Юрій Яновський (1902-1954)
- 5-12-2022, 10:40
- 935
11 Клас , Українська література 11 клас Авраменко (рівень стандарту)
Спостереження
1. Розгляньте репродукції картин і виконайте завдання.
В. Бабинін. Вечір у порту. 2011 р.
В. Бабинін. Візок щастя. 2011 р.
A. Яке місто України зображено на репродукціях картин В. Бабиніна?
Б. Коротко опишіть пейзажі.
B. Чи можна сказати, що зображені пейзажі романтичні? Аргументуйте свою думку.
2. Прочитайте життєпис Ю. Яновського й стисло перекажіть його.
Юрій Яновський
(1902-1954)
Юрій Яновський народився 27 серпня 1902 р. в с. Майєровому на Єлисаветградщині (нині с. Нечаївка Кіровоградської області) у заможній селянській родині.
Освіту хлопець здобував у Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив на «відмінно». Це був один з найкращих освітніх закладів міста: у ньому навчалися П. Саксаганський, Г. Юра, Є. Маланюк та інші українські митці. Юність майбутнього письменника пройшла в роки Першої світової та громадянської воєн. Єлисаветград (нині м. Кропивницький) був ареною жорстоких боїв, що вели між собою білі, червоні, Махно, банда Марусі, загони Григор'єва. У пам'яті Юрія закарбувалися озвірілі люди, після яких залишалися кров і голосіння. Це не могло не вплинути на те, що Ю. Яновський дуже рано подорослішав. Він почав писати епічні твори у 22 роки! А проза вимагає зрілості мислення й глибокого знання життя. Перший прозовий твір — оповідання «А потім німці тікали» — вийшов друком 1924 р., потім з-під пера молодого письменника з'являються книжки «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927), роман «Майстер корабля» (1928).
З 1922 р. Ю. Яновський навчався в Київському політехнічному інституті, який так і не закінчив. Проте саме в цей час він відвідує літературні вечори, друкує, крім прозових, і поетичні твори під псевдонімом Георгій Ней. Познайомившись з М. Семенком, бере участь у футуристичному русі. Згодом переїздить до Харкова, стає редактором Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Саме в цей час в Україні зароджується кіно, яке вабить митців, зокрема й Ю. Яновського. 1926 р. письменник переїздить до Одеси, де працює на посаді головного редактора кінофабрики. Тут він долучається до створення фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Вася-реформатор», «Сумка дипкур'єра»... До нього приходить визнання, його називають «добрим генієм українського кіно». Він повертається до Харкова, друкує повість «Байгород» (1927), книжку поезій «Прекрасна УТ» (УТ — Україна трудова), роман «Майстер корабля», навіяний морем та Одесою. Саме досвід роботи в кіно допоміг створити для цього твору цікавий сюжет, про який детальніше поведемо розмову згодом. У цей час Ю. Яновський знайомиться з актрисою театру «Березіль» Тамарою Жевченко, яка стала єдиною жінкою в його житті.
Т. Жевченко та Ю. Яновський. 1928 р.
Романи «Чотири шаблі» (1930) і «Вершники» (1935) — найвідоміші твори Ю. Яновського. Було багато захопливих відгуків про них, проте офіційна критика звинуватила автора в «націоналістичній романтиці».
У роки Другої світової війни митець працює в евакуації (м. Уфа, РФ) на посаді головного редактора журналу «Українська література» (з 1946 р. — «Вітчизна»). У цей час він пише роман «Жива вода» (1947), який був підданий нищівній критиці як «ідейно хибний» і «націоналістичний». Ю. Яновський змушений був надрукувати в «Літературній Україні» лист, у якому «визнав» і свою «відірваність від життя», і «формалістичний задум» роману, і «шкідливі деталі в ньому»... Він навіть підготував нову редакцію цього твору, але з назвою «Мир». Роман вийшов друком 1956 р., уже після смерті автора. Навала критики вщухла 1948 р., коли Ю. Яновському було присуджено Сталінську премію. 1954 р. була надрукована п'єса «Дочка прокурора», яка мала великий успіх на театральній сцені.
Через декілька днів після прем'єри цієї п'єси в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки Ю. Яновський помер. Це сталося 25 лютого 1954 р. в м. Києві. Письменник похований на Байковому кладовищі.
3. Прочитайте короткий огляд творів Ю. Яновського.
Головні теми творчості Ю. Яновського — море, революція й громадянська війна.
Роман «Чотири шаблі» (1930) присвячений національній революції — проблемам, що поставали через жорстке протистояння різних політичних сил. Усюди формувалися бойові загони, щоб захистити революцію. Свій загін (чи навіть армію!) вирішили створити четверо друзів: Шахай, Остюк, Галат і Марченко. Роман розпочинається з весілля Шахая. Під час вінчання в церкві, що була прикрашена сюжетами з козацького життя, товариство перейнялося духом національної історії, що надихнуло друзів піти шляхом своїх героїчних предків, розпочавши історичну битву за рідну землю. Роман складається із семи розділів-пісень. Автор вибрав такий жанр, бо пісня характеризується лаконічністю. Усе, що було поза «піснями», тобто революційні будні з їхніми дебатами, штабними розробками, приготуваннями, у романі свідомо опущено, що додало твору стислості й поетичності. Хоча друзі різні, проте їх об'єднує спільна мета — урятувати країну. Автор ставить їх у такі ситуації, у яких вони максимально виявляють свою глибинну сутність, козацьку відвагу та міць.
Тема моря наскрізна в збірці поезій «Прекрасна УТ», вона також є в окремих оповіданнях збірок «Мамутові бивні» і «Кров землі». Могутню морську стихію змальовано в новелі «Шаланда в морі», яка є складовою частиною роману «Вершники».
Роман «Вершники» (1935) складається з восьми новел. Його написано вже з урахуванням панівної ідеології. По суті, цей твір — данина своєму часові, спроба виправдатися перед владою за «націоналістичні» «Чотири шаблі». І хоча роман у новелах «Вершники» — зразок соцреалізму, проте він має художню цінність. Особливо майстерно написані перші три новели: «Подвійне коло», «Дитинство» і «Шаланда в морі», що пов'язані між собою темою розпаду роду. Сини Мусія Половця опиняються по різні боки барикад під час громадянської війни. Вони зустрічаються в південному степу, неподалік Одеси. Брати, засліплені своєю комуністичною (петлюрівською, денікінською, махновською) вірою, почергово вбивають один одного, нехтуючи батьковою настановою: «Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду». На жаль, в умовах війни класова належність стає визначальною, відсуваючи на другий план родину. У романі висвітлено також проблеми степового села: каторжна робота, безземелля, голод, бідність. Водночас сумний селянський мотив урівноважує світла тема дружби правнука Данилка з прадідом Данилом. Старий стає духовним наставником для свого маленького нащадка, передає йому весь свій досвід, знання про навколишній світ природи, яку автор зобразив надзвичайно майстерно. Хоча твір написано в прозовій формі, проте вишукані пейзажі дивують ліризмом: «І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі й заглянути в прірву, де вже чимало назбиралося погаслих сонць, і як вони лежать на дні провалля — як решета, як сковороди чи як жовті п'ятаки?»
Ю. Яновський — романтик за сутністю художнього мислення. О. Гончар назвав його «поетом людської чистоти». А ще він — поет моря, який тонко передає мариністичний колорит. Є. Маланюк писав: «Яновський відкрив і завоював нам море, море в значенні не географічному чи навіть геополітичному, а в значенні психологічному, як окремий духовний комплекс, який був або ослаблений у нас, або й цілком таки спаралізований». Одним з творів Ю. Яновського, що вирішує окреслену Є. Маланюком проблему, став роман «Майстер корабля».
4. Опрацювавши матеріал про роман Ю. Яновського «Майстер корабля», занотуйте відомості з теорії літератури в зошит.
Роман «Майстер корабля». «Майстер корабля» — перший роман Ю. Яновського. Він написав його за сім місяців. У цьому автобіографічному творі митець осмислив свій життєвий досвід, пов'язаний з роботою на Одеській кінофабриці.
Обкладинка роману Ю. Яновського «Майстер корабля» (худ. В. Кричевський). 1928 р.
Тема й проблематика твору. Тема роману — море й кіномистецтво — значно розширила горизонти української прози. Автор вибрав її свідомо, щоб порушити нові проблеми в новому суспільстві — у тогочасній Україні. Власне, Ю. Яновський вкладає їх в уста оповідача То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), який говорить Директору кінофабрики: «Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі — на землі інші, у каторгу, у ярмо, у перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселу пісню про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу?» Слова підняти якір свого корабля й поставити паруси мають символічний зміст: вітрильник, велика праця над його народженням — це поетизація прекрасного в людині, її пориви до гармонії зі світом і собою.
У романі автор акцентує увагу на проблемі творення нової української культури, культури нації, якою переймається То-Ма-Кі: «У мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит... Для неї я був сміливий та впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її». З думок героїв читач усвідомлює: мистецтво окрилює людину, саме у творчості вона здобуває безсмертя.
Сюжет. Оповідь, яку веде сімдесятилітній То-Ма-Кі (це сам Ю. Яновський), є ліричною сповіддю про минуле, що переривається різними історіями з життя героїв. Режисер Сев (прототип — Олександр Довженко) знімає фільм про матроса Богдана (прототип — Григорій Гричер), якого він разом з То-Ма-Кі врятував від смерті, витягнувши з нічного штормового моря. Історія Богданових поневірянь морями — благодатний матеріал для кіно. Для зйомок споруджують справжній вітрильник, на якому потім плаватимуть учні мореходної школи. Допомагає Севу створювати фільм Професор (прототип — Василь Кричевський), з яким Режисер радиться, веде інтелектуальні бесіди. Несподівано й загадково з'являється зеленоока красуня Тайах (прототип — Іта Пензо), вона закохує в себе Сева, То-Ма-Кі й Богдана. Потім так само несподівано й зникає, адже не хоче стати нареченою за велінням жереба, який кинуть закохані в неї чоловіки.
Сюжет роману досить складний, багатошаровий, у ньому немає традиційної для цього жанру часової лінійності: розповідь Богдана про повстання на Балканах — четвертий крок від умовної реальності; написання сюжету про це повстання — третій крок від художньої реальності; зйомки самого фільму — другий крок; усвідомлення читачами, що все це — спогади зрілого То-Ма-Кі — перший крок (ці кроки — ніби компоненти ляльки-мотрійки, що вкладаються один в один, — у цьому полягає своєрідна сюжетна градація, багатошаровість сюжету). Художню дійсність Ю. Яновський творить, використовуючи умовність в зображенні подій.
Умовність зображення. «Через образ оповідача, що водночає є одним з героїв, сімдесятилітнього То-Ма-Кі, Ю. Яновський розмірковує сам і змушує всіх інших персонажів постійно "мудрувати”, — зауважує дослідниця Р. Мовчан. — Так, Ю. Яновський у художньому тексті згадує своє недавнє минуле, переоцінює тодішній життєвий досвід, пов'язаний з посадою режисера на Одеській кінофабриці. Проте він знову старанно маскує біографічну конкретику твору, "перевдягає” реальні прототипи (О. Довженко, П. Нечеса, Іта Пензо, В. Кричевський, Ю. Яновський), дає їм незвичні, екзотичні або "називні” імена: То-Ма-Кі, Сев, Тайах, Директор, Професор, Богдан, Майк, Генрі». Тобто автор у художньому творі відмовляється від копіювання дійсності: ніяких любовних інтриг Ю. Яновського чи О. Довженка з Ітою Пензо — балериною, яка гастролювала в Одеському оперному театрі, у реальності не було. Так, вони захоплювалися нею, але тільки як танцівницею. М. Бажан застерігає читачів від ототожнення життєвих реалій з художнім домислом, зауважуючи: «Знаю, що зображена в романі любов То-Ма-Кі та Сева до Тайах — не протокольно точний запис. Справжні події та почуття підхопив і підніс до баладних висот порив молодого Юриного серця». Отже, автор вдається до умовності зображення, він моделює художню дійсність, руйнуючи правдоподібність. Це проявляється й в умовному часі та просторі. Автор зміщує різні часові й просторові площини: «Композиція — досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне демонструє це, залучаючи його до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності» (Р. Мовчан). Уява читача мандрує за подіями, що відбуваються в реальному часі або ж у спогадах. То ми в місті (в Одесі), то в Італії, потім переносимося на о. Ява, далі — у Румунію. Автор створює для героїв критичні ситуації, випробовує їх, ставить перед вибором.
О. Довженко на зйомках кінофільму
Теорія літератури
УМОВНІСТЬ ЗОБРАЖЕННЯ. ХУДОЖНІЙ ЧАС І ПРОСТІР
Умовність зображення — нетотожність образу відповідному об'єкту зображення, характерна для іншої дійсності, змодельованої письменником. Це зумисне руйнування правдоподібності зображуваного за допомогою вільного оперування художніми образами, історичними фактами, логікою розвитку подій та ін. Умовністю зображення може бути, наприклад, відхід від історичної правди. Умовність зображення — це події поза конкретним часом і простором.
Художній час і простір — час і простір, змодельовані автором, вони недостовірні. Художній простір необов'язково відповідає реальному. Художній час, на відміну від реального, може забігати наперед або сягати в минуле.
Образи моря та міста. Море в романі «Майстер корабля» є тлом, на якому розгортаються події, воно допомагає глибше розкрити внутрішній світ героїв. Для Богдана море — природна стихія, про неї він так іронізує: «У мене перетрушені й пересолені вже всі кишки й, коли таке життя продовжиться, я думаю треба піти до лікаря й зробити собі зябра». Для хазяїна судна море — це батьківщина: «За батьківщину ми звикли вважати землю, де нас народила мати, де ми виросли в гніві чи радості, осягли великий світ. У мене ж батьківщина — море, і ви розумієте, як я летів з гір до морського берега — стежками й хащами». Сева й То-Ма-Кі море надихає, біля нього вони відчувають себе сильнішими. Море втілює далеку мрію й нові, незвідані дороги, як і зауважив Ю. Яновський: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, бо на ньому кожна дорога нова й кожне місце — дорога».
М. Глущенко. На морі. 1970 р.
Якщо В. Підмогильний створив образ міста на Дніпрі (роман, який ви будете читати далі), то Ю. Яновський зобразив місто біля моря. Узагалі образ міста саме у 20-х роках ХХ ст. відображають в українській літературі повнокровно, це вже не абстрактне поняття, а берег, до якого прагнуть літературні герої. Пригадаймо слова Тайах про усвідомлення рідного міста як основи життя, коли вона перебувала в Італії: «Я йшла східцями нагору й повторювала собі, ніби молитву: "Треба додому повертатися. Треба додому повертатися. Додому повертатися”». Навіть Богдан, який зрісся з морською стихією, відчував тугу за рідною землею, коли потрапив на Балкани й приєднався до полонених, аби тільки повернутися в тихе місто. І хоч Ю. Яновський творить художній простір, у якому розгортається більшість подій у місті біля моря, не згадуючи його конкретної назви, проте читач бачить, як кадри старого документального фільму, у ньому Одесу середини 20-х років минулого століття, яку називали «Голлівудом на березі Чорного моря».
Морський вокзал в Одесі. 1920-і роки
Довідка
Григорій Гричер (1883-1945) — український кінорежисер і сценарист. Народився в Полтаві. Навчався в Києві. Працював на Одеській, Київській та Ташкентській кіностудіях. Режисер-постановник фільму «Сорочинський ярмарок» (1927). У романі «Майстер корабля» є прототипом Богдана.
Василь Кричевський (1872-1952) — український маляр, графік, архітектор. Народився на Слобожанщині, навчався в Харкові. Перший ректор Державної академії мистецтв у Києві. Керував мистецькою частиною у виробництві фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється» і «Звенигора» на Одеській кінофабриці (1925-1927). У романі «Майстер корабля» є прототипом Професора.
Павло Нечеса (1891-1969) — український організатор кіновиробництва. Заступник директора Ялтинської (1922-1923), директор Одеської й Київської кінофабрик (1925-1930). Автор сценарію фільму «Борислав сміється» (1927). 1937 р. був репресований. У романі «Майстер корабля» є прототипом Директора кінофабрики.
Іта Пензо (1906-1992) — російська актриса, балерина, італійка за походженням. Працювала в Одеському оперному театрі. 1927 р. знялась у фільмі О. Довженка «Сумка дипкур'єра». У романі «Майстер корабля» є прототипом балерини Тайах.
5. За матеріалами літературної розвідки дослідника В. Панченка складіть тези.
Відкрите море неоромантики. Проза Ю. Яновського 1920-х років вливається в річище неоромантизму. Неоромантичні ознаки в «Майстрі корабля» цілком очевидні. Визначимо найголовніші з них.
Острів Ява (Індонезія). Сучасне фото
Екзотика. Твір Ю. Яновського можна вважати першим в українській літературі мариністичним романом. Ефект «шуму і рокоту» моря тут дуже сильний. Воно дихає гіркою сіллю, морською травою та йодом, кличе в «заобрійну синь», збурюючи ліричну душу Редактора... Воно шле випробування героям роману — Директору (колишньому матросові з крейсера «Ісмет»), Богданові, хазяїну трамбака1, для якого «батьківщина — море»...
1 Трамбак — невелике вітрильне пасажирське або товарне судно.
Екзотика «Майстра корабля» — це й далекі краї: острови Ява та Пао, про які розповідають Богдан, хазяїн трамбака, Поля; це озеро Комо, Генуя й Мілан, звідки пише листи Тайах...
А причорноморське місто з його портом, кінофабрикою, пам'ятником Рішельє, завулками, що ведуть на узбережжя...
А мелодія імен: То-Ма-Кі, Сев, Майк, Тайах, Генрі? А поезія корабельної термінології? З яким смаком Професор описує — на зшиткові англійського паперу XVII століття! — як треба добирати сосну для щогл, як ставити вітрила!..
Герої, піднесені над буднями. Поезією незвичайності в неоромантичній прозі пронизані не лише обставини, а й герої. Природно, що Сев і Редактор — «дивні люди» (як каже про них Тайах). Це світлі й талановиті романтики, готові по-лицарськи служити своїй Прекрасній Дамі. Культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин у них надзвичайно сильний. Друзі добре розуміють, що Тайах потребує душевного спочинку й затишку. Полонена світом мистецтва, нерозсудлива натура, вона не раз довірливо й жадібно тяглася до незвичайного, але часто обпалювала крильця, натрапляючи на нещирість, цинізм і розрахунок. Тайах утомилася, її серце вистудилося розчаруванням і зневірою. І ось у таку мить з цією напівіталійкою-напівслов'янкою знайомляться Сев і Редактор. Відчуваючи намагання Тайах позбутися докорів сумління, друзі приймають просте й таке органічне для них рішення: «Ми їй допоможемо в цьому, Севе. Яка це достойна річ — приголубити людину! Людське ставлення піднімає дух, дає силу рукам». У цих словах Редактора — етичне резюме, афористично сформульована мораль тієї історії, учасниками якої стали троє героїв роману. Несподівано для себе в Сева та Редактора виникає особлива сердечна приязнь до балерини. А потім настає момент, коли любов Сева й Редактора до Тайах стає випробуванням для їхньої чоловічої дружби. Суто романтична колізія!..
Тайах — зеленоока красуня, наділена якоюсь незбагненною гріховною привабливістю й демонічністю. Її краса захоплює чоловіків, обіцяючи їм «рай та відчай». Автор усіляко підкреслює винятковість своєї героїні. Тайах називає себе «авантюристкою». Поведінка жінки оповита серпанком таємничості. Уже задовго до її першої появи в Редактора виникає передчуття, що має статися «щось надзвичайне», а після цього присутність Тайах постійно супроводжується атмосферою «чутливого чекання», захвату; Тайах випромінює «якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни1» .
1 Віоліна — те саме, що й скрипка.
Вітаїзм. «Майстер корабля» — невимушена й натхненна ода молодості, любові та творчості. Є в цьому творі та сама «романтика вітаїзму», хвала життю, до якої закликав своїми статтями М. Хвильовий. «Життя є молодість, труд і любов», — писав Ю. Яновський у «Байгороді». Ця тріада є й у романі «Майстер корабля» — книжці «легкій та життєжадібній».
Звичайно, автор поетизує творче начало в людині. Задум фільму, за основу якого взято «море, корабель, наші матроси й нудьга за батьківщиною», захоплює друзів Сева й Редактора. Історії, які розповідають Богдан, хазяїн трамбака й дівчата, мимоволі підпорядковуються ідеї майбутнього фільму. Так само стихія творчості захоплює всіх, хто готує хронікальну стрічку про зустріч наркома іноземних справ з турецьким міністром. Оповідь переривається ліричним супроводом: «Така влада творчої роботи над людиною, що забуває вона про втому й про їжу, і десь з'являються подвійні сили, почетверена енергія, повосьмерена жвавість і веселість. Весела робота — це втіха й мета життя. Коли кожне знає, куди докласти рук, як каменяр знає, куди ляже кожний камінець у стіні, — як радісно тоді жити та як жваво зростають людські будівлі». В іншому місці цю ж думку висловлює й Професор: «Людина — натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає».
Дехто з критиків 1920-х років говорив про «елліністичне світовідчування» автора «Майстра корабля». Сторінки роману й справді проміняться хмільним торжеством молодості як свята життя. Швидкоплинність цього свята відчувається у творі так само гостро, як і його яскравість, відкритість до любові та творчості.
Символіка. За один з епіграфів до роману Ю. Яновський узяв слова з «Римської держави» Горація: «О корабле, тебе вже манить хвиля моря?» Горацій прославляв Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Ю. Яновський у романі, герої якого споруджують красень-вітрильник, думав про свою Республіку — про Україну...
Якщо корабель у романі — символ держави, то так само символічним є й майстер корабля. Екзотична дерев'яна жіноча фігурка має вести задуманий Севом і Редактором бриг крізь бурі й випробування. Але в ширшому сенсі майстер корабля — це «веселий народ», який творить свою Республіку. Апофеозом йому й завершується роман, цілком у дусі Довженкових фільмів 1920-х років.
Молодь на пляжі Ланжерон. м. Одеса. 1920-і роки
6. Виконайте завдання.
1. Словами Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, із сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий та впертий, руки, що люблять доторкнутися до забороненого й відчути приємність там, де страшно описав сам себе
А Професор
Б То-Ма-Кі
В Богдан
Г Сев
2. Установіть відповідність.
3. Установіть відповідність.
4. Розкажіть найцікавіший епізод з життя Ю. Яновського.
5. Яка тема роману «Майстер корабля»? Які проблеми порушено в ньому?
6. Доведіть на конкретних прикладах, що твір «Майстер корабля» — неоромантичний.
7. Що таке умовність зображення, художній простір і час? Прокоментуйте ці поняття, аналізуючи роман «Майстер корабля».
8. Охарактеризуйте образи Редактора, Професора, Тайах, Богдана та Сева.
9. Розкрийте особливості сюжету роману «Майстер корабля». У чому виявляється його багатошаровість?
10. Що таке майстер корабля та що він символізує в однойменному романі Ю. Яновського?
11. Якби ви оформляли обкладинку роману «Майстер корабля», то як би ви її проілюстрували?
12. Якби події роману «Майстер корабля» відбувалися в наш час, то які три епізоди у творі ви сфотографували б і виклали в Instagram? Які б коментарі під ними залишили?
Домашнє завдання
- 1. Прочитайте роман Ю. Яновського «Майстер корабля».
- 2. Випишіть у зошит цитати, які характеризують Професора, То-Ма-Кі, Сева, Богдана й Тайах.
- 3. Прослухайте лекцію дослідниці літератури В. Агеєвої про роман Ю. Яновського «Майстер корабля» і виконайте завдання (за бажанням).
Youtube «Майстер корабля» — дебютний роман Юрія Яновського
A. Як В. Агєєва аргументує потяг письменників до кіномистецтва у 20-х роках ХХ ст.?
Б. Що таке майстер корабля?
B. Розкажіть історію, як Ю. Яновський отримав Сталінську премію 1948 р.
Використана література
- Мовчан Р. Неоромантична проза Юрія Яновського («Майстер корабля», «Чотири шаблі») // Дивослово. — 2001. — № 7.
- Панченко В. Морський рейс Юрія Третього. — Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2002. — 148 с. Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація. — К., 2002. — 344 с.
Коментарі (0)