Леся Українка (1871-1913)
- 17-01-2023, 11:55
- 257
5 Клас , Українська література 5 клас Калинич 2022
Леся Українка
(1871-1913)
Дуже люблю казки і можу їх вигадувати мільйони.
Із листа Лесі Українки Агатангелу Кримському
Ознайомся з відомостями про письменницю
Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) в інтелігентній шляхетній родині. Батьки Лесі Українки були освіченими та культурними людьми.
Усіх дітей (а було їх аж шестеро) у родині Косачів змалку привчали до праці. Кожен мав свій маленький город, квітничок. Із квітів Леся плела віночки подругам.
Леся з рідним братом Михайлом. Діти дуже товаришували, їх навіть називали спільним ім’ям Мишолосіє
Тож не дивно, що у творчому доробку Лесі Українки є поезії «Конвалія», «Барвіночку мій хрещатий» чи казка «Лелія». А ще Леся зі своїми братами та сестрами вирощували садочок. Також дівчинка любила вишивати та грала на фортепіано. Інтелектуальна робота не поступалася фізичній.
Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач (відома письменниця Олена Пчілка), була вимогливою та наполегливою. Тож усі Косачі в ранньому віці вміли читати, а згодом організовували свята та ставили вистави.
Часто до Косачів приєднувалися діти Старицьких і Лисенків, яких Леся жартома називала «лисинчатами».
Леся була обдарованою дитиною: у чотири роки вже читала, у шість — вишивала, у дев’ять — написала перший вірш. Таких називають вундеркіндами, дітьми-індиго.
1881 року на Водохреща десятилітня Леся застудилася.
Подальше життя майбутньої письменниці було таким: за гімназійною програмою вона навчалася вдома з мамою та приватними вчителями. Крім того, опановувала іноземні мови, займалася самоосвітою. Згодом навіть уклала підручник зі стародавньої історії східних народів для молодших братів і сестер.
Лікуючись та подорожуючи, Леся відвідала багато країн Європи.
Розглянь картосхему. На ній позначено міста, у яких побувала Леся Українка.
Відшукай інформацію, які ще міста відвідала письменниця.
Самоосвіта, великий інтерес до науки допомогли Лесі стати однією з найосвіченіших жінок Європи. Лариса Петрівна знала з десяток мов, стала перекладачкою, літературним критиком.
Саме мама Лесі була ініціаторкою літературних вечорів, які всі вважали найбільшою родинною подією.
Лесина домашня освіта подібна до сучасного дистанційного навчання. Тобі подобається дистанційне навчання? Чому?
До речі, у 5 класі на уроках української літератури ти також читатимеш твори Олени Пчілки.
Домашні літературні читання дівчинка завжди розпочинала з декламації вірша чи прозового уривка.
Сама ж Ольга Петрівна читала вголос дітям не лише українські, а й зарубіжні казки, перекладаючи їх з інших мов.
Разом із братиком Михайлом і мамою Леся часто записувала почуті народні пісні. Її цікавило, звідки вони беруться. На це Олена Пчілка відповідала: «Люди складають». Важливо, що вона навчала своїх дітей багатьох народних пісень, які згодом покладено на музику.
Також саме мама вчила Лесю особливостей віршування.
ЛЕЛІЯ
У невеличкій кімнаті лежить на ліжку хворий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, завішене хустиною: хустина не зовсім затулила вікно, збоку трохи видно шибку й видно, як падає смужка блакитного світла аж додолу...
— Павлусю, куди ти так дивишся? — спитала мама хлопчика, бо мама сиділа й доглядала за своїм хворим сином.
— Та я дивлюся на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона? — сказав хлопчик.
— То місяць так світить, Павлусю, то світло, а як завісити вікно повністю, то й не буде смужки. Може, завісити? — сказала мама.
— Ні, не треба, — так гарно.
Зоряна ніч. Вінсент ван Гог
DeviantArt. Сучасне мистецтво
— Не дивись, Павлусю, краще засни, — ти ж слабенький, тобі треба заснути.
— Мамочко, я ще не хочу спати, мені так гаряче... Я не буду спати, краще ти мені казочку розкажи.
— Яку ж тобі, моя дитино, казочку розказати?
— А от ти колись мені розказувала про тих маленьких діточок, що живуть у квітах, вони звуться ельфи: ти казала, що в кожній квіточці живе маленький ельф або ельфа, що вони щоночі виходять з квіток і грають, танцюють, співають. Мамо, а яка найстарша ельфа?
— Вона, Павлусю, зветься Лелія, бо живе в найкращій лелії в світі. В якій квітці ельф живе, то так і зветься, як та квітка.
— Мамочко, голубочко, — почав просити Павлусь, — розкажи мені що-небудь про тих ельфів, я так люблю, коли ти про них розказуєш.
— Ні, Павлусю, вже пізно ті казки розповідати, нехай-но завтра вдень, а то тепер спати пора. Це довга казка, все одно не закінчу, а ти все думатимеш про неї та й до ранку не заснеш. От краще я затулю від тебе свічку, то ти собі спатимеш, а завтра встанеш здоровеньким, будемо тоді й казки розповідати і все гаразд буде. Спи, моє любе хлоп’ятко!
Лілея
У яких творах зазвичай діють ельфи?
Знайди в інтернеті інформацію про ельфів.
Чи є в українських міфах і казках подібні герої? Якщо так, наведи приклади.
Як, на твою думку, розгортатимуться події далі?
Мама затулила свічку великою книжкою, щоб світло не падало Павлусеві в очі, поцілувала Павлуся, мовивши «добраніч», а сама сіла на крісло біля його ліжка з шиттям в руках та чекала, доки він засне. Але Павлусь не спав, він дивився, як мама шиє. Голка все блись, блись... Тепер вже не так швидко.
Далі Павлусь почав знову дивитись на ту ясну смужку, що падала з вікна. Він все думав про мамині казки:
«Як шкода, що мама не схотіла розповісти мені казку. Тепер так нудно. Коли там ще я засну... А яка та Лелія? Чи така маленька, як усі ельфи? Мама каже, що ельфи такі, як метелички маленькі... Яка та Лелія?» І Павлусь дивився на смужку та все думав, думав, довго так...
І от здалося йому, що смужка та затремтіла, почала тремтіти, неначе хто затулив її тінню. Павлусь підвівся трохи, глянув, — коли бачить, а напроти нього стоїть якась постать, немов людська.
Він спершу злякався трохи, а потім бачить, що то щось зовсім не страшне, — таке маленьке, немов якась дівчинка малесенька; от він і заспокоївся. Дивиться на ту дівчинку, а вона така гарнесенька: очиці ясні, кучері довгі, сріблясті, сама в білих, прозорих шатах, на голівці малесенька золота корона, ще й крильцята має хороші та барвисті, як у метелика, котрі так і міняться різними барвами, немов та веселка. В рученятах у дівчинки довге стебло, квітка білої лелії, і пахне вона на всю хату. Павлусь глянув на дівчинку і якось зразу здогадався, що це Лелія, — а він же так хотів її побачити.
У цьому абзаці — портретна характеристика героїні.
Прочитай відповідний уривок уголос.
Які художні засоби використовує авторка, змальовуючи Лілею?
— Ти Лелія? — спитав він у дівчинки.
— Так, я Лелія. Я чула, як ти про мене розпитував, от я й прийшла до тебе. Ти радий?
— Радий, дуже радий! — сказав Павлусь і простяг до неї обидві руки.
Лелія усміхнулась, та так любо, аж в хаті ясніше стало і місячна смужка порожевіла.
— Може, ти хочеш зо... мною кудись полетіти? — спитала у Павлуся Лелія.
— Як же я полечу? Хіба в мене є такі крила, як у тебе? — сказав Павлусь. — Я не вмію літати.
— Ну то я тебе візьму на руки.
— Ти, — ти ж така маленька, а я більший за тебе, я важкий.
— То нічого, — сказала Лелія і знову усміхнулась, потім торкнула Павлуся своєю квіткою, і раптом Павлусь відчув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його в ручку, притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок.
— Ну, Павлусю, куди ж ми полетимо? — спитала Лелія.
— Куди хочеш, — відповів Павлусь, бо він, хоч і зробився квіткою, однак міг розмовляти.
— Понесу ж тебе он у той панський садок, що на горі: там ростуть мої сестри, лелії, може, вони нам щось цікаве розкажуть.
Рожевий мак
Прочитай діалог виразно.
Що фантастичне, а що реальне відбулося з Павлусем?
Чи є чітка межа між фантастичним і реальним у казці? Якщо так, то, де вона пролягає?
І Лелія знялась угору, швидко, швидко полинула, далі спустилась у панський великий сад. В саду стояв пишний палац, у деяких вікнах в палаці було світло: видно, пани ще не спали. Але в саду не було нікого. Лелія стала просто в квітнику, а там же лелій білих — сила. Тихо-тихо так стоять і не хитаються.
— Ото сплять, — гукнула до них Лелія, — і не чують, що ми коло них. А вставайте лишень, ви, — і Лелія торкнула їх своєю квіткою.
Раптом всі лелії захитались і заговорили, з кожної квітки виглянуло бліденьке личко ельфика.
— Вибачай, сестрице, — забриніли вони, — якби ти знала, як ми пізно поснули.
— А чого ви пізно засинаєте? Хто ж вам спати не дає? — гнівно спитала Лелія.
— Ох, нема нам спокою ні вдень, ні вночі. Ох, бідні ми квіти!
— Що таке? Чого ви бідкаєтесь?
— Та де ж нам не бідкатись! Удень нас полють, руками торкають, листя обривають, а часом і віку вкорочують, гострим ножем стинають, несуть нас у велику хату, у панську палату, поставлять у воду, гублять нашу вроду. Ох, сестрице, скільки нас погинуло, любий світ покинуло... От було недавно свято, — скільки ж нас було потято!
Зверни увагу на те, що деякі слова у виокремленому уривку римуються.
Запиши уривок у стовпчик.
Чи не нагадує цей уривок вірш? Чому?
— Бідні, бідні мої сестриці, — мовила журливо Лелія, і в очах слізоньки заблищали. — Що ж, мої любі, за те маєте вигоду, глядять вас, жалують, втішаються вами, поки ви в садочку — життя ваше красне.
— Ой, не красне воно, не красне, — життя наше нещасне. Скільки в садочку стояли, щастя-долі не знали...
Темненької ночі ми, до сну охочі, головоньки схилимо біленькі — де візьметься панство вельможне, заможне, паничі й панянки молоденькі. Веселі співи гучні, музиченьки бучні не дають нам спати до півночі... Нащо нам вигода та така догода! Ми зовсім до неї не охочі...
Замовкли бідні лелії і низько посхиляли свої білі головоньки. Аж ось одчинилися в палаці великі скляні двері і вийшла молода панна, убрана в хорошу білу сукню.
Вона сіла на ґанку і якось неохоче дивилася на той садок, залитий місячним сяйвом.
— Ах, як голова болить, — мовила вона сама до себе, — навіть по ночах спати не можу! А це все з нудьги, я знаю. Де ж таки! Гину тут на безлюдді, в селі. Сиди цілий день, як заклята, нема з ким і слова мовити. Правда, увечері гості приїжджають, але то такі гості!.. Вони вже мені набридли.
Та мені тут все обридло: і садок, і цей дім, і квітки. Все у нас таке нецікаве, от хоч би й ці квітки. Де ж це бачено, насадити таку силу цих лелій, та ще й білих! Якби хоч лелії які цікавіші — рожеві чи смугасті, а то... Вже білі лелії можна знайти в кожному міщанському, та навіть у хлопському садку. А пахнуть як, аж в голові наморочиться, жодної делікатності нема в тих квітках. Піду звідси, а то ще гірше голова розболиться! — І панна пішла знов у палац, причинивши з досадою двері.
Лелії стало шкода своїх зневажених сестриць.
Чому панночці нудно?
Чи могла вона цікавіше проводити час у селі? Як саме?
Які поради ти можеш дати панночці?
Рожева смугаста лілея
Як ти розумієш слово «зневажені»?
Чи завжди зневага дорівнює образливим словам?
— Шкода мені вас, дуже шкода, — мовила вона до них, — та що робити, коли я не маю сили перенести вас звідси куди-інде. Нічого я вам не пораджу, мої безталанні.
Лелія пройшла стиха біля всіх лелій, журливо дивлячись на них, коло крайнього кущика вона спинилась.
— А де ж моя сестра наймолодша? — спитала, показуючи на порожнє місце скраю.
У відповідь лелії знову забриніли:
— Немає сестриці, немає — в іншому садочку процвітає. Віддала сестрицю нашу панна: випросила дівчина Мар’яна, за щиру свою роботу влітку випросила щонайменшу квітку. Немає сестриці, немає, — в іншому садочку процвітає.
— Треба буде її відвідати, як там вона в іншому садочку живе, — мовила Лелія і хотіла ще про щось розпитати, але Павлусь попросив летіти далі. Сказав, що йому тут невесело: лелії засмутили своїми розповідями.
— Ну, то полинемо до великого міста, там, може, щось веселіше побачимо.
Лелія знялась угору, і в одну мить Павлусь побачив велике місто, широкі вулиці, блискуче світло, розкішні крамниці, а на вулицях — що того люду!
Павлусь і Лелія полинули над містом. Вони спостерігали за блиском дорогих крамниць.
Лелія спинилась біля одної дуже великої крамниці, там в освіченому вікні стояло багато квітів. Хороші то були квіти! Яких тільки там не було — всякі були, які лиш є на світі!
Були навіть такі, яких ніде й не буває... Рожі, лелії усяких барв, конвалії, фіалки та ще якісь дивні, сріблясті й золотисті квіти, хто їх знає, як і звуться. І всі ці квіти у віночки звиті та в пучечки пов’язані, а деякі так галузками порозкладені, та все такі розкішні та красиві, аж сяють.
Павлусь аж руками сплеснув:
— Ох, які ж гарні квітки. Я таких ще й не бачив.
— А от я тобі покажу, коли хочеш, де їх роблять, — і Лелія знялася вгору з Павлусем, аж на четвертий поверх того ж таки будинку.
Павлусь глянув, бачить, — якась кімната з голими стінами, брудними, серед хати довгий стіл, нічим не накритий, а на столі купа різних клаптиків, дротів, бавовни, ниток, стоять банки з клеєм, в них повстромлювані пензлики, в мисочках розчинені фарби різні, позолота, і всього того так багато, всюди такий безлад! За столом, на лавках, сидять дівчата, убрані по-міському, але дуже вбого, запнуті брудними фартушками; кожна дівчина має ножички і багато маленьких щипців, колодочок, лещаток; перед кожною дівчиною лежить купа отого ганчір’я та дріб’язку.
Штучні квіти
Чи любиш ти фотографувати? Якщо так, то кого чи що ти знимкуєш найчастіше?
Пам’ятай, що оприлюднювати світлини без дозволу того, кого ти фотографував, не можна!
У цьому абзаці є опис приміщення — інтер’єр.
Прочитай виокремлений уривок. Про що він?
Як ти вважаєш, чи комфортно працювати в таких умовах? Чому?
Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі вправляють дроти в те листя, треті фарбують, четверті крохмалять, завивають та розправляють, п’яті роблять серединки з бавовни та ниток, а останні вже клеять пелюсточки докупи і роблять з них квітку, востаннє підмальовують, поправляють, закручують — і квітка готова.
Дівчата працюють мовчки, швидко, не відриваючись від роботи. Вони не зважають, що кругом такий бруд і безлад, руки в них забруднені фарбою та клеєм, — їм немає часу на те зважати, вони звикли до цієї роботи.
Вони не зважають, що важко потомились, зблідли від сидіння в душній кімнаті за марудною роботою, що в хаті тхне фарбою та клеєм, аж дихати важко, — їм нема часу на це уважати. Аби робота йшла швидко, аби їм більше зробити, бо яка робота, така й плата! Та якби ж так, а то плата ще й менша від роботи. А он біля дівчат походжає найстарша робітниця, вона приставлена, щоб глядіти, аби хто чого не зіпсував чи не вкрав, аби робота йшла швидко та злагоджено, — треба статкувати.
Який процес описано в уривку?
Чи вмієш ти виготовляти прикраси власноруч? Якщо так, то які саме?
Чи можна назвати процес виготовлення предметів власноруч копітким? Чому?
Чи очікувано, що красиві штучні квіти виготовляють у таких важких умовах? Про що це свідчить?
Навколо нас різноманітні речі. Чи задумуєшся, скільки праці вкладено в те, щоб ти ними користувався/користувалася ?
Як розумієш прислів’я «Без труда нема плода»?
В кінці стола дві дівчини, схилившись над роботою, стиха розмовляють, бо найстарша далеко, не почує.
— Ой, серце Катрусю, — каже одна, вправляючи дріт в зелений листок, — ой, як мені хочеться їсти, просто аж руки трясуться!
Дівчата скаржаться на нестерпні умови праці. Їм заборонено навіть їсти.
— Ой, Леліє, — скрикнув він, — неси мене звідси, я не хочу тут бути. Тут погано, бридко, страшно. Лелія миттю спустилась на землю.
— Може, хочеш знову на квітки подивитися, на ті, що у вікні виставлені? — спитала вона.
— Ні, ні, не хочу, я зовсім тут не хочу бути, в цьому місті, не треба мені цих бридких квіток, я хочу додому, до мами!
— Ну добре, додому, то й додому, а от тільки я ще хотіла би полинути до своєї молодшої сестриці, що росте у селянки в садочку, — як-то вона там живе!
— Мені, Леліє, вже не хотілось би нікуди летіти, але, як вже ти так хочеш... Тільки не будьмо там довго!
— Ні, ми туди ненадовго.
Чому Павлусь спочатку захоплений красою штучних квіток, а потім називає їх бридкими?
Як ти вважаєш, куди далі полетять хлопчик і Лелія?
Вранішня зоря
Лелія полинула швидко, швидко. Павлусь бачив, як миготіло світло по вулицях міських у нього під ногами, як поспішала та метушилась юрба... Хвилиночка — мить — і вже зникло місто. Здається, швидко летіли, однак Павлусь побачив, що вже день займається і рожеве світло ранньої зорі бореться з блакитним світлом місяця. Лелія тихо опустилася на землю біля якоїсь маленької, низенької похилої хатинки. Та це ж хатина знайомої дівчини Мар’яни, — Павлусь зразу впізнав. Це ж його рідне село, а дівчина — їхня сусідка.
Павлусь не раз у неї бував. Он і грядочка з квітами — така малесенька, а чого там тільки нема: і чорнобривці, і аконіт, і любисток, і рута, й канупер, і м’ята кучерява, ще й повної рожі кущик невеличкий, та все те барвінком хрещатим обплетено.
Посередині росте біла лелія. Видно, що господиня про лелію дбає, — обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту. А лелія ж забуяла!
А он і сама господиня ходить поміж квітами, Мар’яна-дівчина, а за нею іде її братик, білоголовий хлопчина, і несе глечик з водою. Мар’яна показує йому, де поливати, а він поливає. Могла би вона й сама те зробити, та знає, яка то втіха для малого брата, коли вона дозволить йому допомагати.
— Слухай, Івасю,— озвалася Мар’яна до брата, — ти ж добре полий оцю білу квітку. Вона зветься лелія — знаєш? Її треба добре поливати, бо вона недавно пересаджена, то треба, щоби прийнялась. Та тільки ти помалу, щоби не зламав часом. Або дай, краще я сама поллю!
Івась не хотів, було, дати глечика, але Мар’яна таки полила сама свою дорогу квітку.
«Лілея», 2016. Художниця Наталя Анікіна-Закревська
Знайди в інтернеті зображення згаданих у тексті квітів.
Можливо, якісь вирощують у тебе вдома або в рідних?
Розглянь малюнок. Чи відповідає образ дівчинки на малюнку образу Мар’яни? Чому ти так вважаєш?
Чи авторка симпатизує героям? Назви один факт, на підставі якого можна зробити такий висновок.
— А правда, Івасику, моя лелія гарно пахне? Правда, гарно?
— А невже ж ні! — мовив хлопчик, нахиляючись обережно над квіткою. — Вона пахне краще за всі квітки.
— Ото ж то, — втішно сказала Мар’яна, — тож слухай, Івасику, я зараз піду на роботу, як поснідаємо, а ти тут наглядай, щоби кури в квітках не греблися та щоби хлопці часом не зламали моєї лелії. Будеш глядіти?
— Буду.
— Ну, то добре ж, як будеш глядіти, то я тобі яке тістечко або цукру від панів принесу, а як не глядітимеш, то гніватимуся на тебе, бо ти знаєш, яка то квітка! Як цю зламають, то де я другу дістану?
— Добре, добре, глядітиму. Мар’яна з братом, розмовляючи, пішли в хату снідати. Тоді Лелія з Павлусем підійшли до білої лелії.
— Здорова, люба сестрице Леліє, — забриніла вона, вгледівши їх, — де ти літала, де ти бувала? Чи моїх сестричок не видала?
— Видала, видала і про тебе розпитала.
— Як же вони живуть, мої сестриці, мої любі жалібниці? Чи згадують про сестру молоденьку, про лелію біленьку?
— Згадують, згадують, щодня плачуть по тобі.
— Нехай же не плачуть, нехай не ридають, тільки нехай добрим словом спогадають. Я ж тут маю таку вигоду, якої ще не мала зроду. Мені в дівчини краще, ніж у княгині, мені в цій квітниці краще, ніж цариці, — красуюсь, пишаюсь, лишенька не знаю!
Моя люба Мар’яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся. А дівчинонька Мар’яна щовечора і щоранку мене поливає, поле, доглядає. Ще сонце не сходить, а вже моя господиня з хати виходить. Вийде, моє серце, ухопить відерце, біжить до криниці, набере водиці, щоби було чим поливати квіточки в квітниці. Як нас поливає, то кожного ранку співає веснянку:
А в тому саду чисто, метено,
ще й хрещатим барвіночком
дрібно заплетено.
Чому Мар’яна говорить так поетично? Про що це свідчить?
Прочитай абзац уголос. Чи відчувається в ньому ритм?
Назви в цьому уривку епітети.
Прочитай абзац, пропускаючи епітети. Чи змінилося твоє сприйняття? Як саме?
То для чого письменники вживають епітети?
Бринить голосочок, як срібний дзвіночок, по садочку лунає, та вже й соловейко, що співав раненько, так співати не здолає.
Пісня до роботи додає охоти, а Мар’яні вдень не до гуляння, — на роботі з ранку до смеркання.
На чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах цілий день полола, бур’яном колючим руки поколола. Ох і натомилась, як прийшла додому, то аж похилилась. Стала приступати їй до серця досада...
Глянула на мене: «Ти ж моя відрада! Ой, ти ж моя мила, лелієчко біла, як же цвітеш пишно, я як подивлюся, то мені аж втішно! Я ж бо тебе, квіточко мила, за свою працю заслужила, на свою долю посадила, — рости ж, леліє, розкішна, красива, щоб була моя доленька щаслива».
Лелія слухала та всміхалася радісно, так-то вже вона раділа, що її сестриця така щаслива і така мила своїй господині.
Приступила вона до сестри, торкнула її своєю квіткою, що мала в руках, і промовила:
— Рости ж, леліє, розкішна, красива, щоби була доля щаслива!
Раптом та молоденька лелія виросла висока, висока, квітки на ній дивно розцвіталися і спалахнули світлом сріблясто-рожевим, на листі засвітилася діамантова роса і різними барвами замиготіла, заграла і зникла.
Знайди в тексті три докази того, чому Лелії в Мар’яни набагато краще, ніж у панських квітниках?
Що важливо, аби жити комфортно?
Чи можуть замінити розкішні речі любов і підтримку рідних?
Коли ти почуваєшся щасливим/щасливою?
Павлусь глянув, аж він у своїй кімнатці, лежить на ліжку.
— Леліє! — скрикнув він. — Я ще не хочу додому, я хочу знову у той садочок, неси мене!
Лелія стояла перед ним рожева, мов хмарка на сході сонця.
— Ні, любий, — мовила, — нехай іншим разом, на цей раз досить, мені ніколи, ще маю багато роботи. Он вже день. Прощавай, будь здоров!
Лелія торкнула квіткою, потім нахилилася, поцілувала, кивнула голівкою і зникла. Павлусь простяг до неї руки, хотів голосно гукнути і... прокинувся.
Дивиться, аж сонячний теплий промінь падає просто йому в очі, а над ним стоїть його мама і цілує його в чоло, промовляючи:
— А ти вже встав, прокинувся! Моя люба дитино! Ну, як же себе почуваєш?
— Добре! — відповів Павлусь, обнімаючи її, — зовсім добре... А знаєш, мамочко, який мені гарний сон приснився? Мені снилася Лелія.
Теорія літератури
Як бачимо, у казці «Лелія» діють такі герої та героїні: Лелія, Павлусь, Мар’яна та інші.
Щоб описати дійову особу (персонажа) твору, авторка (автор) вдається до зображення його зовнішнього вигляду.
Персонаж твору — це дійова особа художнього твору (книги, спектаклю, кінофільму, гри тощо).
Портрет (у літературі) — опис зовнішності персонажів художніх творів.
У реальному світі є добро і зло, бідність і багатство, родина і самотність. Про такі складні теми говорити непросто, тому Леся Українка звертається до прийому чарівних перетворень.
Так, хлопчик летить у сні разом з ельфом, а лілеї оживають. Ці та інші фантастичні елементи дозволяють змалювати два світи, які співіснують у реальності.
Хтось живе в розкошах і не помічає свого щастя, як-от панночка в казці «Лелія». Інші ж працюють, щоб заробити на найнеобхідніше (дівчата на фабриці з виготовлення штучних квітів).
Проте є й такі, які, можливо, не оточені дорогими речами, але цінують любов родини та помічають красу (Мар’яна та її братик Івасик з любов’ю доглядають квітку). Це і є справжнє щастя.
У казці «Лелія» переплелися реалістичні та фантастичні картини й образи. Є тут чарівні перетворення та фантастичні події (Павлусь перетворився на квітку, літає разом із Лелією).
Є в казці й цілком реалістичні деталі панського та селянського побуту. Павлик чує скарги дівчат, що тяжко заробляють на шматок хліба. Леся Українка в доступній формі доводить, що людина з добрим серцем, із ніжною душею може бачити й розуміти красу, хоч живе бідно та важко трудиться.
Поміркуй і дай відповідь
1. Назви дійових осіб твору Лесі Українки «Лелія». Яким із них ти симпатизуєш? Чому?
2. Які елементи фантастичного використала письменниця у творі? Чому ти вважаєш їх фантастичними?
3. Чи можна з упевненістю визначити вид казки «Лелія»? Чому? Особливості яких різновидів поєднані в цій казці?
4. Які чарівні перетворення ти зміг/змогла б дофантазувати? Поміркуй, яку роль у житті людини відіграють квіти? Чим можна пояснити таку Лесину залюбленість у народну творчість і в природу?
5. Об’єднайтеся в групи. Виконайте проектну роботу «Цілющі властивості рослин із грядки Мар’яни». Скористайтеся алгоритмом написання проектної роботи, що в Додатку 2.
6. Розглянь уважно банкноту з портретом Лесі Українки. Яка деталь нагадує про казку «Лелія»? Чи випадково на банкноті зображена лілея?
Банкнота з портретом Лесі Українки. 200 гривень
7. Розвиваймо логічне та креативне мислення. Розглянь кросенс*. Усі зображення в ньому пов’язані із життям і творчістю Лесі Українки.
Знайди асоціативний зв’язок між сусідніми (тобто тими, що мають спільний бік) картинками. Щоб ти намалював/намалювала на місці знака питання? Чому?
Довідка. Кросенс — це система (перетин) зображень з певної теми, яка вибудовується на дев’яти квадратах. Картинки пов’язані між собою сенсами-смислами.
Коментарі (0)