Початок словесного мистецтва
- 10-01-2023, 20:15
- 358
5 Клас , Українська література 5 клас Авраменко (повторне видання) 2022
Початок словесного мистецтва
Про що ви дізнаєтеся?
- Як починалося словесне мистецтво?
- Що таке легенда та міф? Які бувають різновиди легенд?
- Яким уявляли світ наші далекі предки?
Ми живемо у XXI ст., тож маємо можливість і читати художні твори, і слухати їх в аудіозапису, і переглядати в театрі, у мережі «Інтернет» чи по телевізору. Навіть найдавніші твори, які виникли тоді, коли людина ще не винайшла письмо, нині надруковані в книжках. Вони дійшли до нас із сивої давнини. А як? Коли не було писемності, люди передавали їх з уст в уста (звідси й прикметник усний), від покоління до покоління. Міфи, легенди, казки, перекази, пісні, загадки та прислів’я складали талановиті люди, імена яких тепер невідомі. Первинний варіант таких творів із часом зазнавав змін. Скажімо, пісню, що подобалася людям, переспівували в різних місцевостях, постійно вносячи в неї щось своє, удосконалюючи її. Пісня із часом змінювалася, ставала кращою. До речі, українських народних пісень нині нараховують майже 300 тисяч! До нас дійшла велика кількість народних казок, легенд і переказів. Усі ці твори називають фольклором (від англ. folk-lore — народна мудрість), або усною народною творчістю, про це ви вже знаєте.
Найдавнішими видами усної народної творчості є міфи й легенди.
Теорія літератури
Легенда
Легенда — це усний прозовий народнопоетичний розповідний твір казкового або фантастичного характеру про давноминулі події міфологічного змісту.
У легендах здебільшого йдеться про реальну людину, яку знає і любить народ, або про визначну історичну подію. Найпопулярніші легенди розповідають про героїчні вчинки Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Олекси Довбуша, Устима Кармелюка. Цих історичних постатей народ наділив неймовірною силою та відвагою, часто їхні можливості було перебільшено, як у казках. Отже, казковість і фантастичність — яскраві прикмети легенди.
Учені поділяють легенди на три різновиди: міфологічні, біблійні та героїчні.
Теорія літератури
Міф
Міф — це розповідь, що передає уявлення наших далеких предків про створення світу, його будову, про богів і демонів, різних фантастичних істот.
У чому ж тоді полягає відмінність між міфом і казкою? Казки й у далекі часи, і на етапі створення сприймали як плід людської фантазії, а ось до міфів тоді ставилися як до чогось імовірного та реального.
ПРО ЗОРЯНИЙ ВІЗ
Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилася велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хворіти та вмирати. У тому краю, де трапилася така посуха, жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Удова без води захворіла, і дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то знайшла. Набрала воду в глечик і понесла додому. По дорозі зустріла одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим урятувала його від смерті. Далі вона зустріла другого, такого ж самого; потім третього, четвертого й, нарешті, сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті. Води залишилось у неї тільки на самому дні.
Ішла вона, ішла й по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землі. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитися та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувся, то з нього вилетіли сім великих зірок і восьма маленька та й поставали на небі.
Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну (За С. Плачиндою).
Розвиваємо компетентності
Засуха, глобальне потепління, пожежі — ці й інші природні катаклізми періодично трапляються в різних куточках планети, унаслідок чого страждають рослини, тварини та люди. Чи може людина допомогти природі? Придумайте міф про уявне сузір’я Злива, у якому люди врятували планету від засухи. Розкажіть його (усно).
До речі
Зоря — символ животворної та родючої природи; дівчини-красуні, кохання; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; очей Бога.
ЧОМУ ПЕС ЖИВЕ КОЛО ЛЮДИНИ
Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому самому блукати в лісі, і він вирішив знайти собі друга-товариша. Але хотів, щоб цей товариш був найсильнішим з усіх тварин.
Лісові звірі радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:
— Вовче, брате, живімо разом!
Вовк відповів:
— Чому б і ні!
Почали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Розбудив вовка, а той йому каже:
— Сиди тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас!
Пес тоді здогадався, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:
— Ведмедю, братику, живімо разом!
— Коли разом, то разом, — відповів ведмідь.
Минула доба. Одного разу зранку пес почув якийсь шелест і злякався. Пробудився ведмідь та й сказав:
— Заховаймося в корч, бо ще надійде лев і роздере нас обох!
Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Залишив ведмедя й пішов до двору короля лева й каже:
— Леве, леве, королю звірів, живімо разом!
— За слугу прийму тебе, — відповів лев.
Пес зостався з ним. Одного разу ввечері пес злякався й почав вити та гавкати. Вибіг лев із палати й каже йому:
— Мовчи, бо ще надійде людина й застрелить нас обох!
Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини та пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес із людиною (За С. Плачиндою).
Розвиваємо компетентності
Про яку рису собаки йдеться в приказці «Вивченого пса нічим не підкупиш»? У яких життєвих ситуаціях собака може допомогти людині? Розкажіть про них, використовуючи свій життєвий досвід.
Відтворюємо прочитане
1. Розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь реальної особи називають
- А міфом
- Б казкою
- В легендою
- Г літописом
2. Віз на нічному небі складається із зірок
- А чотирьох
- Б семи
- В восьми
- Г десяти
3. Пес, за легендою, шукав собі друга-товариша в такій послідовності
- А вовк — ведмідь — людина — лев
- Б лев — ведмідь — людина — вовк
- В людина — вовк — ведмідь — лев
- Г вовк — ведмідь — лев — людина
Аналізуємо зміст та особливості художнього твору
4. Що таке фольклор? Чому народну творчість називають усною?
5. Чим легенда відрізняється від міфу?
6. Поміркуйте й розкажіть, чому героїв легенд народ наділяв надлюдськими можливостями.
7. На які різновиди поділяють легенди?
Даємо відповіді за змістом твору
8. Гра «Так — ні». Дайте відповіді так або ні на запитання за змістом твору «Про Зоряний Віз».
- 1. Глечик перекинув сьомий чоловік?
- 2. Вода висохла в озерах, річках і навіть колодязях через посуху?
- 3. Зоряний Віз складається із семи зірок?
- 4. Бог за щирість дівчини віддячив дощем?
- 5. Дівчина напоїла сімох людей?
- 6. Оповідь про Зоряний Віз є міфом?
- 7. Восьма зірка позначає душу дівчини?
9. На скільки частин за змістом можна поділити легенду «Чому пес живе коло людини»?
10. Людина сильніша від лева, царя звірів, фізичною силою чи чимось іншим? Поясніть свою думку.
Творчо мислимо
11. У збірці українських приказок і прислів’їв зібрано майже 200 висловів про собаку. Яка з поданих нижче приказок (прислів’їв) найближча за змістом до легенди «Чому пес живе коло людини»?
Битий собака не боїться палиці.
Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться.
Навченого пса нічим не підкупиш.
Добрий собака й на хазяїна бреше.
Лихого собаку господар шанує.
12. Прочитайте легенду «Чому пес живе коло людини» за ролями.
Виконуємо домашнє завдання
1. Знайдіть і прочитайте в мережі «Інтернет» (або в спеціальній літературі) легенду про назву вашої вулиці, вашого району, села чи міста. Підготуйтеся розповісти її в класі (за бажанням).
2. Прочитайте міфи й легенди «Неопалима купина», «Як виникли Карпати», «Ракова криниця». Випишіть у зошит незрозумілі слова.
НЕОПАЛИМА КУПИНА
Було це дуже давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська й підступили до стін славного міста Дорогобужа (тепер це село Рівненської області. — Авт.). Захисникам града зайди передали листа. Запропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї та здатися в полон. За це королі обіцяли всім зберегти життя. В іншому разі — місто буде спалене й на ласку переможців сподіватися нічого.
Коли минув відведений час на роздуми, з Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його й провели на узвишшя, де на золочених стільчиках сиділи королі.
— Я приніс відповідь на ваш лист, — сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину з листям, подібним до ясенового, з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.
— Як?! — здивувалися владарі. — Оце й усе?
Посланець поклонився:
— Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати, якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно.
Зібрали королі своїх радників і наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом. Коли знайшовся один:
— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.
Він узяв із багаття палаючу гілку й підніс її до квітучого куща. У ту ж мить увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожевоквітний, усміхнений.
І всі зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на ультиматум1.
1 Ультиматум — категорична вимога, що супроводжується погрозою.
І мовив угорський король польському:
— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме.
Давно це було...
Відтоді сотні разів вороги хотіли завоювати наш край, але кожного разу залишалися ні з чим. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, утверджуючи незнищенність української землі та її народу (За Є. Шморгуном).
Розвиваємо компетентності
Знайдіть на карті село Дорогобуж Рівненської області (скористайтеся пошуком Google, увівши назву Дорогобуж і натиснувши на піктограму Карти). Опишіть природні об’єкти, що навколо цього села.
До речі
Купина — це лісова трав’яниста рослина з білими квітами, подібна до конвалії. Її вважають лікарською. Вона охороняється законом і занесена до Червоної книги України.
ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ
Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками та яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки й річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.
Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.
Цей ґазда жив у прекрасному палаці з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку1, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.
1 Груночок — невеликий пагорб.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Ще десятирічним хлопчиком подався в мандри шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти. Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю й жито, ячмінь та овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.
Його полюбили всі слуги й служниці за чесність, працьовитість і справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до землі нагинався. Тяжко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує. Коли Карпові виповнилося двадцять літ, вирішив додому повертатися. Був певен, що за добру працю пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками. І тільки про це тепер і думав. Усе розмірковував, як із паном поговорити про розрахунок.
Одного разу вночі він вийшов надвір подихати свіжим повітрям. Проходив біля наймитських хатинок і раптом побачив якусь тінь. Упізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном. Коли Силун наблизився, хлопець закашляв, щоб привернути до себе увагу.
— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши його. — Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча, — відповів Карпо, — а Вас, світлий пане. Хочу з Вами поговорити. Служив я Вам довго й чесно, та маю додому повертатися, аби матінку живою застати... Платню за службу хочу попросити.
Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався просити в нього піти геть. Та й платні ніхто не вимагав.
Але Карпо й не думав відступати:
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, думаю, щось коштує.
— Нікуди не підеш! — розізлився Силун. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане, — стояв на своєму Карпо. — Лише ще раз Вам мушу сказати, що я повинен одержати за свою роботу гроші.
Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — розлютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.
Та хлопець не відступав ані на крок:
— За мою роботу, пане, доведеться заплатити, — ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози.
Ця відповідь ще більше розізлила Силуна: закипів так, що аж очі кров’ю налилися, а з рота вогонь пішов. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив об землю. Ударив так, що аж яма утворилася. Але хлопцю нічого не сталося, підвівся на ноги й відчув у собі непереможну силу, то, мабуть, землиця подарувала її йому за те, що чесно працював на ній. Схопив Карпо Силуна, ударив ним об землю, потім ще раз і ще раз. Не витримала матінка-земля тих ударів, розкололася. Й опинився Силун у підземній печері, у яку хотів загнати непокірного слугу. Даремно він намагався вибратися на поверхню: земля зімкнулася і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до власної сили. Ударив ногою об земну кору — вона вигнулася, та не відкрилася, ударив другою — вигнулася ще більше, але не відкрилася. Спробував головою пробити землю, плечима витиснути — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на землі виникли гори. І що дужче бив Силун-велетень, то вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив там, де Гуцульщина, і там з’явилися найвищі гори.
Уранці, коли прокинулися наймити й побачили, що трапилося, дуже здивувалися. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не залишилося, усе провалилося в прірву. Чудувалися люди, а потім зібралися на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським, бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди зажили по-новому. Одні залишилися на рівнині, інші подалися в гори. Орали, сіяли, хліб вирощували, худобу доглядали. Навчилися дерева рубати, хати будувати.
Кажуть, що Силун і дотепер не затих під землею, пробує вирватися, але даремно, бо постарів, і гори більше не ростуть від його ударів. Та вже не вирватися йому на поверхню ніколи!
Давним-давно вважали, що наш край — частина раю. Але на землі почав танути льодовик, настало потепління. Вода затоплювала долини. Народ почав молитися й просити Бога, аби змилостивився над затопленою карпатською землею та дав можливість вижити природі. Бог змилостивився: небесні сили схопили землю й підняли її з води разом з усім, що росло на ній. Так утворилися Карпатські гори, а край із низинного став гірським.
Розвиваємо компетентності
За допомогою якого суфікса утворено ім’я Силун? Утворіть і запишіть подібні назви від таких умінь героя/героїні казки, міфу чи легенди: уміння багато говорити, чаклувати, швидко плавати, голосно кричати, ефективно шпигувати, добре чепуритися, далеко стрибати.
До речі
Карпати — гори на сході Центральної Європи (на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії). Вони простягаються на 1500 км. Найбільша висота — 2655 м (гора Герлаховські-Штіт у Словаччині), в Україні — 2061 м (гора Говерла). Карпатські гори відносно молоді, їм понад 25 млн років (З енциклопедії).
Кожне село має свої легенди. У них народ розповідає про річку, ліс чи балку, про їхні назви, як вони утворилися. Ці легенди можна об’єднати в групу «Сила рідної землі», оскільки в них ми дізнаємося про чудодійну воду, багатий дарами ліс чи родючу землю. Одна з таких легенд розповідає про криницю, що здавна дарує воду (а отже, і силу!) людям села Нечаївки, що неподалік міста Кропивницького.
РАКОВА КРИНИЦЯ
У старій Нечаївці, хоча й стояла вона на річці, питну воду дуже цінували — з волі пана село постало на кам’янистому правому березі Сугаклею. З питною водою було сутужно — одна криниця (ще козацьких часів!) була на східній околиці села, інша — у тодішньому центрі, біля панського маєтку та волосної управи. Більшість селян худобу напували з річки, а воду для власних потреб брали з копанок.
Якось на весняного Миколи прибився до села один чоловік. Дід Рак (так його звали), хоча й мав більше семи десятків літ, був ще міцним, як дуб: у свої роки завиграшки міг гнути залізні підкови й піднімати багатопудові мішки зі збіжжям. Говорили люди, що в минулому був він у гайдамаках, знав і козаччину, побував за Дунаєм і в Сибіру. Місцеві жителі побоювалися його: баби казали, що він був характерником-ворожбитом. Чи це так було, чи ні, тепер уже ніхто не скаже. Збудував він собі одиноку хижу понад берегом річки. Жив із того, що наймався пасти вівці в місцевих багатіїв.
Усе було б добре, так до криниці з водою було далеко. На Петра й Павла чудувалися селяни — зійшов із глузду старий Рак: ходить балкою з вербовим рогачем. Невдовзі потому на лівобережному крутосхилі викопав Рак криницю. Не йняли віри люди, що в Раковій криниці може бути вода, але вже більше ста п’ятдесяти літ як пішов на той світ старий Рак, а вода в його криниці не убуває ні літньої спеки, ні в лютий мороз. Навіть у найбільшу спеку в ній чиста й прохолодна вода. (...)
Розвиваємо компетентності
Знайдіть на карті річку Сугоклея та опишіть її форму (скористайтеся пошуком Google, увівши назву Сугоклея і натиснувши на піктограму Карти).
Відтворюємо прочитане
1. Озеро Синевир згадано в легенді
- А «Як виникли Карпати»
- Б «Неопалима купина»
- В «Ракова криниця»
- Г «Чому пес живе коло людини»
2. Установіть відповідність.
3. Установіть відповідність.
Аналізуємо зміст та особливості художнього твору
4. Які бувають різновиди легенд?
5. Який вчинок угорського короля з легенди «Неопалима купина» свідчить про те, що він розважлива людина?
6. Що є казковим (фантастичним) у легенді «Неопалима купина»?
7. Охарактеризуйте Силуна й Карпа з легенди «Як виникли Карпати».
8. До якого різновиду легенд — міфологічна, біблійна, героїчна — належить твір «Як виникли Карпати»?
9. Дослідіть на карті місце, де відбуваються події легенди «Ракова криниця» (річка, ліс, степ, область України). Знайдіть відомості про с. Нечаївку в інтернеті.
10. Перекажіть легенду «Ракова криниця».
Творчо мислимо
11. Гра «Упізнайте героя/героїню». Опишіть за допомогою прикметників одного/одну з героїв або героїнь легенд і запропонуйте іншим групам їх упізнати.
Даємо відповіді за змістом твору
12. Напишіть своє продовження легенди «Ракова криниця».
Виконуємо домашнє завдання
1. Намалюйте ілюстрацію до легенди «Ракова криниця» (за бажанням).
2. Прочитайте народний переказ «Прийом у запорожці». Випишіть у зошит незрозумілі слова.
Подумайте й розкажіть
• Яка легенда найцікавіша?
• Який фольклорний жанр вам сподобався більше — міф чи легенда? Чим саме?
• Які труднощі виникли під час вивчення міфів і легенд?
Коментарі (0)