Чекіст, «главковерх чорного трибуналу комуни», засліплений революційною ідеєю, вбиває рідну матір. Для письменника зовнішня канва подій перетворюється у відправну точку для художнього дослідження людської душі, її найпотаємніших порухів і почувань, викликаних облудною дійсністю. Саме ця дійсність зумовить внутрішній конфлікт юного фанатика комуни, роздвоїть його внутрішній світ, примусить учинити страшний злочин.

Фрагмент із фільму «Я (Романтика)». Режисер Михайло Калюжний.

Микола Хвильовий художньо моделює конфлікт твору як внутрішній, що розгортається в душі героя. Сюжетна канва новели позначена калейдоскопічністю зовнішніх подій, про які згадує герой-оповідач: навколо містечка точаться запеклі бої, а «в городі тиша й мовчазний передзвін сердець». Проте в будинку шляхтича «кипить» робота — там засідає «чорний трибунал комуни», засідає темної ночі, виносить один присуд — розстріляти («.з кожного закутка дивиться справжня й воістину жахна смерть»). Недаремно міські жителі стверджують: «Тут засідає садизм!».

Таке подієве тло новели, доповнене згадками про допит «женщини в траурі й мужчини в пенсне», черниць, про розстріл у бору. Ці зовнішні маркери — не лише тло, а й символи тих душевних катаклізмів, які відбуваються в душі героя-оповідача. Якнайяскравіше художньо аналізується його внутрішній світ через спогади про матір та зустрічі з нею. Він щиро зізнається, що понад усе любить революцію, яка постає в образі «загірної комуни», та свою матір. Бо він чекіст, але й людина. Власне, між цими полюсами й точиться боротьба в душі героя. Перемагає революція і засліплена більшовицькою ідеологією людина, що масово знищує безневинних, і навіть свою матір, яку безмежно любить.

Композиційно твір складається з прологу та трьох розділів. Пролог — своєрідний вступ-експозиція, у якому романтично окреслено далекі тумани й «тихі озера загірної комуни», звідки з'являється ірреальна Марія як символ майбутнього щасливого людства. Та вже в пролозі звучать тривожні ноти: передчуття грози, зів'яла, хоч і полита дощем м'ята, «дві хрустальні росинки» — материні сльози.

У першому розділі настрої передгроззя посилюються. Згадуються прифронтове містечко, фантастичний палац розстріляного шляхтича, де засідає «новий синедріон». Це члени «чорного трибуналу революції», яким прислуговує лакей, подаючи чай. Так автор акцентує думку, що насправді, хоч заповідано будівництво нового й справедливого суспільства, нічого не змінилося: є гноблені та гнобителі.

У другому розділі постає конкретна картина «революційного правосуддя», коли члени «нового синедріону» безжалісно посилають на смерть людей лише тому, що «треба спішити: в підвалі битком набито». Емоційна напруга досягає тут найвищої точки, адже в натовпі черниць юний комунар бачить свою матір.

У третьому розділі, де змальовано вбивство матері, письменник майстерно відтворює роздвоєння психології героя, яка набуває ознак божевілля, хвороби («я горів в огні фанатизму»). У такому божевільному стані він здійснює найстрашніший злочин: «...Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руки на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню». Герой приносить у жертву революції, її оманливій ідеології матір і тим самим остаточно знищує в собі все людське.

Аби художньо підкреслити думку про те, що людство століттями мріяло (і боролось) за краще майбутнє, Микола Хвильовий вдається до прийомів, які засвідчують елементи неоромантичного стилю в його творі. Письменник використовує лексику, яка пов'язана з подіями Паризької комуни (гільйотина — знаряддя для виконання смертних вироків, версальці — комунари, яких жорстоко знищили; вони перебували у Версалі — передмісті Парижа; у переносному значенні — озвірілі контрреволюціонери). Слово «інсургент» у перекладі з латини означає повстанець. Синедріон — це рада старійшин у стародавній Іудеї. Синедріон засудив Ісуса Христа до страти, а «новий синедріон» — це ще один виклик християнським заповідям любові, який виник на початку ХХ ст., адже людський син, мріючи про справедливе суспільство майбутнього, убиває матір.

Така лексика надає твору позачасового змісту, бо людство століттями мріяло про краще життя, та чи завжди засоби його досягнення відповідали меті й чи можна кривавими розправами досягти омріяного щастя?

Твір Миколи Хвильового має оригінальну присвяту — новелі М. Коцюбинського «Цвіт яблуні». Вона невипадкова. У літературній хрестоматії «За 25 літ», яку уклали в 1926 році А. Лебідь і М. Рильський, читаємо: «Революціонер з голови до п'ят, Хвильовий міцно зв'язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського».

М. Хвильовий створив психологічну новелу, головним героєм якої є людина з роздвоєною душею. Таке змалювання внутрішнього світу героя перегукується з новелою «Цвіт яблуні» М. Коцюбинського. У ній митець і батько є очевидцем страждань маленької донечки, котра помирає. Оповідач ловить себе на думці, що як батько він відчуває — це невимовне горе, а як письменник — відсторонено спостерігає за жахливою драмою, яка розігрується на його очах, фіксуючи найменші деталі, аби пізніше відтворити їх на папері.

Так і герой «Я (Романтики)»: мріє про «загірну комуну», а в реальності живе й діє за одним наказом: «Розстрілять!».

Символ «загірної комуни» відіграє важливу роль у творі. Це втілення віковічної мрії про рай на землі, про країну щастя й благодаті, де мають мешкати всі спраглі правди, але вона зруйнована гаслом більшовиків «Мета виправдовує засоби».

Образи новели