— А чого ти, хлопче, заліз туди, куди тобі не годилося б лізти? — спитали вони в Карпа. — Хто ти такий? Що ти за людина?

— Я... — почав Карпо та й не доказав, бо забув, як його звали.

— Злазь до нас!

— Немає кудою злізти, бо скеля крута, як стіна! — крикнув Карпо й почув, що його голос зовсім змінився: став дзвінкий, рівний та голосний. Карпо заговорив, неначе пісню заспівав.

— Стрибай, не бійся! — крикнули ті люди до Карпа.

Карпо стрибнув і відчув, що тихесенько спускається на землю, як обережна птиця спускається з неба на дерево. Ті люди підтримали його за руки й поставили на траву.

Карпо глянув на тих людей, і трохи злякався, і здивувався, і замилувався. Такі вони були високі, рівні та дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами.

— Еге, ти, хлопче, з України! — промовив один із них, і голос його розсипався між скелями, як весняний перший грім.

— З України, — тихо обізвався Карпо.

— Чи вже ж тепер в Україні стали такі маленькі та мізерні люди, як оце ти? — спитав один чоловік, й обидва вони якось жалібно усміхнулися.

Карпо, глянувши на їхню несказанну красу, трохи опам’ятався та став сміливіший.

— Отакі, як бачите! — промовив він.

— Хто ж ти такий, хлопчику? — спитали вони.

— Я лоцман на порогах... Летючий на прізвище... — сказав Карпо, а ймення свого все-таки не пригадав.

— Правда, ти розбив байдак?

— Правда, — промовив Карпо, і та гірка правда прийшла йому на пам’ять, як дуже давній колишній сон.

— Ходи ж із нами, — сказали ті люди й повели Карпа далі, ставши по обидва боки. — Як тобі наш край? Чи гарна наша сторона? — спитали вони

Карпо тільки глянув на ту стелю, де сонце раз по раз блищало, як блискавка, усіми кольорами, і затулив очі рукою.

— А знаєш, хлопчику, хто ми? — спитали вони в Карпа.

Карпо тільки глянув на їхні чорні очі й великі шовкові вуси.

— Ми козаки-запорожці. Чи ти чув що-небудь про запорожців?

— Чув, що колись за порогами була Січ; мені покійник батько дещо розказував.

— Отож щоб ти знав, тут тепер Запорозька Січ, — промовив один запорожець. — Ото, бач, як зруйнували Січ, а допомоги нам не було де взяти, то наші характерники й зачарували Січ. З того часу наша Січ з островом, з гетьманом, з козаками отут! Нашу Січ поглинув Дніпро. Чи бачиш ти: далеко-далеко ворушаться попід гаєм за отією скелею неначе червоні квітки? То наше січове товариство.

Й обидва козаки повели Карпа назустріч тому товариству. Усі вони троє ввійшли в невеличкий лісок. У тому ліску зовсім не було тіні; скрізь попід деревом блищав однаково ясний теплий світ.

Карпо озирнувся набік і побачив, що через обох запорожців було видно кожне дерево, кожну квітку. Запорожці здались йому тінями, одначе він зовсім не злякався, бо страху там зовсім не було на тому світі.

За ліском вони зустріли інших козаків. Запорожці сиділи на зеленій траві групами, сиділи на дрібному камінні, стояли по два, по три, розмовляли між собою, і всі поглядали на Карпа, як на якесь диво. Усі козаки були високі, рівні та здорові; усі були гарні, повбирані в гарну одежу, неначе в празник або в неділю. Вони стиха розмовляли, а Карпові здалося, що то ревуть страшні Дніпрові пороги.

— Оце наш січовий курінь! Ми побачимо ще не один курінь, поки дійдемо до нашого гетьмана, — промовив один запорожець.

— До гетьмана! До гетьмана! — закричали деякі запорожці, і слідом за Летючим та за його двома проводирями пішли всі козаки.

От вони йдуть та йдуть і зайшли в тихе, спокійне місце, навкруги обставлене камінням. У тім крузі, під самою високою кам’яною стіною, був пишний сад, а в тому саду росло дерево. На ньому висіли спілі яблука й груші, червоніли вишні та черешні, червонів і жовтів спілий виноград, порозкладавши широкий лист і важкі кетяги ягід скрізь по камінні. Те місце було зовсім одгороджене, тиша була там аж мертва. (...)

Тільки-но Карпо минув високу кам’яну огорожу, то побачив уже другий сад, зелений, засаджений квітками, а з того саду линув чоловічий голос, та такий же гарний та дзвінкий! Хтось співав козацьку думу, дуже старовинну. Голос той лився низом, як грім, то піднімався вгору та дзвенів, як голосний дзвін, а під той голос стиха грала бандура, неначе птиця щебетала. Карпо ввійшов у сад і побачив, що ту думу співав сивий кобзар, сидячи на камені, а кругом нього сиділи й стояли козаки середніх літ і слухали старовинну думу про козацьких гетьманів, про славні давні діла в Україні.

— До гетьмана! До гетьмана! — стиха промовили старі запорожці, і кобзар перестав грати й співати. Усі козаки піднялися з місця та рушили до гетьмана. (...)

Карпа повели через сад між двома рядами високого дерева, на котрому срібний лист був перемішаний із золотими яблуками та грушами, з кораловими вишнями та черешнями, з кетягами винограду з дорогого каміння. Увесь сад блищав, як сонце. З дерева на дерево перелітали райські птиці, неначе хто перекидав пучки вогню або блискавки. А там за садом стояв простий зелений дуб, а під дубом на камені сидів гетьман. Він був такий великий, як Палій. Здається, не було коня на світі, щоб утримав його на собі! На гетьманові була висока шапка, а із шапки набік висів золотий вершок; він був підперезаний золотим поясом та обутий у червоні чоботи із золотими підківками. Спершись однією рукою на широкий меч, гетьман тримав у другій руці булаву із щирого золота, обсипану дорогим камінням, котре блищало, як проміння. Уся булава так світилася, неначе гетьман тримав у руці сонце. Гетьман думав глибоку думу, схиливши голову, і його думки вилітали соловейками, сідали на дубові та співали. Побачивши козаків, він грізно подивився, і з того погляду знявся орел та й полинув під небо, розпанахавши крилами кришталеву стелю. Додолу з очей посипались іскри й розтопили землю.

Не знімаючи шапок, два діди стали перед гетьманом і поставили поперед Летючого. Їх роєм обступили козаки.

Гетьман устав і випрямився на цілий зріст.

— Яке діло маєте, шановне товариство? — спитав гетьман, і Карпо чув, що земля під ним затремтіла.

— Хіба ж Ви не бачили, ясновельможний гетьмане? Чоловік прибув до нас з України.

Гетьман тільки тоді кинув оком на Летючого, довго дивився на нього, і дві сльози впало з його очей на землю. На тому місці вже лежало дві рожі.

— Чи ти, хлопче, з України? Як же ти зайшов до нас? Чи не наслав тебе до нас бог і народ?

— Я розбив байдак на порогах і не знаю і сам, як я сюди зайшов.

— Сину мій любий, сину мій милий! Я б тебе обняв, та боюся задушити тебе від моєї великої сили, од щирого серця, — промовив гетьман і стиха поцілував Летючого. — Скажи ж мені, сину, що там діється в Україні.

— Нічого, — одказав Летючий.

— Чи пам’ятають в Україні про гетьмана й козаків, чи згадують?

— Трохи пам’ятаємо. Старі люди дещо розказують.

— Чи не говорили ж вам про нас попи, або ченці, або вчені люди?

— Ні. Ніхто про те нам нічого й не згадував. Трохи чули дещо від кобзарів.

— Як же там на світі живуть люди? Чи краще їм, чи гірше? (...)

— (...) А чи краще тепер людям, я про те не знаю.

— Чи вже ж вам ніхто нічого не розказував?

— Ніхто, ясновельможний гетьмане.

Гетьман важко зітхнув і поклав свою булаву на камінь. З каміння так і бризнули левкої та фіалки навколо булави, а виноград обплів навкруги камінь і постелився по траві.

— Ходімо ж, козаки, до церкви та спитаємо в бога, що діяти нам, і помолимося богу за Україну. (...)

Гетьман тихою ходою виступив уперед, і козаки розступилися на обидва боки. Гетьман був вищий і кращий од усіх запорожців; високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький. Його лице блищало, як раннє сонце. Слідом за гетьманом два сиві запорожці повели Карпа, а за ним роєм посипалась уся громада.

Скільки можна було скинути оком, червоніли шапки та кунтуші. Усе військо йшло широким зеленим полем, а по обидва боки росли чудові гаї та сади. У тих садах росло дерево із золотим і срібним листом, а між тим деревом траплялося часом і просте дерево садове, й отсе на одному були спілі овочі, а на другому тільки що наливалися, а третє дерево стояло в білому цвіту.

Гетьман повернув за високу скелю, де була церква. За тією скелею Карпо побачив нове диво. З високої кам’яної стіни, з двох розколин лилися водоспади й спадали найдрібнішою білою росою у дві річечки. Ті річечки стікалися докупи, а між ними був високий острівець. На тому острові понад річечками, скрізь попід кам’яною стіною росли вишневі сади й стояли у цвіту, як у нас буває весною. Увесь той куток білів вишневим цвітом. Карпо бачив тільки на острівці камінь, а на камені стояв високий хрест із чистого золота, увесь гладенький знизу доверху. На самому перехресті висів терновий вінок, а на колючках того вінка блищала свіжа кров. Хрест блищав, як сонце, а від того світу над хрестом на кам’яній стіні стояли аж три веселки, дуже-дуже яснії. (...)

— Це наша церква! — промовили діди до Карпа, показуючи на хрест. — Тільки отой хрест ми взяли із собою із Запорожжя, бо ми знали, що й хреста там не зосталося б. А ми за хрест поклали в степах і на морі свої голови.

От почали вони наближатися до хреста, аж чує Карпо: хтось співає пісню, і співає голос дівочий. Карпо чув усякі голоси, та ще зроду не чув такого гарного, рівного, високого, дзвінкого та голосного! Той голос співав українську пісню. Карпові навіть на ум приходила та пісня, така вона була знайома. Але він чув, що та пісня була краща несказанно від усіх пісень, хоч і нагадувала йому то одну, то другу сільську пісню. То велика, незмірна туга та горе, то надія, то радість і гаряче кохання лилося в тому чудовому голосі. Карпо чув, як дуже забилося його серце, як у його серці переливалося все те, що співав голос... Навіть старі діди посхиляли голови.

— Хто це співає? — спитав несміливо Карпо в дідів.

— Швидко сам побачиш, — понуро відказав йому один характерник.

Увійшли вони в ті сади. Дивиться Летючий — аж навпроти самого хреста, коло острівця, стоїть одним один зелений кущ: то був кущ калини. Зверху на кущі червоніли спілі ягоди, а середина куща була облита білим цвітом. Під самісіньким кущем блищала в калині криничка. Карпові здалося, що той голос ллється або з калини, або з криниці.

Тільки-но гетьман наблизився до острівця, аж той голос затремтів од незмірної туги та й замовк. Гетьман став навпроти хреста на коліна, і за ним упало навколішки все товариство. От гетьман почав читати молитву, а разом із ним загула вся громада, як-от гуде народ у церкві, тоді як почнуть співати «Їже херувими».

Карпо чув, що під його коліньми тремтіла земля; він ухопився рукою за камінь, і той камінь тремтів, а після так і розколовся надвоє. Од тієї козацької молитви страшно заревли пороги, затремтіли обидва береги Дніпра, затрусилася земля в Україні, затрусився Київ на горах.

І знову загуло товариство, і впало ниць до землі. У той час знов із калини заспівав чудовий дівочий голос, заспівав пісню до бога, і вся громада слухала ту пісню та плакала.

Гетьман закінчив молитву й устав, козаки встали за ним.

— Настав час! — промовив гетьман.

О. Кошель. Ілюстрація до казки І. Нечуя-Левицького «Запорожці»

Один дід пішов до криниці, набрав у пригорщі води й тричі бризнув на калину. І Карпо бачив, як червоні кетяги калини ставали квітками та стрічками на голові чудової дівчини, ставали рум’янцями на повних щоках; він бачив, як білий цвіт ставав білим лицем, білою сорочкою, як криничка стала відрами. Де був кущ калини, там стояла чудова дівчина й брала воду з криниці. Коли Карпо придивився до тієї дівчини — аж то стоїть Олеся, дочка отамана Музики. (...)

Розвиваємо компетентності

Добре, коли в людині поєднується внутрішня краса із зовнішньою. Кого з казки «Запорожці» описано словами: «Вони були високі, рівні та дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами»? Знайдіть і прочитайте опис зовнішності Карпа Летючого та Марусі Музиківни. Що допомагає мати гарний зовнішній вигляд? Здоровий спосіб життя, заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі, правильне харчування, здоровий сон, позитивний настрій (оптимізм, доброта, любов), дотримання гігієнічних норм, догляд за шкірою, стиль одягу та ін. Чого з переліченого вам бракує?

• Прочитайте продовження казки І. Нечуя-Левицького «Запорожці».

Відтворюємо прочитане

1. Персоніфікація наявна в реченні

• А «Глянув Карпо кругом себе й побачив, що він лежить на скелі».
• Б «Ще було чути, як стогнали вищі пороги, а тут уже заревів Дід»·
• В «Скрізь світило сонце через водяну стелю, але той світ був тихий...»
• Г «На дереві висіли спілі яблука й груші, червоніли вишні та черешні».

2. Літературні герої і героїні в казці «Запорожці» з’являються в такій послідовності

• А Іван Музика — Маруся Музиківна — Карпо Летючий — гетьман
• Б Карпо Летючий — гетьман — Іван Музика — Маруся Музиківна
• В гетьман — Карпо Летючий — Іван Музика — Маруся Музиківна
• Г Карпо Летючий — Іван Музика — гетьман — Маруся Музиківна

3. Установіть відповідність.

Аналізуємо зміст та особливості художнього твору

4. За які якості цінували лоцмана?

5. Куди Карпо потрапив після трагедії на порогах? Опишіть це місце. Кого він там зустрів?

6. Яку умову поставив гетьман Марусі Музиківні?

7. Хто допоміг Карпові й Марусі повернутися в Україну?

8. Хто був «високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький»? Поміркуйте, чому в цього літературного героя немає імені.

9. Розкажіть історію Марусі Музиківни й гетьмана. За що була покарана Маруся?

10. Чому український народ жив бідно? У чиїх руках були багатства козацьких земель?

Творчо мислимо

11. Поділіть казку І. Нечуя-Левицького «Запорожці» на частини за змістом, доберіть до кожної з них заголовок і запишіть їх як пункти плану.

Даємо відповіді за змістом твору

12. Гра «Упізнай героя/героїню». Коротко опишіть одного/одну з героїв/героїнь казки «Запорожці», не називаючи його/її імені. Запропонуйте складений опис класу для впізнавання героя/героїні.

Виконуємо домашнє завдання

1. Знайдіть в інтернеті відомості про С. Палія, І. Мазепу та Б. Хмельницького. Підготуйте про них коротке повідомлення.

2. Навчіться переказувати останню частину казки І. Нечуя-Левицького «Запорожці», у якій Карпо й Маруся повернулися в Україну.

Подумайте й розкажіть

• Що таке літопис?

• Яких ви знаєте князів? Хто з них викликає найбільшу повагу?

• Про що з далекого минулого України ви хотіли б дізнатися більше?

• Який твір про давню Україну вам найбільше сподобався?

• Що було найскладнішим під час вивчення теми?