Іван Багряний — видатний письменник та активний громадсько-політичний діяч. Творча спадщина цього багатогранного митця яскравого таланту — поета, прозаїка, публіциста, драматурга, художника — стала духовним надбанням України лише в 90-ті роки.

Знайомство здалеку і зблизька

Сторінки життєпису. Народився Іван Павлович Лозов’ягін (псевдонім Іван Багряний) у багатодітній родині 2 жовтня 1906 р. в місті Охтирці, що на Сумщині. Батько — Павло Лозов’яга (прізвище його було зросійщене — Лозов’ягін) — був муляром. Мати — Євдокія Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин, що біля міста Охтирки.

Навчався майбутній письменник у місцевій церковно-парафіяльній школі. На той час припадають його перші літературні спроби.

Далі юнак здобував освіту у вищій початковій школі. Через україномовність і вияв патріотизму однолітки часто глузували з нього.

У 1920 р. Іван Багряний вступив до Охтирської технічної школи слюсарного ремесла, однак згодом полишив її та продовжив навчання у Краснопільській художньо-керамічній школі, де здобув спеціальність за фахом «малярство та гончарна справа». З 1923 р. він був замполітом на тростянецькій цукроварні, окружним політінспектором в Охтирській міліції, вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт, складачем у друкарні, ілюстратором у кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон». Майбутньому письменникові навіть довелося працювати на шахтах Донбасу, щоб порятувати родину від голоду 1921 р. Тоді ж він побував у Криму та на Кубані.

У 1924 р. письменник став членом бюро Охтирської філії угруповання «Плуг». Розпочався період його активної літературної діяльності.

У 1926 р. Іван Багряний вступив до Київського художнього інституту, однак не закінчив його через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва до нього як «політично неблагонадійного».

У 25 років письменника заарештували за контрреволюційну агітацію та відправили на три роки в так зване вільне заслання в Сибір. За спробу повернутися в Україну йому було присуджено ще три роки заслання в БАМЛАГ (Байкало-Амурский виправно-трудовий табір).

У 1936 р. Багряному вдалося втекти з табору і два роки він переховувався серед українських поселенців у Хабаровському краї — на річці Уссурі, у Зеленому Клину. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Антоніною Зосимовою, яку було вислано на Далекий Схід із Москви. Подружжя мало сина Бориса й дочку Наталю. Відомо, що після арешту й заслання Багряного його родина зазнавала утисків від радянської влади.

У 1938 р. Багряний повернувся до Охтирки, однак за доносом сусіда його було повторно заарештовано й кинуто до Харківської в’язниці. За звинуваченням у керівництві націоналістичною контрреволюційною організацією він пробув у тюрмі майже три роки.

У 1943 р., рятуючись від переслідувань німецьких фашистів і радянської влади, Багряний переїхав до Західної України, де активно співпрацював з українським підпіллям.

Через рік Багряний опинився в Словаччині, потім перебрався в Австрію, а ще через два — у Баварію, місто Новий Ульм, де був великий табір переміщених осіб з України. В еміграції письменник заснував газету «Українські вісті», створив потужну організацію МУР (Мистецький український рух). У 1948 р. очолив Українську революційно-демократичну партію. Він був головою Української Національної Ради, а згодом — віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні.

У 1949 р. Багряний удруге одружився. Сім’я проживала в німецькому місті Новому Ульмі. Виховували сина Нестора й доньку Роксолану.

В еміграції Іван Багряний займався активною громадсько-політичною діяльністю. З його ініціативи в Західній Німеччині, США та Канаді було створено низку громадських організацій. У 1958-1959 рр. побував у США на з’їзді українських письменників у діаспорі. Він виступав із доповідями на патріотичні теми.

25 серпня 1963 р. після тривалої недуги Іван Багряний самотньо помер у санаторії німецького міста Шварцвальда (Західна Німеччина).

Похований Іван Багряний у Німеччині, у місті Новому Ульмі. На нагробку викарбувано напис із його поетичної збірки «Золотий бумеранг»: «Ми є. Були. І будем ми! И Вітчизна наша з нами!». Ці слова були життєвим кредо митця, який, перебуваючи у вимушеній еміграції, завжди сподівався повернутися на Батьківщину.

Запитання і завдання

• 1. Скористайтеся інформацією, що «схована» в QR-коді. Що вас зацікавило в особі письменника? Які риси його вдачі вам імпонують?
• 2. Прокоментуйте слова Івана Багряного «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами!», взяті за епіграф до розділу. Як ці поетичні рядки характеризують особистість митця?
• 3. Підготуйте і презентуйте у класі усний журнал «Цікаві факти з життя Івана Багряного». А якщо ваш населений пункт пов’язаний з іменем письменника, то зробіть відеоекскурсію пам’ятними місцями.