назвою ведмедя (медведь), який утілює Росію). Протистояння героїв набуває символічного значення: спритний і безстрашний тигр перемагає могутнього ведмедя.

Сюжетно-композиційні особливості

Твір є великим за обсягом і має складну будову - дві його частини, своєю чергою, поділені на 12 розділів і низку підрозділів, названих незвично й таємниче («Дракон», «Світ на колесах», «Навзаводи із смертю», «Memento more», «Заколот і капітуляція», «Весела робінзонада», «Не ходи босий» тощо), які містять цікаві історичні довідки. У романі багато персонажів: Григорій Многогрішний; Денис Сірко і Сірчиха та їхні діти Наталка і Гриць; майор НКВС Медвин та інші. Твір охоплює великі часові (півроку - осінь і зиму) та просторові проміжки (зокрема, це зрозуміло з маршруту «Тихоокеанського експреса нумер один» - «майже на пів земної кулі, маршрут "Нєгорєлоє - Владивосток", тобто від понурої Прибалтики і до берегів Японського моря, маршрут на 12 тисяч кілометрів і стільки ж назад»).

«"Тигролови” - коли абстрагуватися від ідеології - типовий західноєвропейський або навіть американський пригодницький роман. Перенесення цього жанру в українську літературу, поєднання його з українською войовничою ідеологією - річ дуже добра і варта наслідування».

Юрій Шевельов

Євген Харук. Ілюстрація до роману «Тигролови»

Експозицію становить розповідь про поїзд-дракон, черево якого «натоптане вщерть» тисячами жертв. «Ешелон смерті», сформований ОГПУ - НКВС із тисяч етапників1, утілює загрозу знищення, що нависла над громадянами СРСР. Цього дракона, як вказує письменник, не зміг би подолати жоден легендарний герой - ані Іван Кожум'яка, ані Георгій Переможець. Проте вже в зав'язці з'являється надія на перемогу, яку символізує українська пісня, що вільно зринає над цим «драконом», і конвоїри не в змозі її спинити. Вона уособлює волелюбність і нездоланність українського духу.

1 Етапник - арештант, якого переправляють куди-небудь під конвоєм.

Окрім поїзда із в'язнями, змальовано ще один, що теж мчить сибірськими просторами. Літературознавець Микола Ткачук вказує, що в основі композиції лежить принцип дихотомії2, тобто дві основні сюжетні лінії розгортаються паралельно. Другий потяг - це комфортабельний експрес, який везе партійну еліту. Він прямує у «казкове Ельдорадо».

2 Дихотомія - послідовне ділення цілого на дві частини.

У першому потязі - тисячі політичних в'язнів, а у другому - представники радянського суспільства. Перший ешелон має два паротяги: спереду й позаду; один - «Й. С.» (Йосип Сталін), другий - «Ф. Д.» (Фелікс Дзержинський). Із вікон розкішного поїзда пасажири бачать каторжників, які будують нову магістраль; якийсь історик розповідає, скільки людей було сюди вивезено, починаючи ще з часів козацтва. Розчулені пасажири у вікна викидають гроші, шоколад, подушки... Звичайно, це жодним чином не врятує нещасних, та радянські владолюбці таким чином немов відкуповуються від власних гріхів.

Позаду, за радянськими рабами - чорна дошка зі списком тих, хто заважає ударній праці

Зав'язка: на кінцевій станції з'ясовується, що один із етапників, найнебезпечніший в'язень Григорій Многогрішний, за яким наглядав начальник ешелону, втік. Небезпека постійно чигає на героя: то його до краю виснажують голод і втома; то він кидається на допомогу мисливцю, на якого напав ведмідь, і непритомніє; то разом із названим братом Грицьком їде без документів до Хабаровська, наражаючись на небезпеку щохвилини бути заарештованим; то хоче піти до НКВС, його помічають і переслідують...

Кульмінація твору: неймовірна зустріч Многогрішного і майора Медвина в тайзі, коли Григорій за недокурком упізнає свого ката, наздоганяє і розправляється з ним (убиває «дракона»).

Розв'язка: щаслива пара (Григорій Многогрішний і Наталка Сірко) вдало перетинають маньчжурський кордон і прямують до України.

Образи твору

Головний герой Григорій Многогрішний - це зовсім молодий інженер-авіатор, засуджений на 25-річне ув'язнення, гідний нащадок гетьмана Дем'яна Многогрішного, про якого неодноразово згадано в «Тигроловах». Григорій - не пересічна, середньостатистична особистість, адже він кинув виклик системі тим, що за найнесприятливіших обставин зумів зберегти в собі людяність, доброту, здатність співчувати.

Євген Харук. Ілюстрація до роману «Тигролови»

Із самого початку його образ подано цілісним, сформованим. Це позитивний герой, благородний в усьому (і в стосунках із Наталею, і тоді, коли знесилений кидається на допомогу незнайомій людині, що потрапила в біду, - нібито мисливцеві, на якого напав ведмідь). Він вірний загальнолюдським моральним принципам («Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи»), любить Україну понад усе. Для нього основне завдання - знищити Медвина як представника тоталітарної системи і таким чином помститися за всю ту кривду, що завдано українському народові: «Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли... Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, - тисячі нас замучених, закатованих...». Зустріч в'язня і його кривдника зображена письменником як акт Божої справедливості: «Це великий собака. Але Бог є на небі! Є! Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки він мене мучив. А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину».

Завдяки родині Сірків Многогрішний повертається до повноцінного життя. Розуміючи, що вбивцю Медвина розшукуватимуть, Григорій не хоче наражати на небезпеку дорогих йому людей, тому вирішує піти. Не попрощатися він не може, бо Сірки стали для нього рідними (Сірчиху юнак називає мамою).

Антипод Григорія - начальник особового відділу НКВС майор Медвин. У його образі уособлено радянську систему, що виступає в романі безжалісним «тигроловом». Оскільки Многогрішний не здається і не ламається («Що він з ним не робив!.. Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі... Авжеж! Дивиться виряченими очима - і тільки. Як каменюка... Мовчав презирливо... Його вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав - але ні пари з уст...»), Медвин усвідомлює, що такого в'язня легше знищити, аніж підкорити.

«Іван Багряний стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі».

Юрій Шевельов

Енкавеесника зображено злодієм, порушником закону тайги (він украв із мисливського будиночка необхідну в тайзі річ - сокиру, а також хутро соболя), що виступає проти законів самої природи. Так письменник підкреслює штучність, неприродність, антигуманність тоталітарного режиму.

Українська хата в селі Іванівка Амурської області (початок ХХ ст.)

Наталку Іван Багряний порівнює з Мавкою. Вона символізує добро, духовність та красу українського народу. Недарма дівчина має прізвище кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка і пишається своїм родом. Вона не боїться життєвих труднощів. Стримана у виявленні почуттів, Наталка вирушає в небезпечну мандрівку разом із коханим.

Родина Сірків уособлює українців, які, опинившись на Далекому Сході, не забули свого коріння («Це була наша друга Україна»). В основу зображення цієї сім'ї ліг принцип неоромантичної ідеалізації. Сірки товаришують із родиною Морозів. Мама господині походить, як і Многогрішний, із Трипілля на Київщині (цей край символізує давні витоки української історії та культури). У пам'яті подружжя Сірків назавжди залишилася Україна - славна, квітуча.

Про популярність «Тигроловів» свідчить той факт, що після війни німці купували книжку Івана Багряного своїм дітям на день народження чи як подарунок із нагоди першого причастя.

Олена Теліга вказувала, що в романі зображено «сильних і твердих людей української нації». Григорія Многогрішного наділено рисами легендарного героя: незламність духу, жага до життя, жертовність, винахідливість, любов до своєї землі, бажання бути корисним для неї.

І досі, на тлі російсько-української війни, протистояння двох держав, що різняться не лише ідеологічно, а й світоглядно (України з її тяжінням до загальнолюдських цінностей і Росії - спадкоємиці СРСР із його тоталітарною системою), роман не втрачає своєї актуальності. Він вчить любити рідний край, не забувати про своє походження навіть тоді, коли ти далеко від Батьківщини, берегти рідну культуру й звичаї, пам'ятати свою історію, імена тих, хто втратив своє життя заради України. Головний герой є взірцем незламності духу. У читача він викликає асоціацію зі святим Юрієм Переможцем (Георгієм-Змієборцем). Як і великомученик, Григорій перемагає дракона, що уособлює Зло.

Василь Босенко. Герб Київської області із зображенням Георгія-Змієборця

«Ненавиділи Багряного лише непримиренні ідейні противники, вороги України, зокрема московські імперіалісти. Засилали провокаторів, щоб заманити його в СРСР. За ним полювали! Недарма ж він носив зашиту в лацкані піджака ампулу з ціаністим калієм, щоб не потрапити живим у лапи кремлівським людоловам... Згадайте передсмертний лист Багряного, звернений до майбутнього, далекого Друга: "Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу”. Навіть в останню мить він думав не про себе, а про нас, молодших, і про майбутніх українських патріотів».

Олександр Шугай

Цікаво знати!

Роман «Тигролови» Івана Багряного перекладено багатьма мовами, а загальний наклад перекладів перевищив мільйон примірників. Завдяки цьому твору світ дізнався про жахіття радянського репресивного режиму. На жаль, переклади роману нідерландською та німецькою зроблено з англійського видання. Назва роману в перекладах, як це часто буває, зазнала суттєвих змін. Найкращими виявилися «Закон тайги» та «Мисливці і впольовані».

1994 р. на кіностудії «Укртелефільм» за романом «Тигролови» зняли фільм - продовження кінострічки «Сад Гетсиманський». Режисер Ростислав Синько вирішив не змінювати імені головного героя, а залишити його таким, як у попередньому фільмі, - Андрій Чумак.

Кадри з фільму за романом Івана Багряного «Тигролови» (1994). Режисер - Ростислав Синько; у ролі Наталки - Ольга Сумська, у ролі Григорія - Олег Савкін

Діалог із текстом

• 1. Розкрийте поетику назви роману Івана Багряного «Тигролови». Хто з героїв асоціюється з диким звіром і з яким саме?
• 2. Поясніть етимологію прізвищ Многогрішний та Сірко.
• 3. Куди везе в'язнів потяг-«дракон»? Чому його так названо?
• 4. Які випробування пережив Григорій у тайзі?
• 5. Як Многогрішний потрапив до родини Сірків? Яким чином вони впізнали в ньому українця?
• 6. Чого навчився Григорій у тайзі?
• 7. Як розвивалися стосунки Григорія і Наталки?
• 8. Як зустрілися Многогрішний із Медвином у місті, а потім у тайзі?
• 9. Як ви вважаєте, чи мав Григорій Многогрішний право чинити розправу над Медвином? Обґрунтуйте свою думку.
• 10. Проаналізуйте жанрову природу та композицію роману. У чому виявилися творчі знахідки автора?

Діалоги текстів

• 1. Порівняйте назви оригіналу роману і його перекладів. Доведіть, що їхнє смислове навантаження різниться. Із чим, на вашу думку, це пов'язано?
• 2. Чому, на вашу думку, так часто у творчості Івана Багряного виникає біблійна тематика? Поясніть метафоричність образів шляху на Голгофу, саду Гетсиманського.
• 3. Іще одна українська письменниця, сучасна, взяла собі псевдонім Багряна. Користуючись інтернетом, підготуйте коротку довідку про її творчість.

Мистецькі діалоги

• 1. Як ви вважаєте, чому режисер Р. Синько, знімаючи фільм за романом «Тигролови», вирішив не змінювати імені головного героя, а залишити його таким, як у попередньому фільмі, знятому за романом «Сад Гетсиманський», - Андрій Чумак?
• 2. Якби ви були художником/художницею, якими б ви зобразили героїв роману Івана Багряного «Тигролови»?

Діалог із науковцем

Юрій Лавріненко

ІВАН БАГРЯНИЙ - ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК

Іван Багряний вписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Іван Багряний мав 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський масштаб. Багряний разом із сотнями тисяч потрапив у концтабори Далекого Сходу з вироком на п'ять років. Втеча, бездомність, мандри і поворот до своєї країни... Новий арешт, тортури...

На еміграції теж не було свободи. І от серед такого хаосу і тьми кромішньої залунав голос Івана Багряного. Спершу це був голос письменника, голос «Тигроловів». «Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли з радянського раба шкуру зека, оста, «советського человека» і показали під нею незломлену, горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби.

Памфлет-брошура Івана Багряного «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» - це ніби перша політична декларація прав і гідності людини і нації з-під московсько-більшовицького тиску. Вона вийшла в розпалі примусової репатріяції колишніх радянських громадян, яка супроводжувалась і тихими, і голосними трагедіями насильства, тортур, знищення. Колишні зеки, ости, полонені ховалися під іменами чужих націй і людей, не сміли признатись, хто вони і звідки. Брошура Багряного сказала все за них. Сказала кількома мовами, будучи перекладена також на англійську, іспанську, італійську мови. Багряний повернув людині її політичну пам'ять. Він почав з того, як у нього на очах московські більшовики вбили його дядька і діда і як було розстріляно відродження його народу та вчинено геноцид.

Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Він мав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І все це поєднується з доброю усмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості може обійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми і чужими.

• 1. Як літературознавець-емігрант Юрій Лавріненко осмислює роль і значення памфлету Івана Багряного «Чому я не хочу вертатись до СССР?» для його сучасників?
• 2. Що, на вашу думку, означають слова літературознавця «На еміграції теж не було свободи»?

Консультація

Читацький практикум. «Щоденник» Олеся Гончара. Щоденник письменника як свідчення епохи. «Ключі» для прочитання «Щоденника» як жанру літератури. «Щоденник» Олеся Гончара як прояв екзистенційних пошуків митця ХХ століття

1. Насамперед радимо учням об'єднатися в «малі» групи «істориків», «філософів», «літературознавців», «інтелектуальних читачів». Кожна з цих груп матиме свої завдання:

• «історики» у фактах і цифрах мають подати конкретну епоху;

• «літературознавці» - назвати основні риси мистецьких щоденників і мемуарів (спогадів), визначити, що між цими жанрами спільного, а що - відмінного;

• «філософи» - окреслити поняття екзистенціалізму;

• «інтелектуальні читачі» - вдумливо прочитати вказані вчителем щоденникові записи Олеся Гончара.

2. Щоб проаналізувати «Щоденник» Олеся Гончара як прояв екзистенційних пошуків митця, найкраще працювати над записами, вміщеними в повному зібранні творів1.

1 Гончар О. Т. Твори у 12 т. - Київ : Наук. думка, 2001-2009. - Т. 1. - С. 18-23.

3. Радимо також усім «малим» творчим групам прочитати статтю Яни Вельможко «Щоденник Олеся Гончара і рефлекси екзистенційної свідомості», а окремим старшокласникам (за власним бажанням) підготувати виступ (5-10 речень) на матеріалі цієї статті. Насамперед узяти до уваги такі фрагменти цієї наукової розвідки:

«Гончар так комбінує думки-слова, що привертає увагу в розповіді те, як полонений спостерігав неодноразово смерть таких же, як і він: "Поскознувся, впав. Коротка черга з автомата... Конвоїр наздоганяє колону, поправляє автомат, дядько зостався лежати... Кров на снігу. «Це ж і моя така доля!» - майнуло в голові. Потім ще і ще такі історії. «Тікати!» - випливло залізне рішення".

Оповідач у записі Гончара жодним словом не обмовився, чим саме зумовлене нестримне бажання втекти з полону. Здавалось би, тут доречною має бути традиційна патріотична думка, виражена запальними фразами про фронт, боротьбу. Але в цієї оповіді інший зміст: це була втеча від смерті як наруги над людиною. Це було позбавлення людини найбільної цінності, дарованої природою, - життя. Для того, хто підняв зброю проти людини, це було звичайним, буденним явищем. А для полоненого все виявилося надзвичайно приголомшливим.

Після цієї оповіді О. Гончар переходить (поки що без будь-яких коментарів) до цитування суперечливої статті Л. Толстого "Християнство і патріотизм", акцентуючи в ній найбільш болючі думки письменника, зокрема ті, у яких патріотизм тлумачиться "як зброя для досягнення владної і корисної мети, а для керованих - зречення від людської гідності, розуму, совісті і рабської підкори себе тим, хто при владі". Гончар посилює цю думку, цитуючи статтю для того, щоб озвучити власну позицію: "Думки ці не раз приходили мені в голову на фронті". Він немов намагається знайти для себе підтримку в словах Толстого, але поки що не бачить реального виходу тому, що визріло: "Все це велика правда, але все це глас волаючого у пустелі. Величезна більшість солдатів сучасних армій знає, що війна їм не потрібна, що це злочини, з жиру затіяні їх вождями - кретинами, але все ж війна іде. Народ загнузданий, закований у пастки законів і обов'язків. Він не в змозі чинити опір своїм катам, що посилають його на братовбивство".

Оцінити всю височінь і глибину цих своїх відкриттів навіть сам Гончар зможе лише через десятиліття після війни, коли прийме рішення написати роман "Людина і зброя"».

4. Підготуйтеся й порівняйте один із записів Олеся Гончара (на власний розсуд) із уривком зі «Щоденника» Олександра Довженка, який ви вивчали на попередніх уроках.

5. На завершення уроку варто закріпити вивчене про екзистенціалізм, навівши приклади з творів української літератури (Василь Стефаник «Діточа пригода», Осип Турянський «Поза межами болю», Микола Хвильовий «Я (Романтика)» (через образ матері чекіста)).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)