Василь Стус (1938—1985)

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Гайсинського району на Вінниччині. Разом із батьками переїхав до міста Сталіно (нині Донецьк). Закінчив середню школу, вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту. Був учасником літературного об'єднання «Обрій». Після університету вчителював, служив в армії на Уралі. Повернувшись додому, працював учителем та літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас».

Василь Стус

Дмитро Стус, син поета, писав: «Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як на донецький масштаб, творче товариство з літературної студії «Обрій» ніби провокували до праці. І хоча якість більшости віршів не задовольняла поета, але пошуки в різних напрямках дозволили відкинути «не свої» творчі путі».

1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Перебуваючи в Києві, брав участь у літературному житті, входив до Клубу творчої молоді.

У вересні 1965 року під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» разом з іншими «шістдесятниками» публічно виступив проти арештів української інтелігенції. За це поета виключили з аспірантури. Довелося заробляти на життя на різних тимчасових роботах. Поезію не друкували: через «неблагонадійність» автора не було видано вже підготовлену збірку «Круговерть».

Дмитро Стус зауважує: «Збірка «Круговерть» складалася з трьох розділів — «Рожеве півколо», «Біль — Білий день» та «Круговерть». На жаль, повністю реконструювати її текст неможливо, бо після того, як 1965-го року було розсипано її набір, поет не зберіг рукопис. Готуючи до друку збірку «Зимові дерева», він просто вийняв машинописи кількох десятків віршів і приєднав їх до нової книжки».

Скульптурний портрет Василя Стуса (Борис Довгань, 1969)

Перша з опублікованих збірок мала назву «Зимові дерева» (вона вийшла за кордоном 1970 року). У збірці виявилося поетове ставлення до радянської дійсності, неприйняття лицемірства й інтелектуальної задухи. Автор звернувся до мотивів кохання, розчарування, самоти. Готуючи збірку до видання, Василь Стус склав передмову — «Двоє слів читачеві», у якій розповів про себе найсуттєвіше й виклав свої погляди на поезію. Зокрема, він писав: «...поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще — ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи! Один з найкращих друзів — Сковорода».

У січні 1972 року за активну громадянську позицію поета заарештували й засудили до п'яти років позбавлення волі та трьох років заслання. У неволі він відмовився від радянського громадянства: «Мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом...». Після заслання поет повернувся до Києва, вступив до правозахисної організації — Української Гельсінської спілки.

Не минуло й року, як В. Стуса знов ув'язнили. І новий вирок: десять років таборів та п'ять заслання. Поетові забороняли побачення з родиною, а наглядачі знищували записи його творів. Нестерпні умови, створені табірною адміністрацією, викликали невдоволення ув'язнених. За виступи проти свавілля наглядачів поета кинули в одиночну камеру, а потім відправили в карцер. На знак протесту В. Стус оголосив безстрокове голодування. Помер 4 вересня 1985 року.

Орач. Портрет Василя Стуса (Віктор Зарецький, 1990)

Уже після смерті поета за кордоном вийшла його поетична збірка «Палімпсести» (1986).

На початку 90-х років ХХ століття, коли з розпадом Радянського Союзу було знято ідеологічне табу з постаті поета, дослідниця Михайлина Коцюбинська впорядкувала збірку поезій «Дорога болю» і видала художню спадщину митця в шести томах (дев'яти книгах). Аналізуючи останню збірку («Палімпсести»), дослідниця однією з головних рис Стусової поетики називає внутрішню структуру палімпсестів: «на давніший текст нашаровуються пізніші, новіші, але не стираючи, не нищачи претексту — він проступає виразно, взаємодіючи в оригінальний спосіб із пізнішими нашаруваннями. Спогади, враження — давні, ще і ще давніші — відсуваються на задній план, осідають, але проглядають крізь пізніші напластування».

Портрет В. Стуса з книгою поезій Рільке (Віктор Зарецький, 1971)

Коментар фахівця

Стус — поет у певному розумінні парадоксальний і дуже характерний для новітньої української свідомості. З одного боку — класичний прояв традиційно українського «шевченківського» типу поета — подвижника, пророка, мученика з його «караюсь, мучуся, але не каюсь», провісника — універсалізованого як голос і сумління нації. Саме таким передусім увійшов Стус у сьогоднішню масову свідомість.

Та за тим усім стоїть Поет — з його «ненавиджу політиків», з його прагненням у чисті сфери людського духу, до глибин філософського самоусвідомлення, до «розкошування як особистості».

Михайлина Коцюбинська, дослідниця літератури

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Розкажіть про життя В. Стуса. Що в його біографії здалося вам найбільш цікавим, вартим захоплення?
• 2. Яка подія спричинилася до зламу в житті поета?
• 3. Якими рисами, на вашу думку, був наділений В. Стус? Назвіть факти з його життя, що дозволяють це стверджувати.
• 4. Які дві іпостасі поета В. Стуса виокремлює М. Коцюбинська?

Досліджуємо самостійно

• 5. Об'єднавшись у три групи, перегляньте фільм про В. Стуса «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992; реж. С. Чернілевський), підготуйте відгуки (кожна група — на одну частину трилогії). Поділіться ними на засіданні кіноклубу. Що нового ви дізналися з фільму про біографію та особистість В. Стуса? Що у вас викликало захоплення чи інші емоції?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

• 6. Погляньте на скульптурний портрет В. Стуса роботи Б. Довганя (с. 196). Яку за характером людину зобразив митець? Чи відповідає цей портрет тому уявленню, яке склалося у вас після ознайомлення з біографією В. Стуса?

• НА «ШЛЯХУ ПРАВДИВОМУ»

(«КРІЗЬ СОТНІ СУМНІВІВ Я ЙДУ ДО ТЕБЕ...»)

Чи можливо розділити в одній особі поета і громадянина? Колись слово Т. Шевченка перетворилося на громадський вчинок — стало чимось більшим, ніж просто мистецтво. Так само й у випадку В. Стуса — поета, котрий побував у тюрмах та на засланні, але не зрікся своїх переконань.

Частина «шістдесятників» була змушена піти на співпрацю з владою, щоб зберегти життя, хай і в умовах духовної несвободи. Василь Стус свідомо зробив інший вибір: наперед поставив умовні «добро і правду» й до скону зберіг вірність цим ідеалам. Звичайно, спершу йому довелося пройти «крізь сотні сумнівів», щоб остаточно визначити власну долю.

Світоглядна настанова В. Стуса споріднена з екзистенціалізмом (від лат. exsistentia — існування). Це філософія, що ґрунтується на свідомому виборі людиною власної долі — навіть у ворожому й абсурдному світі. Вона передбачає високий рівень індивідуальної відповідальності.

Портрет Василя Стуса (Опанас Заливаха, 1980-ті)

Коментуючи життєвий вибір поета, критик Юрій Шерех писав: «У філософії екзистенціалізму, як відомо, ідея закиненості людини у світ не виключала людської активності, навпаки, радше вимагала її. Так і в Стуса. Свідомість своєї місії підносить його понад обставини біографії, понад всякі обставини побуту й географічної приналежності». Навіть опинившись далеко від батьківщини у в'язничній неволі, він почувався внутрішньо набагато більш вільним, аніж ті його колеги по перу, котрі пішли на співпрацю з тоталітарним режимом і тим зберегли свою фактичну свободу.

У цьому світоглядному й моральному контексті поезія «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...» звучить як продумана декларація на тему екзистенційного вибору. В основу покладено мотив шляху як духовного зростання — у згоді зі здійсненим вибором, за який герой твору несе повну відповідальність. Це складний шлях випробувань і втрат, що веде «поза смертні грані людських дерзань» — незвіданий шлях «за чорну порожнечу, де вже нема ні щастя, ні біди». І вже хто став на цей шлях, чує один лише голос: «...не спиняйся, йди! То — шлях правдивий. Ти — його предтеча».

Простіше кажучи, поетові треба було завжди залишатися собою — у будь-яких обставинах і ситуаціях оберігати й виборювати себе на обраному «правдивому шляху».

Коментар фахівця

Як зроблено й систематично робиться з поезіями Шевченка, можна розхапати рядки Стуса на всілякі й навіть взаємозаперечні політичні програми. Але суть не в цьому, і поезія лежить далеко від цього. Суть у знайденні себе в світі шпиків, сексотів, стукачів, колючих дротів і знелюднення. Знайдення себе — це знайдення української людини. І, в кінцевому підсумку, знайдення в собі людини і української людини — запорука політичних змін.

Юрій Шерех, літературний критик

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Борзенко, Лобусова (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)