Олександр Олесь (1878-1944)
- 10-01-2023, 20:31
- 262
5 Клас , Українська література 5 клас Авраменко (повторне видання) 2022
Олександр Олесь
(1878-1944)
Про що ви дізнаєтеся?
- Що таке драматичний твір і гіпербола?
- Що таке ремарки й декорації?
- Чим прославився Микита Кожум’яка?
Олександр Олесь (справжнє ім’я Олександр Іванович Кандиба) відомий у літературі передусім як тонкий лірик. Він належить до тих людей, яким довго чекати слави не довелося, адже на другий день після виходу у світ його першої збірки віршів «З журбою радість обнялась» він прокинувся знаменитим.
Поезія Олександра Олеся відразу припала до душі читачам, недарма Леся Українка заявила, що він її випередив і тепер писати вірші їй не варто.
З поезією Олександра Олеся ви ознайомитеся в 10 класі, а в 5 класі вивчатимете віршовані оповіді «Заспів», «Україна в старовину», «Похід на Царгород» та «Ярослав Мудрий» із книжки «Княжа Україна» (с. 153). Її сюжет постав на основі літописних даних, тож, читаючи, ви поринете в сиву давнину. Сподіваємося, вам буде цікаво перенестися, ніби машиною часу, на тисячу років назад і познайомитися з князем, якого народ нарік Мудрим.
А ще ви прочитаєте казку Олександра Олеся «Микита Кожум'яка», що написана для постановки на сцені. Вона створена на основі сюжету однойменної народної казки.
МИКИТА КОЖУМ’ЯКА
Казка в чотирьох картинах
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Микита
Кожум’яка;
Батько, він же Дід;
Князь;
Княгиня;
Князівна;
Джура;
Дівчина;
Посланець;
Гонець;
Воєводи;
Сини;
Парубок;
Старий дід;
Діти;
Дівчинка;
Юрба.
КАРТИНА ПЕРША
Палати Князя.
Дівчина
Сумний наш Князь,
Сумний наш Князь,
Лягли йому на чоло хмари,
Неначе ждуть нас знов удари,
Неначе знов орда знялась...
Княгиня
Ах, я так серцем не боліла,
Коли орда в степах кипіла,
І він з мечем і на коні
Літав орлом між ворогами,
А кров червоними квітками
Цвіла на дикім бур’яні.
Тепер же я горю в огні, —
Невже віддати мушу Змію
Дочку мою, красу, надію,
Сама згубити її мушу?
Ах, краще б взяв мою він душу...
Дівчина
Лишіть! Послухайте мене:
Ще, може, лихо і мине.
Ще, може, найдеться в державі
Юнак хоробрий, молодий,
Що й сам повернеться у славі
І вславить трон ваш золотий.
Хай Змій віки уже лютує, —
Всьому на світі край свій є...
Княгине! Серце моє чує,
Що Змія лицар той уб’є!
Княгиня
Покинь свої химерні мрії
І в очі правді подивись:
Прийшла черга — і смерть надії,
І не змагайся, і корись...
От так колись черга настане,
І згину я, і згинеш ти...
Дівчина
Чому ж увесь народ не встане
Страшного ката розп’ясти?!
Хай має він залізні руки,
Хай має безліч він голів,
Нехай страшні народні муки, —
А ще страшніш народний гнів.
Княгиня
Мовчи... Бо й стіни мають вуха!..
І що, коли нас Змій підслухав, —
Удвох загинем в одну мить!
Дівчина
Ах, в серці кров моя кипить!
Коли б Князівну врятувати,
Я б не боялась самострати...
Княгиня
У тебе серце золоте...
Мовчи!.. Здається, хтось іде...
Дівчина, угледівши на порозі Князя, виходить.
Князь
Недобрі знов у тебе очі...
Чому?! Від сліз?
Не спала ночі?
Тому моя й журба подвійна...
Княгиня
Ні, Князю мій!
Ні, я спокійна.
Князь
Спокійна... ти...
А де ж вона?
Княгиня
Сидить в задумі край вікна
І в простір дивиться кудись...
А очі слізьми налились...
Князь
Невже країна вся байдужа?..
Невже у нас немає мужа,
Палкого серцем, молодого,
Який би зваживсь на двобій,
Невже не знайдеться нікого
В державі нашій молодій?!
Входить Джура.
Князь
Що сталось, Джуро?
Чийсь гонець?
Джура
Атож! Від Змія посланець.
Князь (до Княгині)
Іди собі в свої покої.
Княгиня
Ах, не минути долі злої...
(Виходить.)
Князь
Хм! Посланець?!
Від Змія... Клич!
Джура
Такий він чорний, як та ніч!..
Такий зубатий та окатий...
Князь
Дарма!.. Іди, зови в палати!
Посланець (входить)
Наш пан, великий володар
Землі й самого пекла цар,
Прислав мене тобі сказати,
Що мусиш ти Дочку віддати.
Лишає він тобі три дні...
Оце сказать звелів мені.
А що мені сказати Пану, —
Кажи, бо так я не одстану.
Князь
За три дні відповідь я дам...
Яку — твій Пан почує сам.
Посланець
Гляди! Накличеш ще біду...
Дивися сам... Так я піду.
(Виходить.)
Князь
Щоб нарешті ката-гада
Наш позбавився народ,
Джуро, скликать воєвод!
Нині ввечері нарада!
Джура
Воєводи надворі
Ходять, радяться, міркують,
А у Змія на горі,
Кажуть, зранку бенкетують.
(Пішов.)
Князь
...Відчуваючи зарані,
Що у них бенкет останній!
Княгиня (входить)
Що, пішов?
Князь
Пішов, здається.
Княгиня
Як у мене серце б’ється!
Що ж було тут, розкажи.
Князь
Та нічого... Залиши!
Мусить бути те, що буде...
Княгиня
Як горять у мене груди!..
Келих випитий до дна...
Вся отрута...
(Побачила князівну.)
Ах, вона!
Князівна (входить)
Мамо, тату! Не журіться!..
Ви навколо подивіться:
Смерть зливається з життям,
Розцвіт тут, занепад там...
Хай я згину в пащі Змія,
Та в мені живе надія,
Що загине й він колись
І потоки людських сліз
Згодом висохнуть росою...
Княгиня
Доню, донечко, з тобою
Хтось навік розлучить нас...
Чи ж коли настане час,
Що тебе угледжу знову
І голівоньку шовкову
Знов до серця притулю,
Чи, напоєна журбою,
Тільки сльози розіллю,
Сиву голову схилю?
Князь
Ні, до зброї, до двобою!
Зараз скличу воєвод
І, коли вони, безсилі,
Схилять голови похилі,
Підніму я весь народ —
Або більше я не Князь!
Джуро! Слухати наказ:
Всі столи єдвабом1 вкрити,
Воєвод цю мить просити.
1 Єдваб — коштовна шовкова тканина.
КАРТИНА ДРУГА
Велика світлиця в палатах Князя. За столами сидять воєводи.
Князь
Воєводи, в горі, в тузі
Вас, мої і слуги, й друзі,
Скликав я на раду днесь2...
2 Днесь — сьогодні.
Я не сам, народ увесь
Просить вас пораду дати,
Як державу врятувати,
Як скрутити Змія злість,
Бо він всіх нас переїсть.
Ви згадайте, скільки кращих
Вояків пропало в пащі,
Скільки в розквіті дівчат
Йде щороку з наших хат.
За яку, скажіть, провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи, на двобій!
Що черга Дочці, — байдуже,
Хай моя Княгиня тужить,
Все дарма... Але неволі
Мусим крикнути:
«Доволі!»
Досить нам зубів і лап!
Хто не бореться, той раб!
Перший воєвода
Мусим ми скоритись долі —
Вітром гнеться й дуб у полі.
Другий воєвода
Гнулись ми, та досить гнутись —
Час до вітру обернутись!..
Третій воєвода
Правда! Час підставить груди:
Хай що буде, те і буде!
Мусить статися двобій.
Четвертий воєвода
Хай загине лютий Змій!
П’ятий воєвода
Мусить край настати Змію!
Князь
Бачу, слухаю, радію.
Але хто себе і зброю
Вкриє славою ясною?!
Тиша.
Другий воєвода
Що ж замовкли, люди добрі?!
Є ж у нас борці хоробрі!
Їхні руки з криці куті...
І, як звірі, в гніві люті.
Перший воєвода
Їхні руки, кажеш, з криці!..
Чув вже я...
Лиши дурниці,
Досить тих борців хвалити!..
Краще — де вони, — вкажи ти;
Їх, на жаль, у нас немає...
Джура (входить)
Дід там... Справу пильну має,
Хоче Князю щось сказати.
Князь
Що ж, гаразд!
Зови в палати.
Вибачайте, воєводи,
Що нараду перервав.
Третій воєвода
«В лихоліття всі до згоди», —
Батько мій колись казав.
Хай земля йому пером!
Дід (входить)
Б’ю я Князеві чолом,
Б’ю чолом і воєводам!
Чув я, Князю мій, що ти
Перестав спокійно спати,
Що до тебе йдуть свати,
Щоб Дочку твою узяти.
Перший воєвода
Тут не місце жартувати!
Дід
Я, панове, не жартую,
Не для жартів я прийшов:
Я до Князя в серці чую
І пошану, і любов.
Воєводи! Не годиться,
Щоб віддав Дочку наш Князь.
Треба з лютим Змієм биться,
Щоб не жер він більше нас.
Князю! Треба вбити гада!
Князь
Ось про це і йде нарада...
Але б хто на бій пішов?!
Дід
Змія б син мій поборов.
Князь
Що ж, він дужий?
Дід
Та не знаю,
А подужав би, гадаю.
Всі сини мої, панове,
Молоді, міцні, здорові,
А найменший — щось страшне!
Вже з трьох літ боров мене!
...Раз колись коня мій син
Перекинув через тин.
...А сердитий!..
Тільки слово —
І скипів, і вже готово!
Що підвернеться під руку,
Все потрощить, як макуху!
Скажеш: «Сину, час вставати!» —
І тікай, тікай із хати,
Бо, що трапиться на очі,
Те тобі й на спину скоче!
Сміх і сльози...
Чулий, добрий,
І розумний, і хоробрий,
І всіх любить нас, либонь,
А зачепиш — як огонь!
Князю! В мене є надія,
Що подужає він Змія.
Князь
Ах, коли б він гада вбив,
Я б тебе озолотив!
Незабаром замість хати
Мав би ти, старий, палати,
Мав би коней і волів —
Все, що тільки б захотів...
Дід
Не прошу нічого в тебе,
Та мені його й не треба;
Я хотів лише тобі
Помогти в тяжкій журбі...
Князь
Ох, старий, тяжка година!
Що ж... Поклич до мене сина!
Дід
Щоб пішов він?! Та нізащо!
Не послухає, ледащо.
Він не встане із стільця.
Князь
Що ж — послати посланця?
Дід
Де там! Знаю я синів!
Шли дванадцять посланців,
Шли найкращих, молодих.
Не послухає старих!
Як не вийде знов нічого,
Шли малих дітей до нього.
Наймиліш йому дитина...
Отакого маю сина!
Князь
Все зроблю, сивенький мій,
Тільки б завтра був двобій!
Я на все, старий, готовий!
Прощавай, іди здоровий.
Перший воєвода
Цей уб’є напевно гада!..
Князь
Що ж... Скінчилася нарада...
Дуже ви допомогли...
Але є ще в нас орли,
Та не тут, не в цій палаті,
А в мужицькій простій хаті!
Князь устає і виходить. Разом із ним устають і воєводи з ніяково похиленими головами.
КАРТИНА ТРЕТЯ
Подвір’я Кожум’яки. Сини при роботі.
Перший син (співає)
«На горі мак цвіте,
А волошка в житі.
Любить дівчину юнак
Над усе на світі.
Одружився б з нею він,
Взяв її додому,
Та далеко до зорі
Місяцю ясному».
Другий син
Гарна пісня, що й казати...
І чому на світі так:
Любить дівчину юнак,
Та не може її взяти?
Третій син
Вибирати треба рівну,
Незважаючи на смак...
Ось Микита наш, дивак,
Покохав собі Князівну.
Четвертий син
Тихше!.. Може він почути,
І тоді нещастю бути:
Вхопить шкуру та як трісне —
Дух твій вийде, ані писне!
Третій син
Коли шкурою вже лясне, —
На добраніч, сонце красне!
Четвертий син
А ви чули чутку дивну?
Кажуть люди, що Князівну
Завтра Змію віддають...
У палатах сльози ллють!..
Другий син
Що робить?
Прийшла черга
Невблаганна, грізна, люта...
Ех, коли б оця рука
Та була з заліза кута!
Четвертий син
Таку руку має він,
Наш найменший брат Микита.
Не з заліза — з криці лита!
Переміг би він один...
Перший син
Гей, Микито, чуєш ти,
Що Тарас про тебе каже?
Може б, ти схотів піти?..
Переможеш, Змій поляже.
Зважся, з силою зберись
І — на гада!
Микита
Одчепись...
Батько (входить)
Гарно, сину, дуги гнеш —
Це сьогодні уже п’яту?
(До другого )
І ти добре шкури мнеш...
Що ж! Нову збудуєм хату,
Купим пару ще волів
Та новий поставим хлів.
А Микита?! Цей відразу
По дванадцять шкур бере...
Другий син
З його сила так і пре:
Він поміг уже й Тарасу...
Четвертий син
Ех, цю б силу та на Змія!
Та чомусь плоха надія...
Входять дванадцять парубків.
Парубок (до старого Кожум’яки)
Князь великий нас послав
І чолом звелів нам бити
До твого синка Микити,
Щоб він відповідь нам дав.
Князь довідавсь, що твій син
Неймовірну силу має,
Що в державі він один
Ката-Змія подолає.
(До Микити)
Отже, Князь хотів би знати,
Чи ти підеш на двобій,
Бо Князівну нашу взяти
Післязавтра хоче Змій.
Що звелиш сказати Князю?
Не вагайсь, кажи відразу:
Будеш ти з тим гадом биться?..
Що ж мовчиш ти?..
Микита (рве дванадцять шкур)
Одчепіться!..
Геть! Не маю я охоти
Розмовлять під час роботи.
Батько (до парубків)
Кепсько... Ви мовчіть тепер...
Тихо йдіть собі додому,
Бо не спустить він нікому!
Бач, дванадцять шкур роздер.
Парубки з похиленими головами пішли.
Батько
Сину, сину! Що ж це буде?
Це ж були від Князя люди...
Негаразд, мій любий сину...
Микита
Слово ще — й робити кину.
Входять дванадцять дідів.
Старий дід
Князь послав нас до Микити
І звелів чолом нам бити!
(Уклоняються.)
Довго Князь марнів від суму,
Все мовчав і думав думу,
І надумавсь він повстати
Проти Змія, проти ката,
І почав він добиватись —
Хто б міг з гадом потягатись.
І повірите: пів світу
Показало на Микиту.
Кажуть: другого немає,
Він і біса подолає.
Згляньсь на Князя, край спаси!
Яку ж відповідь даси?
Микита
Ходять, лазять, заважають,
Від роботи одривають,
Хоч покинь та з двору йди...
Батько (пошепки до дідів)
Йдіть, бо близько до біди!
Микита
Знов набилось повний двір...
Через вас дванадцять шкір
Вже подер... Хіба не шкода?
Батько
Йдіть, бо станеться пригода!
Діди пішли.
Батько
Що це, сину?! Глум, пиха?
Микита
Не доводьте до гріха!
Батько
Я мовчу...
Не хочеш битись, —
Будем Змієві коритись.
Перший син
Бачать: робить — почекайте,
Не схотіли — ну, так майте.
Входять дванадцять дітей.
Дівчинка
Нас прислали до Микити,
Ми прийшли його просити.
Де ж він, той, що дуги гне?
Батько
Ось він, діти, шкури мне.
Дівчинка
Князь, Княгиня і Князівна
Низько б’ють тобі чолом.
Налети орлом на Змія,
Вбий його своїм крилом.
Коли кращу від Князівни
Найдеш квітку навесні,
І коли темніше неба
Її віченьки ясні,
Коли є корали в морі,
Червоніші уст її,
І коли від неї краще
Заспівають солов’ї, —
То не йди... Вона й не хоче.
Коли ж чуєш правду ти,
На двобій із лютим Змієм
Мусиш, лицарю, піти.
Все ти матимеш, що схочеш,
Зробить Князь для тебе все,
А вона тобі в дарунок
Власне серце принесе...
Микита
Скарбів, діти, я не хочу!
Що б робив я з скарбом тим?
Недосяжна зірка в небі,
Хоч вона і сяє всім.
Йдіть скажіть ясному Князю,
Що іду я на двобій,
Що поміряюсь я з гадом,
Хоч і дужий, кажуть, Змій.
Йдіть скажіть, що за хвилину
Я у Князя на дворі
Хочу спробувати силу,
А уранці — на горі.
Дівчинка
Низько б’єм чолом Микиті...
Ще не вмерла правда в світі,
Вогник віри не погас...
Гонець (вбігає)
Люди добрі! Лихо в нас!
Прилетів на крилах гад
І Князівну вкрав з палат!
Усі наче закам’яніли.
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Майдан за містом. Удалині, на горі, химерний замок Змія з різнокольоровими, освітленими огнями вікнами. Ліворуч попід горою — частина міста. Ледве починає розвиднятися. Юрба щохвилини збільшується.
Перший голос
Ось тут, ось тут ставай:
Все видко звідси буде,
А ти не заступай:
Хай дивляться і люди.
Другий голос
Народу звідусіль
Іде сюди без ліку,
Ідуть із міст і сіл
Дивитись на потіху.
Третій голос
Хотілося б піти
До замку, аж на гору...
Четвертий голос
І смерть собі знайти,
Але вже певну й скору.
П’ятий голос
Та там тебе чорти
Умить на вила схоплять,
Розірвуть, як хорти,
Або в смолі утоплять.
Четвертий голос
А скільки їх прийшло
До Князя у палати!..
І Князю довелось
Дочку свою віддати.
Третій голос
Коли б це вдень було,
Ми б шлях їм показали,
А то вночі прийшли,
Коли всі міцно спали.
Другий голос
Та де там! Серед дня
На крилах Змій прилинув,
Князівну ухопив
І наче в прірву згинув.
Перша дівчина
Сьогодні Князь ішов,
Мовчав, сховавши муку,
Княгиня ж — як та ніч...
Її вели під руку.
Друга дівчина
Я бачила в дворі
Микиту Кожум’яку:
Усе сміється він —
Ні крихти переляку!
Третя дівчина
Залізну булаву
Всю ніч йому кували,
Нещасні ковалі
І стілечки не спали.
Перший голос
Здається, ось ідуть
Княгиня з Князем поруч...
Микита шапку зняв,
Пішов собі праворуч.
Друга дівчина
В палац, до замку йде!
Ой лишенько, ой горе!
Та що ж це буде з ним?
Та він же не поборе?!
Парубок (з дерева)
Погляньте: став, як дуб,
І стукає в ворота...
Змій виглянув з вікна
І сипле іскри з рота!!!
Другий голос
Князь! Князь! Шапки з голів...
Дорогу! Розступіться!
Третій голос
Княгиня також з ним
Іде на бій дивиться.
Князь
Добридень вам усім!
Усіх тут вас вітаю...
В страшний, тривожний час
Я шапку вам скидаю.
Дід
Б’ємо тобі чолом,
Б’ємо й твоїй Княгині!
Минало тебе зло,
Мине тебе і нині.
Я Змія знав здавен
І силу його знаю:
Микиту щоб побив, —
Я, Князю, не гадаю.
Хіба що Змій огнем
Микиті спалить очі,
Та хлопець він верткий
І набік в час відскочить.
Князь із Княгинею пішли наперед.
Голос (з дерева)
Ой, гляньте, гляньте: Змій!
Перша дівчина
Ой лишенько, дивіться!
Друга дівчина
Який страшний та злий!
І в сні таким не сниться.
Другий голос
Микита одступив...
Друга дівчина
Невже це з переляку?
Третій голос
Микита не здригне:
Я знаю Кожум’яку.
П’ятий голос
Посипав іскри Змій.
Горять, вгорі літають,
Мов снігом золотим
Вітри у полі грають.
Шостий голос
Схопились... ай, ай, ай!
Од скочили і стали...
Стоять і ждуть...
Сьомий голос
Ну що ж?
Хоч боки розім’яли!
Перший голос
Дивіться! Буде щось:
Микита наступає,
Тримає булаву,
Змій лапи потирає.
(Гук від удару.)
Ага! Ото дістав!
Другий голос
Дісталось і Микиті!
Дід
Це, мабуть, перший бій
Такий на цілім світі.
Другий голос
Ай, як розгнівавсь Змій!
Пустив, дивіться, пару,
Мов курява знялась.
О, знову кинув жару!
(Чути гупання булави.)
Голос (з дерева)
Не видко ані-ні!
Вся площа димом вкрита...
(Пауза.)
Дивіться: Змій упав,
Спіткнувся і Микита.
Третій голос
Схопились знов! Ай-ай!
(Чути: бух, бух, бух.)
Ну, тут вже буде край!
Другий голос
Погляньте: Змій зваливсь!
Це, мабуть, добре вшкварив!
Микита Змія взяв,
Ще раз об землю вдарив.
(Гупання.)
Люди весь час ворушаться, деякі пробують вилізти на дерева, матері піднімають угору дітей.
Голос (з дерева)
Як мертвий, Змій лежить...
Лежить і не здригнеться...
Микита в боки взявсь,
Стоїть собі й сміється.
Крики
— Слава, слава, слава!
— Слава, слава Микиті!
— Хай живе Князь!
— Хай живе Микита!
— Слава, слава, слава!
Перший голос
Микита вже з палацу йде
І на руках виносить...
Крики
— Князівну, Князівну!
— Князівну несе!
— Хай живе Князь...
Розвиваємо компетентності
У яких життєвих ситуаціях вам можуть допомогти акторські здібності? Візьміть участь у мініпроєкті «Створіть свою казку». Об’єднайтеся в групи для виконання мініпроєкту й попрацюйте над своїм завданням.
Завдання для груп:
1) «сценаристи» та «сценаристки» створюють сюжет казки про царя українського лісу — Ведмедя, який, подолавши труднощі, а все ж зміг згуртувати навколо себе мешканців карпатських лісів;
2) «науковці» шукають у мережі «Інтернет» інформацію про тварин, які мешкають у Карпатах;
3) «режисери» та «режисерки» й «актори» та «акторки» готують інсценізацію казки.
До речі
Казка «Микита Кожум’яка» відома із часів Київської держави. Її згадано в «Повісті минулих літ» XII ст. У давнину кожум’якою називали майстра, який обробляв шкури.
Теорія літератури
Драматичний твір, його будова
У літературі драматичним називають художній твір, що призначений для постановки на сцені. За основу такого твору обов’язково взято дію, тобто на сцені відбувається дійство: актори/акторки розмовляють, співають, танцюють, закохуються сваряться, як у реальному житті. Якщо виставу поставлено майстерно, то глядачі/глядачки іноді навіть забувають, що вони в театрі, і стають ніби учасниками/учасницями дійства на сцені. Казка Олександра Олеся «Микита Кожум’яка» належить до драматичних творів, тому її називають драмою-казкою.
Будова драматичного твору своєрідна: увесь текст поділено на дії, а ті, у свою чергу, — на картини. Ви, напевно, помітили, що драма-казка «Микита Кожум’яка» не має поділу на дії, бо вона невелика за обсягом, проте її поділено на чотири частини, які названо картинами. Навіщо ж це роблять? По-перше, гра на сцені вимагає дуже багато фізичних та емоційних зусиль, тому артисти/артистки потребують відпочинку. По-друге, дія у творі може відбуватися в різних місцях і тоді доводиться змінювати декорації.
Декорації — це предмети, якими облаштовують сцену: картонні або дерев’яні будинки чи кімнати, предмети побуту (стіл, стілець, ліжко, посуд), штучні кущі, дерева тощо. Щоб не робити цього перед глядачами/глядачками, оголошують перерву, яку в театрі називають антрактом, і поки гості прогулюються красивими залами, на сцені за завісою встановлюють нові декорації. Згадайте: у першій картині драми-казки «Микита Кожум’яка» події відбуваються в палаті Князя, у другій — у світлиці, у третій — у дворі Кожум’яки, а в четвертій — на майдані за містом.
На початку драматичного твору подано список дійових осіб. Розлогих пейзажів, детальних портретів героїв / героїнь у драматичних творах не буває, бо все це й так глядачеві / глядачці видно на сцені. Письменник або письменниця уводять лише ремарки, але не для глядачів/глядачок, а для режисера/режисерок та артистів/артисток.
Ремарки — це коротка інформація про декорації, пору року, зовнішність дійових осіб, їхні інтонації, жести й рухи. Ремарки записують або в дужках, або дрібнішим шрифтом.
Драму будують на розмовах дійових осіб, кожне висловлювання записують із нового рядка, а перед ним указують ім’я персонажа. Згадайте з уроків української мови, що розмову двох дійових осіб називають діалогом. Якщо ж герой або героїня висловлюють думки для себе чи для глядачів/глядачок, то його/її висловлювання називають монологом.
У літературних творах, щоб возвеличити чи прославити героя/ героїню, використовують гіперболу. Гіпербола — це художній прийом, який полягає в перебільшенні рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності. Гіпербола — улюблений засіб народної творчості, наприклад: «Щира праця гори верне» (приказка). Цей прийом використаний і в драмі-казці «Микита Кожум’яка». Справді, чи може людина відмахнутися від великого вогню й не загорітися, як це зробив Микита?
До речі
2016 р. українські аніматори створили яскравий мультфільм «Микита Кожум’яка» (у міжнародному прокаті цей мультфільм має назву «Драконячі чари»). Радимо переглянути на дозвіллі захопливу історію про легендарного київського богатиря.
Кадр із мультфільму «Микита Кожум’яка» (режисер М. Депоян)
Відтворюємо прочитане
1. Микита послухав
- А Батька
- Б дванадцятьох парубків
- В дванадцятьох дідів
- Г дванадцятьох дітей
2. Установіть відповідність.
3. Установіть відповідність.
Аналізуємо зміст та особливості художнього твору
4. Які особливості будови драматичного твору?
5. Яку роль у драматичному творі відіграють ремарки? Прокоментуйте останню ремарку другої картини.
6. У театрі глядачі/глядачки побачать на сцені двобій між Микитою та Змієм. А із чого читачі/читачки дізнаються про деталі двобою?
7. Чому Микита послухав не дорослих, а дітей, і погодився стати на двобій зі Змієм?
8. Знайдіть у драмі-казці Олександра Олеся «Микита Кожум’яка» гіперболу й прочитайте її.
9. Знайдіть у драмі-казці Олександра Олеся «Микита Кожум’яка» ремарки й випишіть їх у зошит.
10. Чому читачі/читачки, не дочитавши до кінця твір, упевнені, що Микита Кожум’яка переможе Змія?
Творчо мислимо
11. Доберіть заголовок до кожної картини драми-казки Олександра Олеся «Микита Кожум’яка», запишіть у зошит.
12. Хто з українців належить до найсильніших людей світу? Чим вони близькі до Микити Кожум’яки? Свої думки запишіть у зошит.
Виконуємо домашнє завдання
1. Знайдіть у першій картині казки-п’єси Олександра Олеся «Микита Кожум’яка» не менше десяти емоційно забарвлених слів і словосполучень. Запишіть їх.
2. Створіть буктрейлер до казки-п’єси Олександра Олеся «Микита Кожум’яка» (за бажанням).
Подумайте й розкажіть
• Який зв’язок між казкою «Микита Кожум’яка» та театром?
• Що вам не сподобалося в казці «Микита Кожум’яка»?
• Чи хотіли б ви мати силу Микити Кожум’яки? Чому?
Коментарі (0)