Творчість М. Рильського зросла на міцній основі класичної літератури та фольклору, і на цьому ґрунті розвинувся оригінальний, самобутній голос поета. Його художній доробок позначений роздумами про місце людини в житті, вічні духовні цінності, а його ліричні поезії пронизані мотивами любові до всього сущого. Твори майстра сповнені щирістю, одвертістю й водночас розмисловістю, інколи легкою іронічною усмішкою. Максим Рильський уміє побачити суттєве, вічне у звичайному, буденному, зовні «непоетичному». Як людина глибокої ерудиції, він широко використовує історичні й літературні асоціації, ремінісценції, паралелі, що надає особливого колориту його мистецькій палітрі.

Поетичний феномен М. Рильського поєднав у собі класичні традиції та новаторство. Художні ідеї, образи, мотиви, співзвучні духові часу, він утілював в усталених формах, як-от сонет, октава, терцина, рондо, секстет, що помітно збагатили лірику та ліро-епос. Найбільшу майстерність поет виявив у чітких ямбах, але він також оволодів і верлібром, вільним, розкутим ритмом якого передавав своєрідний плин думки. Багатство ритмомелодійних засобів автора доповнювалося новизною тропів і фігур поетичної мови.

Задушлива атмосфера тоталітарного режиму спричинила певні деформації його творчості. Однак в історію української літератури він увійшов як поет краси, людяності, як майстер довершеної поетичної форми.

Рання творчість М. Рильського

«Солодкий світ!» (1919)

Вірш читається і сприймається на одному подиху, бо його зміст та інтонаційний малюнок підпорядковані настрою життєлюбства, який органічно зумовлений природними для молодої людини почуттями — радістю від буяння весни й кохання. Це три строфи, композиційно поєднані епіфорою «солодкий світ», котра щоразу по-іншому підкреслена: у першій строфі — крапкою, у другій — знаком оклику, у третій — знаком питання. Такий підхід — не формальна забаганка, а продуманий композиційний засіб, який допомагає осягнути почуття ліричного героя.

У першій строфі відтворено настрій замилування весняною природою («простором блакитно-білим», сонцем, що порівняються із «золотим небесним квітом»), коли «солодкий світ» народжує в серці людини «дух ширококрилий». Це констатація довершеності, краси й гармонійності природи.

У другій строфі з'являється (завдяки деталі «погляд») образ коханої, овіяний романтичним ореолом «надвесняних тонких віт», і він так само ідеальний, як природа, з якою поет порівнює дівчину. Відповідно зростає емоційна напруга.

У третій строфі ліричний герой звертається сам до себе і до своєї коханої із запитанням, і це вже філософський підхід до осмислення життя, його найбільшої таємниці — «солодкості», тобто неповторності кожної хвилини, миті та вічності. А вміння їх вловити, відчути, сприйняти, на думку поета, — це справжній талант, який дарують людині вищі, небесні сили:

Чи янголи нам свічі засвітили

По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли

Солодкий світ?

В останній строфі перед читачем постає образ, забарвлений тривогою, неспокоєм, усвідомленням помилковості прожитих днів без весняної чистоти, сонячності, а отже, і любові — «довгі муки безсердечних літ». Проте він не спотворює загальну вітальну енергію вірша, а лише підкреслює неповторність і неодмінність кожної миті — щасливої! — в житті людини.

Цей мотив вибухового, нуртівного життєлюбства посилюється епіграфом, запозиченим із Книги Екклезіаста (або Проповідника): «Сладок свът». У перекладі І. Хоменка ця фраза має продовження і звучить так: «І світло солодке, і весело очам дивитися на сонце!» (вірш 11:7).

Інтерпретатори Біблії зазначають, що світло — це радість, а для християн світло — це і Господь, Спаситель. Як справедливо зазначив літературознавець Володимир Панченко, «Солодкий світ» та інші поезії збірки «Синя далечінь» — це апофеоз ствердження, прийняття неосяжної краси дарованого нам світу й вдячності Творцеві.

«У теплі дні збирання винограду...» (1922)

Сонет пронизаний мотивом повноти й гармонії життя. Поетична думка Максима Рильського розгортається двома лініями — конкретно-реалістичною та чуттєво-імпресіоністичною. Ліричні герої — він і вона, «мули нешвидкі», батіг, згадується навіть така прозаїчна деталь, як прищулене праве вухо мула. Але ключовим образом, який наповнює цей земний малюнок новим змістом, є образ саду, «ясного» саду, який нагадує рай, Едем, та Її — «ясної, як сад, і радісної, як сміх». Це дівчина-красуня, спокусниця й водночас благородна, доброчесна думками та вчинками, бо на питання хлопця вона відповідає ґречно, не відкидаючи і не приймаючи його почуттів. Це гра, легкий флірт двох молодих сердець, сповнених жаги життя, краси світу, світлих надій, що такі органічні й природні в їхньому юному віці. У такий спосіб М. Рильський від конкретики переходить до художнього осмислення одвічних філософських питань про буття, його сенс, місце людини у світі й Всесвіті. Тобто є всі підстави стверджувати, що лірика поета позначена філософічністю.

Віктор Зарецький. Оксамитова ніч. Духи любові

Сонет є вишуканим зразком неокласичної інтимної лірики. Мотив винограду запозичено з античної культури, як і образ Кіпріди (нагадаємо, що в старогрецькій міфології це одне з імен Афродіти). Вже перша фраза вірша буквально напоєна класичною простотою й повнотою відчуття життя, його піку: достиглі грона, теплі дні, красива молодь. Це все символізує довершеність світу, його «солодкість» і красу. Та й звернення до жанру сонета у М. Рильського не випадкове — він був прихильником класичного вірша. Навіть полемізував з А. Малишком, який вважав, що «сонети куці — ні к чому». Максим Рильський був переконаний, що «кована в залізні ритми мрія», маючи велику традицію, мусить посісти гідне місце в сучасній поезії. І сонетний доробок поета — яскраве свідчення цього.

Пригадайте!

Пригадайте, що ви пам'ятаєте про сонет у творчості І. Франка. Які особливості цієї поетичної форми?

Літературознавчі координати

Сонет — це чотирнадцятирядкова строфа, яка складається з двох чотирирядкових (катренів) і двох трирядкових (терцетів) строф, об'єднаних упорядкованим римуванням. Складність цієї форми виявляється не лише в усталеному римуванні, а й у вимогах до композиції і змісту, які постають нерозривною цілісністю. Перший катрен повинен відігравати роль вступу, у якому формується поетичний мотив; другий — розвиває його, перший терцет завершує думку, а другий — увесь сонет. Традиційно сонет пишеться 5- або 6-тистопним ямбом.