Утративши батька в шестирічному віці, письменник часто про нього згадував. На це звернув увагу і товариш прозаїка Є. Гуцало: «Йому забракло батька не тільки в ранньому дитинстві, а й забракло рідного батька в спогадах, і він із дивовижною наполегливістю знову й знову повертався до тієї дещиці спогадів, які його зогрівали, звичайно, не лише в зрілому віці в Києві, а й, очевидно, впродовж усіх попередніх життєвих поневірянь». Новелу «Три зозулі з поклоном» письменник написав 1976 року, але за життя Г. Тютюнника вона не була надрукована. Твір має посвяту: «Любові всевишній присвячується». Головні герої новели — Михайло, Софія і Марфа, однак загадка любові у творі не зводиться до банального «трикутника». Усе набагато складніше, адже новела все-таки про «любов всевишню». Автор скомпонував твір як враження студента, сина Михайла та Софії. Він і переповів історію про дивовижну здатність закоханої Марфи Яркової «відчувати» листа від Михайла, який із далекого заслання пише не їй, а законній дружині. Саме Марфа щоразу першою дізнається про прихід цього листа — серцем його відчуває. Хоч і не до неї лист, але на хвилину випрошує його, «пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу». А ще є й передісторія: мати розповіла синові про часи, коли сім'ями збиралися «на посиденьки». Тоді Марфа приходила зі своїм нелюбим чоловіком Карпом, але задивлялась на чужого... Ця ретроспекція потрібна для повнішого розкриття стосунків у «любовному трикутнику»: Михайло знає, що небайдужий Марфі, однак зберігає вірність своїй родині. Знає про Марфине кохання й Михайлова дружина, а проте навіть не сердиться, а, навпаки, по-доброму співчуває, сама каже чоловікові: «...хоч би разочок на неї глянув». Терпимість і співчуття — замість суперництва й очікуваних ревнощів. А після арешту Михайла горе ще більше єднає двох жінок. Недарма Софія зауважує: «У горі, сину, ні на кого серця немає»....
|