Войти
Закрыть

Прозове розмаїття

11 Клас , Українська література 11 клас Фасоля (рівень стандарту)

 

Прозове розмаїття

Українська проза 20-х років пропонувала не лише українізовану версію загальної («загальнорадянської») схеми революції та громадянської війни... а картину саме української революційної історії.

Віталій Дончик, літературознавець

Читацький путівник

Ключові поняття теми: жанрово-стильове розмаїття, ідеологічна заангажованість, експериментаторські модерністські шукання, опертя на національну та європейську традиції; «романтичний вітаїзм», революційний романтизм; модерний сюжет, умовність фабули, зміщення часопростору, усмішка, урбаністичний роман.

Навчальні цілі теми

Знання:

• особливості розвитку української прози 1920-х — 1930-х років; імена її представників; факти з біографії М. Хвильового, Ю. Яновського, В. Підмогильного, Остапа Вишні, тематика й проблематика їхньої творчості; зміст творів, що вивчаються текстуально; зміст творів «Я (Романтика)» М. Хвильового, «Майстер корабля» Ю. Яновського, «Місто» В. Підмогильного, «Моя автобіографія», «Письменники» Остапа Вишні; зміст літературознавчих понять «усмішка», «урбаністичний роман», «умовність зображення», «художній час і простір».

Уміння:

• характеризувати образи творів; розкривати роль художніх засобів в образотворенні, донесенні до читача авторського задуму; з’ясовувати стильові ознаки виучуваних творів; тлумачити символізм образів (новела «Я (Романтика)» М. Хвильового, романи «Майстер корабля» Ю. Яновського, «Місто» В. Підмогильного); визначати жанр твору, що вивчається, ключові особливості стилю автора; проводити аналогії між подіями в житті письменника і відображенням їх у творі («Моя автобіографія», «Письменники» Остапа Вишні); аналізувати світоглядні й психологічні особливості літературних героїв; розкривати авторське ставлення до персонажів, зображених подій, порушених проблем; висловлювати власну думку з приводу прочитаного, аргументовано доводити власні судження, зіставляти специфіку розкриття певної теми (образу) в різних видах мистецтва.

Ставлення:

• сприймання й розуміння естетики образного слова, значення його для естетичного розвитку; усвідомлення потреби бережного ставлення до природи; визнання важливості гумору в житті людини.

Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювалися думки і почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину.

Олександр Білецький, літературознавець

Розвиток української прози у 20-х роках визначався прагненням письменників творити нову літературу. Енергія шукань виливалася в нові твори, організацію літературних об’єднань, угруповань, що масово з’являлися в цей період («Гарт», «Плуг», ВАПЛІТЕ, «Молодняк», «Ланка», «Західна Україна» та ін.). Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків стала концепція1 людини нової доби. У ній митці виражали ідею життєвості українського відродження, втілювали ідеал людини активної, сильної, сповненої «романтики вітаїзму», здатної до боротьби.

Це була пора інтенсивного жанрово-стильового оновлення, стрімкого руху від малих епічних форм до місткого роману. З’являються твори національні духом і новітні формою та стилем.

У прозових полотнах осмислювалися революційні події, протиборство часів громадянської війни в Україні, перші мирні роки після її закінчення (М. Хвильовий, Ю. Яновський, А. Головко, В. Підмогильний). Різнопланові, різножанрові, різностильові твори об’єднує мотив драматизму і трагізму усвідомлення змарнованих зусиль, утрачених надій.

Пошук шляхів оновлення форми художнього твору засвідчив наявність двома «течіями»: модерністською (М. Йогансен, М. Хвильовий та ін.) і «класичною» (А. Головко, Б. Антоненко-Давидович та ін.), представники якої орієнтувалися на досвід класичної української літератури, хоча, зрештою, також прагнули оновити його.

Різножанровістю відзначається «мала проза»: етюд, ескіз, шкіц (Г. Михайличенко, В. Еллан-Блакитний, В. Чумак та ін.). Бурхливо розвиваються новела й оповідання: психологічні (М. Хвильовий, Г. Косинка), філософського (В. Підмогильний) та романтичного (Ю. Яновський) спрямування.

В українській літературі 20-х років XX ст. в розмаїтті жанрових та ідейно-стильових різновидів представлена повість. Поява футуристичних творів М. Йогансена, зокрема повісті «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», починає ряд так званої химерної прози, де реальність співіснує з фантастикою, діють підкреслено-умовні персонажі й навіть пейзаж є героєм.

Відтворення революційних подій громадянської війни становить зміст символістської повісті Г. Михайличенка «Блакитний роман». Імпресіоністичні повісті з’явилися з-під пера М. Івченка, А. Головка.

Повістярі почали активно оновлювати художню форму. Автори звертаються до асоціацій, «потоку свідомості», монтажу, часових зміщень, мозаїчної композиції, уривчастої фрази, метафоричності мови, використання яскравих психологічних деталей.

1 Концепція (лат. conceptio — розуміння) — система поглядів, розуміння певних явищ, процесів; єдиний, визначальний задум.

Остап Вишня створює усмішку — новий жанр сатири й гумору.

Формується не знаний доти в українському письменстві жанр — кіноповість (О. Довженко, Ю. Яновський, М. Бажан).

Наприкінці 1920-х років настав період глибокого аналітичного осмислення непростого пореволюційного часу, людини в її духовному вимірі, що сприяло розвиткові «великої» прози — роману. «Канонізований» жанр почав інтенсивно видозмінюватися. З’являються різновиди українського модерністського роману: авангардний («Жанна-батальйонерка» Гео Шкурупія, «Інтелігент» Л. Скрипника), неоромантичний («Майстер корабля», «Чотири шаблі» Ю. Яновського), соціально-психологічний («Місто», «Невеличка драма» В. Підмогильного, «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича, «Недуга» Є. Плужника), проблемний («Робітні сили» М. Івченка), метафоричний («Чорне озеро» В. Гжицького), утопічний («Сонячна машина» В. Винниченка), пригодницько-авантюрний («Прекрасні катастрофи» («Господарство доктора Гальванеску» Ю. Смолича), пригодницько-психологічний («Чорний ангел» О. Слісаренка), недописаний твір «Вальдшнепи» Миколи Хвильового — ранній зразок політичного роману та ін.

В українському романі 1920-х років тісно переплелися традиційна і модерна поетики. Навіть митці, що тяжіли до традиційного письма, дедалі частіше зверталися до підтексту, використання прийомів кінематографа тощо.

У 1928-1929 рр. (за деякими джерелами — до лютого 1930) в Харкові виходив необароковий художньо-літературний журнал-альманах «Літературний ярмарок». Ідея його створення належала М. Йогансену, а втілили її М. Хвильовий (головний редактор) та М. Куліш. Керував журналом «ярмарковий комітет», який добирав твори високого художнього рівня, уміщував коментарі до них у вигляді інтермедій або резолюцій.

Отже, поява творів Миколи Хвильового, М. Куліша, Г. Косинки, В. Підмогильного, Ю. Яновського, інших письменників ствердили відхід української літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX — початку XX ст., засвідчили потужний потенціал прози.

Однак у 1930-х роках в умовах посилення в Україні тоталітаризму рух українського мистецтва до «психологічної Європи» було сповільнено. Література змушена була виконувати «соціальне замовлення»: оспівувати керівну роль комуністичної партії, успіхи соціалістичного будівництва, індустріалізації й колективізації, появу «нової людини» з комуністичною мораллю.

Запитання і завдання

  • 1. Що вам відомо про вплив історичних подій на розвиток української літератури та культури 20-30-х років XX ст.?
  • 2. У чому виражалося стильове новаторство української прози цього періоду?
  • 3. Які основні проблеми, що їх порушували прозаїки у 20-х роках XX ст.?
  • 4. Перечитайте уважно епіграф до розділу. Про які дві тенденції в ньому йдеться?
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду