Поезія духовного опору («Господи, гніву пречистого...», «Як добре те, що смерті не боюсь я...», «Пам'яті Алли Горської»)

Бути собою означало для поета йти проти течії, стояти самому «проти світу». Звідси те відчуття трагічної самоти, що його переживає герой твору «Господи, гніву пречистого...». Цей твір — ліричний роздум у формі молитви (адже звернення до Бога зазвичай називають молитвою).

Справжня поезія й молитва мають чимало спільного. Їх єднають щирість і чесність, тільки в молитві є один наперед визначений «адресат», а поезія звернена ще й до ширшого кола адресатів — читачів. У поетичному монолозі В. Стуса, поряд із «благаю» та «спасибі» (як і в справжній молитві), важливу роль відіграє намір подолати сумніви, навіяні самотою, віднайти духовні сили (вищу підтримку?) й підтвердити для себе вірність уже колись зробленому вибору.

Не випадково творчість В. Стуса визначають як стоїчну, тобто таку, що демонструє стійкість і мужність автора в обстоюванні правди. У певному сенсі вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» є важливою духовною програмою, за якою основним джерелом стійкості виступає віра в себе та в обрані ідеали. Це як у філософії екзистенціалізму: людина не обирає світ, у якому народжується, але не є й абсолютно безпорадною — має змогу обрати свою долю і свій шлях.

Навіть в абсурдному радянському світі поет власним життям утверджував силу людського духу й захищав право людини бути собою. Це й засвідчує його поезія: зроблено вибір, немає страху смерті, а все решта — лише передбачувані випробування на обраному шляху опору й духовного зростання.

Вірш «Пам'яті Алли Горської» поет присвятив талановитій художниці, учасниці правозахисного руху, одній із засновниць Клубу творчої молоді. Її було вбито 28 листопада 1970 року, а тих, хто був на її похованні, згодом заарештували. Автор твору далекий від безнадії, страху і зневіри — навпаки, обстоює правоту того кола борців, до якого належала загибла.

Читацький практикум

Прочитайте поезії, виконайте завдання.

* * *

Господи, гніву пречистого

благаю — не май за зле.

Де не стоятиму — вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

Думою тугу розвіюю,

щоб був я завжди такий,

яким мене мати вродила

і благословила в світи,

і добре, що не зуміла

мене од біди вберегти.

Сину, збагати світ (Іван-Валентин Задорожний, 1988)

* * *

Як добре те, що смерті не боюсь я —

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь,

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Пам'яті Алли Горської

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай — червону тінь калини

на чорних водах — тінь її шукай,

де жменька нас. Малесенька шопта

лише для молитов і сподівання.

Усім нам смерть судилася зарання,

бо калинова кров — така ж крута,

вона така ж терпка, як в наших жилах.

У сивій завірюсі голосінь

ці грона болю, що падуть в глибінь,

безсмертною бідою окошились.

Світла душа. Пам'яті Алли Горської (Віктор Зарецький, 1989)

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справили на вас ці поезії В. Стуса? Які почуття вони викликали? До яких роздумів спонукали? Яка з них вас найбільше зацікавила?
• 2. Який мотив об'єднує твори «Господи, гніву пречистого...», «Як добре те, що смерті не боюсь я», «Пам'яті Алли Горської»?
• 3. Поміркуйте, чому поезія «Господи, гніву пречистого...» написана у формі ліричного роздуму-молитви.
• 4. Як сприймає свою долю ліричний герой вірша «Господи, гніву пречистого...»? Які риси ліричного героя цієї поезії вас приваблюють?
• 5. Схарактеризуйте життєву позицію ліричного героя твору «Як добре те, що смерті не боюсь я...».
• 6. Яким постає ліричний герой поезії «Пам'яті Алли Горської»?
• 7. Які образи допомагають зрозуміти роль і значення художниці Алли Горської для української культури?
• 8. Розгляньте портрет В. Стуса над книгою роботи В. Зарецького та створену на його основі картину «Орач. Портрет Василя Стуса» (с. 197). «Василь Стус в білому одязі оре землю. Там, де пройшов його плуг, земля стає білою, вкритою писанками, попереду — суцільне чорне тло» (Н. Кучер). Як ви розумієте значення цієї картини?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно