Войти
Закрыть

Сергій Жадан (Народився в 1974 р.). Між середньовіччям і сьогоденням («Тамплієри»)

11 Клас

Сам автор відзначив: «Тамплієри» — 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким не можна впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається». Тамплієри — це один із чернечих військових орденів, що діяв у часи хрестових походів: переважно захищав паломників. А для автора збірки тамплієри — це сучасні добровольці, воїни на новітній війні. При цьому автор вважає некоректним обмежувати його поезію лише темою війни: «У книзі, звісно, є вірші, написані безпосередньо про війну, але в цілому вона писалась з трішки іншим завданням. Тамплієри тут — люди, які першими відгукуються на заклик іти воювати і першими стають заручниками цієї війни, коли повертаються. Вони стають зайвими, непотрібними, на них зазвичай і вішають усіх собак. Те, що ми зараз, власне, і бачимо у випадку з нашими військовими, а особливо з добровольцями». Справді, у збірці чимало про війну, але й не менше — про те, що відбувається «навколо війни», зі звичайними людьми. Ось, наприклад, образ священика: «Я знав священика, який був у полоні. / Шрам на скроні. Збиті чорні долоні». Є й про «сіру зону», стосунки між людьми, є й про любов, а ще чимало роздумів про життя і смерть — філософських і не дуже....

Сергій Жадан (Народився в 1974 р.). На межі щирості й пародіювання («Музика, очерет...», «Смерть моряка річкового флоту...»)

11 Клас

В одному з інтерв'ю С. Жадан зізнався: «Мистецтво — це така штука, де, безперечно, потрібні знання, освіта і досвід, але інтуїція потрібна не меншою мірою». Він і сам у поезії теж покладається на інтуїцію, яка підказує йому красиві, хай і стереотипні образи. Ось як у вірші «Музика, очерет...»: комети, ріки, міста, вії, «печальний голос», плач, «поїзд твоїх химер», «різний сніг» — і, звичайно, «тихо росте душа». Як іще краще й доступніше написати про кохання? А ось балада «Смерть моряка річкового флоту...» — про кохання і смерть. У художньому просторі твору панує ірраціональна сила фатуму. Мовляв, немає щастя морякові річкового флоту в непривітному світі, і так хочеться втечею притлумити біль любовної драми — повз «мерехкі електричні турбіни» ризикованим шляхом «на обважнілі одеські тумани» та «скумбрії плавники пурпурові», ну і, звичайно, «на вірну смерть». А десь за його такою бажаною жінкою й за «міддю в її волоссі» плачуть, не більше не менше, аж цілі «риболовецькі артілі». Років зо двісті тому інший харківський поет-романтик Л. Боровиковський написав баладу «Розставання». Там, звичайно, не про моряка річкового флоту, а про козака, який покинув дівчину, скорившись волі фатуму: «Блудить, літає козаченько в полі: / Козацька охота гірше неволі». Сучасний поет романтичні кліше й стереотипи осмислює іронічно, залучає їх до процесу постмодерністської гри, немов балансує на межі щирості й пародіювання. Отже, давній романтичний досвід стає продуктивним чинником сучасної української поезії....

Сергій Жадан (Народився в 1974 р.)

11 Клас

Сергій Вікторович Жадан народився 23 серпня 1974 року в місті Старобільську на Луганщині. Закінчив Харківський педагогічний університет. Пише поезію і прозу. Автор низки книжок, серед яких «Генерал Юда», «Цитатник: вірші для коханок і коханців», «Пепсі», «Ефіопія», «Вогнепальні й ножові», «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Інтернат». Мене сформувала класична література. Шевченко, Гоголь, ті автори, яких ми читаємо у дитинстві. Критикам я довіряю. Мені здається, це правильно — довіряти критикам, як своїм читачам. Звісно, критиком не може бути будь-хто. Це повинна бути людина, яка любить літературу. Тобто не себе в літературі, а літературу в собі. Все, що мені треба, — щоб критик був уважним і вдячним. Сергій Жaдaн Опрацьовуємо прочитане 1. Чим зацікавила вас особистість письменника? Як письменник ставиться до класичної літератури? На вашу думку, як на наші читацькі смаки впливають книжки, які ми читаємо в дитинстві?...

Марія Матіос (Народилась 1959 р.). Сімейна сага в новелах («Майже ніколи не навпаки»)

11 Клас

Авторка сама визначила тему й ідею твору: «Ця книга — про те, на що здатне людське серце, яке вражене любов'ю, ненавистю, бажанням помсти, заздрістю, і на що воно спроможне у часи випробування радістю і печаллю. Коли мене питали, яка головна думка твору, відповідала і такими ж словами підписувала книжки: «Честь понад усе». Кожен персонаж доводить своє людське алібі морального плану. Воно може видатися для когось жорстокістю чи злом. Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають діамант перед прожектором, і з'ясувати, чому людина вчинила, можливо, жорстоко, але справедливо». Назва роману спрямовує до морально-філософського узагальнення. Недарма знаходимо такі промовисті рядки, що її пояснюють: « Зрештою, люди нікому ніколи не встигають ані подякувати за добро, ані заплатити за свої образи. Нікому. Навіть собі. І майже ніколи не є навпаки». Твір складають три великі новели. Основні події відбуваються в буковинському селі за часів Австрії. Люди живуть у гірському, але не ізольованому від усього світу просторі: найбільше мешканці Тисової Рівні зазнали «зовнішнього» втручання під час Першої світової війни — від вояків російської армії. У першій новелі — «Чотири — як рідні — брати» — розкрито трагедію родини Чев'юків. Через заздрощі й помсту смертельно скалічено наймолодшого з братів Дмитрика. Його батька застрелено на полюванні, а сини Оксентій та Андрій, змовившись супроти старшого брата Павла, за сприяння продажного нотаря підробляють батьків заповіт на свою користь....

Марія Матіос (Народилась 1959 р.). Образ сучасної жінки (цикли «Триєдина перспектива», «Прості вірші»)

11 Клас

Просто свої життєві погляди героїня описує в танцювальних метафорах. Їй болить самотність і беззахисність: у «виконанні» аркану означує себе як «зализувачку ран». Тому й потребує побільше сили у світі «чоловічих ритуалів», а в завершальній поезії циклу вона вже «цариця». І їй байдуже до всіх «дешевих Афродит», адже її танець — аж ніяк не ніжний жіночний вальс. Це вже її власний аркан, що націлює на боротьбу. Ось така «триєдина перспектива»: спершу самотність, потім — визнання жорстких «правил гри», а зрештою («хоч не жіночий то є хист») життя-боротьба — виконання власного «аркану» («тримай аркан одна, як палець...»). А «Прості вірші» насправді не такі вже й прості. Складна метафорика, асоціативність, а в центрі — образ безмежно закоханої ліричної героїні. Вона надзвичайно емоційна — аж до екзальтації: тут і «я молюсь», і «я клянусь», і сльози... Одне слово, цикл складає інтимна лірика — настільки інтимна, що, можливо, лише самій авторці до снаги осягнути всю бурю емоцій....

Марія Матіос (Народилась 1959 р.)

11 Клас

Марія Василівна Матіос народилась 19 грудня 1959 року в селі Розтоках Чернівецької області. Навчалась на філологічному факультеті Чернівецького університету, була бібліотекаркою, працювала на заводі. 1997 року переїхала до Києва, обіймала різні державні й виборні посади. Із 2015 року — голова підкомітету Верховної Ради України з питань книговидання й книгорозповсюдження. Поезію пише зі шкільних років, а прозу — від початку 1990-х. Видала збірки віршів «З трави і листя», «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «На Миколая», «Жіночий аркан», «Жіночий аркан у саду нетерпіння». Серед прозових творів М. Матіос вирізняються роман «Солодка Даруся», збірка оповідань «Нація», роман у новелах «Майже ніколи не навпаки». Письменниця про себе Перед кожною новою книгою я почуваюся початківцем. Мене тоді не цікавить, чи я перша, чи остання в літературі. Сідаю за комп'ютер із трепетом, ніколи не знаючи, як книжка розгортатиметься й чим завершиться. І завжди думаю, що повинна робити це совісно, щоб розширювати коло читачів. Мені лестить як авторці, що мене читають від школярів і... не знаю, до скількох років. Але я ніколи не почуваюся досконалою і майже з жахом чекаю на відгуки — не літературних критиків, а читачів....

Юрій Іздрик (Народився 1962 р.). Поезія асоціацій («вишиванка», «молитва»)

11 Клас

Ось, наприклад, «вишиванка»: від цієї назви очікуємо чогось на кшталт «Двох кольорів» Д. Павличка із «вишитим життям» на полотні. А зі світу Ю. Іздрика визирає людина у «вузлів плутанині», прошита «недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком» — у цьому абсурдному світі, де кожен виплутує свою «нитку» й шукає «павутинку зі світла». За цими образами ниток, шиття й вишивання — немов ціла філософія життя в підвішеному «на нитках» світі без опори, що його нафантазувала свідомість (чи підсвідомість) збентеженого ліричного героя. Асоціативна поезія багато чого залишає «на розсуд» читачів. У «молитві» так само: тут і світ, який «повертається спиною» і «пахне війною», а ось уже «розгораються перші битви»... Лише словом (тільки так для ліричного героя) долаються «відстань і стіни». А ще повтори у вірші (багато разів): «говори зі мною» — така виходить незвичайна молитва. Опрацьовуємо прочитане 1. Як у статті підручника схарактеризовано поезію Ю. Іздрика? Як це налаштовує нас на сприймання його творів? 2. Як Ю. Іздрик характеризує «роботу письменника», свою творчість? На вашу думку, чого більше в цій характеристиці — правди, іронії, сарказму, блазнювання? Читацький практикум Прочитайте поезії, виконайте завдання....

Юрій Іздрик (Народився 1962 р.)

11 Клас

Юрій Романович Іздрик народився 16 серпня 1962 року в місті Калуші Івано-Франківської області. Після школи закінчив Львівський політехнічний інститут, працював інженером на заводі та в науково-дослідному інституті. Разом з Ю. Андруховичем випускав журнал «Четвер». Пише вірші, прозу, захоплюється музикою й малюванням. Автор поетичних збірок «Ю», «Після прози», «Календар Любові», «Папіроси», «Ліниві і ніжні» та ін. Ю. Іздрика пов'язують зі «станіславським феноменом»: таке означення дістали письменники-постмодерністи, котрі в 1990-х роках реалізували свої творчі проекти в Івано-Франківську. Серед них — Ю. Андрухович, В. Єшкілєв, Т. Прохасько, Г. Петросаняк та ін. Письменник про себе Кожен вірш — це кросворд. Робота письменника полягає в тому, щоб знаходити правильні слова і ставити їх на правильні місця, більше нічого. В цьому сенсі вірш — це кросворд. просто тупо вгадали слова, поставили їх так, що вони між собою взаємодіють, — офігенно! Вірш вдався. Я в метро це підгледів, і мене відразу пробило. Думаю: «Да. Чувак займається тим самим, що й я, тільки в нього виходить кросворд, а в мене — вірші»....

Юрій Андрухович (Народився 1960 р.). Про національного поета («Shevchenko is OK»)

11 Клас

Есеїстика перебуває на межі художньої літератури й публіцистики. Зазвичай вона містить індивідуальний погляд автора й не претендує на вичерпність у розкритті теми. З урахуванням цього і слід братися до сприймання «Shevchenko is OK». В основі цього есею — деконструкція, тобто практика руйнування стереотипів. Виклад іронічний, але водночас у міру пафосний, стилізовано науковий, принаймні в перших трьох частинах (усього їх чотири). Починає автор із висвітлення Шевченкової «агіографії»: стверджує, що в українців національний поет існує переважно в житійних стереотипах та в ритуальних публічних практиках. Есей Ю. Андруховича можна сприймати як добротний біографічний коментар — добір фактів переважно точний, а авторські зауваги в міру дотепні. Та ще й стереотипи названо і проаналізовано: є Т. Шевченко комуністичний, націоналістичний, християнський, атеїстичний, богоборчий, дисидентський, анархічний. А насправді який?.. Стереотип — завжди спрощення. Саме це демонструє Ю. Андрухович, пишучи про Т. Шевченка. А завершено твір мало не провокаційним зниженням пафосу перших трьох частин — спогадом про виступ автора в одному з Нью-Йоркських поетичних кафе: тут теж є трохи про Т. Шевченка. Осучаснюючи знаковий образ, Ю. Андрухович, певно, розповідає ще й про себе: проектує на Т. Шевченка власні уявлення про те, як це воно, бути поетом і разом із тим бути «ОК»....

Юрій Андрухович (Народився 1960 р.). Іронічне зниження пафосу («Козак Ямайка»)

11 Клас

Іронічно обіграна національна традиція й карибська екзотика в макаронічному поєднанні — ознаки твору Юрія Андруховича «Козак Ямайка». І в іронічній поезії Ю. Андруховича такий сердешний Мамай-Ямайка у вицвілих шароварах нарікає на долю та підлих зрадників-піратів, через яких не вдалося допастися до щедрот Фрітауна з його «сріблом-злотом» і принадливими дівчатами. Тепер ось доводиться сердезі «кружати сивуху» в компанії з хитрим піратом Діком, який продав козацьку справу за «тридцять гнилих ескудо»... Немає щастя козакові в цьому світі, хіба що на «вечірній зорі» трохи розрадить душу тужлива мелодія «цукрової сопілки». Слова і смисли, як і одяг, можуть стиратися й зношуватись від частого використання. А для їхнього «поновлення» іронія підходить якнайкраще — ось як у вірші Ю. Андруховича з таким несподіваним поглядом на традиційну в нашій літературі козацьку тему....

Навігація