У «Зачарованій Десні» О. Довженко зобразив своє дитинство й джерела формування себе як митця — це тема кіноповісті. Автор поставив завдання оспівати свій край дитинства, його людей та природу (головна ідея твору) — і з цим завданням він блискуче впорався.

Своєрідністю композиції кіноповісті «Зачарована Десна» є двоплановість сюжету, у якому діють два ліричні герої — малий Сашко та зрілий майстер Олександр Довженко. Основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели про дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом. На другому плані — ліричні відступи зрілого митця, у яких він по-філософськи осмислює художню творчість, красу людської праці, природи й людини.

Спогади письменника, у яких «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих», визначають сповідально-ліричну тональність повісті. Оповідач згадує найяскравіші моменти дитинства: ворону, що завідувала погодою на селі; діда Семена, який любив кашляти й відкривав йому прекрасний світ; вирвану молоденьку моркву та колоритні прокльони прабаби Марусини; картину Божого суду й лева на берегах благословенної Десни. Власне, у цьому проявляється романтичне світобачення автора: і ворона — ніби казковий персонаж і водночас птах з реального життя, і нафантазований лев біля Десни; яскраві характери сварливої прабаби Марусини й життєлюба діда Семена; неймовірні пейзажі та «зорі на перекинутому небі»... Сприйняття навколишнього світу обома ліричними героями — емоційне, захопливе, піднесене та тонке. За всіма жанровими ознаками твір можна було б назвати ліричною повістю.

У малому Сашкові читач бачить душу дорослого чоловіка й зрілого майстра, вона відкрита для всіх. Як формувався світогляд митця, під впливом яких чинників? Звичайно ж, найбільший вплив мали його рідні й односельці. Діда Семена, який приділяв найбільше уваги хлопчикові, Сашко бачить «у старих срібнофольгових шатах». Це мудрий та добрий чоловік, «він був високий та худий, і чоло в нього високе, хвилясте, довге волосся сиве, а борода біла», «пахнув дід теплою землею й млином» — у цих характеристиках вимальовується образ досвідченого, бувалого чоловіка, людини землі й праці. Крім того, дід Семен постає на сторінках кіноповісті талановитим педагогом, що навчає маленького хлопчика мудрості й любові до світу: «Часом по дорозі на луг, коли хто питав у нього дорогу на Борзну чи на Батурин, він довго стояв посеред шляху й, махаючи пужалном, гукав услід подорожньому:

— Прямо та й прямо, та й прямо, та й нікуди не звертайте!.. Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров'я, — зітхав він лагідно, коли подорожній нарешті зникав у кущах.

— А хто вона, діду, людина ота, звідки вона?

— А Бог її знає, хіба я знаю...

Він був наш добрий дух лугу й риби...»

Саме дід Семен навчав малого Сашка розуміти й любити природу. Він був одним з тих, хто виховав усесвітньо відомого митця — Олександра Довженка.

Чи не найколоритніший образ кіноповісті — прабаба Марусина. Ця «малесенька й така прудка» жінка з «видющими й гострими очима», що любила прокльони, була зморена тяжким життям біля землі й худоби. Тими прокльонами, що «лилися з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу», ця старенька жінка вивільняла негатив, що накопичувався в її душі. Насправді вона не бажала правнукові, «щоб ріс він не вгору, а вниз... та бодай його шашіль поточила». Якби, не дай Боже, прокльони збулися, вона ще більше страждала б і просила Царицю Небесну й Миколая-угодника допомогти хлопчикові. Образ прабаби Марусини автор змальовує емоційно й ніби іронізуючи: «Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся від хрестів», «їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею».

Своєрідний характер мала Одарка Єрмолаївна — мати Сашка. Вона була малоосвіченою й забобонною людиною: «...крадькома таки знищила Псалтир», «спалила його в печі по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі». Ця жінка тягнулася до землі: «Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає із землі всяка рослиночка, ото мені радість». Ця радість і любов до землі передалися Сашкові назавжди, адже так поетично оспівувати рідний край без любові не зможе жоден митець. А мати залишилася в спогадах митця класичним образом берегині (на думку спадає образ матері, оспіваний О. Малишком у «Пісні про рушник»): «Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий».

Батько Сашка постає на сторінках кіноповісті талановитою людиною й невтомним трудівником. У ньому поєдналися зовнішня краса та внутрішня культура думок і почуттів. Опис батька став хрестоматійним, його вивчають напам'ять як зразок довершеного пафосу, витонченого стилю й добірної мови.

«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика й розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності й несвободи. Увесь у полоні в сумного і весь у той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.

Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий та чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Так розумів і шанобливість...

Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую вкрили брудом і лахміттям. Іде, було, з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім смутку, аж плакати хотілося мені, сховавшись у малині з Піратом. І все одно був красивий, — стільки крилося в ньому багатства».

О. Довженко з батьком під час написання «Зачарованої Десни»

Чому кінофільми О. Довженка називають поетичним кіно? Передусім через високий ліризм, замилування пейзажами, емоційне сприйняття світу його героями. З тонким ліризмом і високим пафосом оспівав митець річку (образ Десни), біля якої минуло його босоноге й сонячне дитинство: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

Річка Десна

7. Виконайте завдання.