Міфи та легенди
- 17-01-2023, 19:13
- 393
5 Клас , Українська література 5 клас Архіпова, Січкар 2022
Міфи та легенди
Вислови припущення, як слово пов'язане з темою.
У давнину наші предки шукали відповіді на запитання про те, чому сонце щоранку сходить і щовечора ховається за пагорбами, звідки береться вода в річці і куди вона тече. Вони спробували пояснити та зафіксувати, чому і як виникають різні явища, передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле. Так виникли міфи й легенди.
Міф — це вигадана розповідь, яка передає первісні уявлення наших предків про Всесвіт, надприродні сили, богів, духів, героїв.
Легенда — це розповідь про визначну історичну подію або незвичайну пригоду казкового чи фантастичного характеру.
ЛАЙФГАК
Як не заплутатися в жанрах?
Працюємо разом
Розгляньте зображення слов’янських богів. Що можна сказати про їхню вдачу із цих світлин?
Дажбог — бог сонця
Род — зачинатель усього живого
Білобог — бог добра, щастя і блага
Берегиня — богиня добра й захисту
Велес — бог мудрості, багатства і тваринного світу
Перун — бог грому й блискавки
Стрибог — бог вітру
Чорнобог — бог темряви, ночі, холоду, сну
Мара — богиня зла, темряви, привидів, страшних сновидінь
Пригадую вивчене
Пригадай, які міфи й легенди ти знаєш. Хто їх складав? Навіщо людині потрібні знання з міфології?
БЕРЕГИНЯ
Міф
До Сварога та Берегині зранку й до вечора приходили люди, щоб подивитися на хатину, на піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на Сонце.
І нічого не таїв од людей Сварог, все показував і пригощав хлібом. Їли вони той хліб і казали: «Хочемо й ми піч мати та хліб пекти».
О. Шупляк. Берегиня
І казав їм Сварог: «Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити у світлій хаті...»
Тоді просили його люди: «Навчи ставити ті кутини».
І сказав їм Сварог: «Ось піду я від коша до коша показувати, як ставити хатину, як піч мурувати, як жорна тесати».
«Коли ж се буде?» — нетерпляче доскіпувалися люди.
«Ось тільки закінчу ткацький верстат будувати».
«А що воно таке?»
«Се таке, що на ньому ткатимете полотно так, як навчить вас Берегиня».
Тоді промовляла до людей Берегиня: «Годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога. Я навчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як нитку сукати, полотно ткати, як його вибілювати та вишивати».
Працюю над текстом
Якими ти уявляєш Сварога й Берегиню? Чому їх називають світлими богами?
Люди слухали й раділи. Та надходила ніч і страх виповзав на Землю з усіх шпарин, бо починала Земля трястись і гойдатися. То лютував Чорнобог. Він шаленів, метався у своєму похмурому Підземному Царстві, несамовито гупав усім тулубом своїм у Землю, намагаючись її розвалити чи перевернути. Та — дарма.
Тоді гримів його трубний голос: «Ось Сварог уже навчає людей кутини білі ставити, печі мурувати... А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого. Тож мушу якнайскоріше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє...»
І зійшлися Чорнобог і Мара, і стали вони нутрощі свої спорожняти. І з тої твані смердючої вродилося ціле стадо ящерів — чорних панцирних потвор.
І повелів їм Чорнобог іти на Землю й розтоптати хатину Сварога й Берегині, і їхню піч, і жорна, і їх самих разом зі сварожичами.
Тоді здригнулася й загупотіла Земля, коли по ній важко полізли чорні ящери. Вони нестримно — тупою панцирною лавою — сунули на білу хату Сварога й Берегині.
І вихопилися назустріч потворам хоробрі сварожичі, але їхні двогострі мечі відскакували від зроговілого панцира ящерів, і сини Сварога мусили відступити геть. Не зміг зупинити Чорнобогове військо і бог Сварог — він кидав у плазунів запалені смолоскипи, проте їхній панцир не горів і не пікся.
І коли загрозливо наблизились ящери й мали ось-ось розчавити першу на Землі хатину, з неї вийшла Берегиня. Вся в яскраво-білому вбранні, з червоними, вишитими на білому полотні «стрілами Перуна» та «соколами». Богиня здійняла догори руки — і... чорне військо враз зупинилося, ніби заворожене білою красою.
Тоді Берегиня сміливо рушила з піднятими догори руками на ящерів, і вони почали понуро відповзати.
І йшла вперед богиня в білому сяйві своєму, і відкочувався назад чорний морок потвор. І тоді загнала Берегиня чорних ящерів у річку Рось. І закишіла вода від них, і почорніла, і загнила вмить. І сморід дійшов до Вирію, і в гніві великому Білобог — творець Росі — змахнув чарівною рукою своєю — і тієї ж миті панцирні потвори перетворились у скелі, що обрамили береги цієї річки.
Працюю над текстом
Чому, на твою думку, саме Берегині вдалося побороти ящерів?
І Краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати й молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил.
І, навчившись робити полотно, стали роси, і гукри, і кияни вишивати не тільки «стріли Перуна» та «соколів», а й Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно.
ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ
Бурдей — житло, викопане в землі; землянка.
Жорна — плескуватий круглий камінь, яким розмелювали зерно; ручний млин.
Кіш — табір.
Куделя — прядиво або вовна, намотана на кужівку (спеціальний пристрій для намотування пряжі).
Кутини — хати.
Скніти — жити в тяжких умовах.
Твань — болото, трясовина.
Працюю над текстом
1. Які знання отримали люди від Сварога й Берегині? Прочитай про це в тексті. Чи змінилося їхнє життя після цього?
2. Перекажи частину тексту, у якій розповідається про наміри Чорнобога. Чи вдалося йому здійснити свій задум? Чому?
Мистецька скринька
• Розглянь різновиди української вишивки. Поміркуй, що можуть означати ці символи.
• Ознайомся з проєктом «Чарівний світ». Про яких ще українських міфічних персонажів ти дізнався/дізналася? Хто став твоїм улюбленцем?
НОВЕ Й ЦІКАВЕ
Берегиня — богиня добра й захисту людини. Вона оберігала оселю, малих дітей, родину, а заразом і весь родовід. Відлуння її імені знаходимо в словах «берегти», «оберіг», «оберігати». Цю богиню люди вважали володаркою не тільки неба, а й усієї природи. Її зображення малювали на стінах житла, а в оселі розкладали пахучі трави як символ усього живого. Її образ вишивали на білих рушниках. Їх вивішували над вікнами й дверима. Згідно з віруваннями, рушники з таким візерунком мали захищати домівку від чорних сил.
Схематичне зображення Берегині (постать жінки із застережливо піднятими руками) можна побачити й на тризубі. (Із «Словника символів»)
Працюю над текстом
Прочитай заголовок. Як думаєш, про що буде цей твір?
ПРО ЗОРЯНИЙ ВІЗ
Легенда
Колись дуже давно, а де саме — невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хворіти. У тім краю, де трапилась така посуха, жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Захворіла вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати води. Де вона її шукала, хто знає, а тільки десь-то знайшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води, дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі натрапила вона на другого, такого ж, потім на третього, четвертого й, нарешті, на сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті. Води зосталось у неї тільки на самому денці.
О. Шупляк. Вісь земна й небесна
Працюю над текстом
Про які риси характеру дівчини свідчать такі її вчинки?
Ішла вона, ішла по дорозі та й сіла відпочити, а глечик поставила коло себе на землі. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувся, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька, та й поставали на небі.
Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.
Мистецька скринька
Розглянь картину «Вісь земна й небесна». Що на ній зображено? Чи є щось спільне між картиною та легендою «Про зоряний Віз»? Знайди в інтернеті інші назви цього сузір’я. Запиши їх у зошит. А як би ти назвав/назвала сузір’я?
Працюю над текстом
1. Чи вдалося тобі відгадати, про що буде текст?
2. Що ти довідався/довідалася про дівчину?
3. Що є правдивим, а що незвичним у легенді? Прочитай ці уривки.
4. Яке речення тексту може бути головною думкою твору? Прокоментуй його.
5. Перекажи легенду так, ніби був учасником/була учасницею подій.
НЕОПАЛИМА КУПИНА
Легенда
Було це дуже давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська і підступили до стін славного міста Дорогобужа. Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон. За це королі обіцяли усім зберегти життя. В іншому випадку, погрожували, місто буде спалене й на ласку переможців сподіватися нічого.
Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його й провели на узвишшя, де на золочених стільчиках возсідали королі.
— Я приніс відповідь на ваш лист, — сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину зі схожим на ясенове листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.
— Як?! — здивувалися владарі. — Оце й усе?
Посланець вклонився:
— Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте чимало.
Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не второпають, що саме захисники міста відповіли їм цим зелом. Коли знайшовся один:
— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.
Він узяв із багаття розпечену гілку й підніс її до квітучого куща. Тієї ж миті увесь кущ спалахнув синьо-зеленим полум’ям. Та за мить полум’я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий самий рожевоквітний.
І всі зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на ультиматум. І мовив угорський король польському:
— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те саме.
Виконую складне завдання
Чи було для тебе таке рішення короля несподіваним?
Давно це було.
Відтоді сотні разів вороги зазіхали на наш край. Але щоразу отримували облизня. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі і її народу.
Неопалима купина. Так називається це зело. Здавна так називається.
ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ
Град — місто.
Зело — зелені рослини: дерева, кущі, трави.
Зайда — чужоземний загарбник.
Отримати облизня — не отримати нічого, зазнати невдачі; синонім — спіймати облизня.
Працюю над текстом
1. Розкажи, як захисникам Дорогобужа вдалося перемогти чужинців. Як у цьому допомогла квітка?
2. Чи є в тексті елементи казковості? Назви їх.
3. Знайди в інтернеті інформацію про місто Дорогобуж. Чи існує воно сьогодні?
Працюю над проєктом
4. Попрацюй над проєктом «Назва мого міста (села) має цікаву історію». Досліди, як виникло місто (село), в якому ти живеш. Чому воно має таку назву?
НОВЕ Й ЦІКАВЕ
Неопалима купина — це народна назва рослини. Науковці ж її називають ясенець білий. Чи чув/чула ти раніше про нього?
Усі частини ясенця — і листочки, і квіти, і стебло — виділяють ефірні олії. І коли стоїть спекотна безвітряна погода, навколо рослини накопичується багато випарів. Якщо піднести до неї запалений сірник, то рослина спалахне, але залишиться неушкодженою. Тому вона й неопалима.
Речовини, які виділяє рослина, є отруйними. Тому торкатися до неї не варто, адже можна отримати опіки. Побачити ясенець білий у природі не так просто. Він — рідкісна рослина, тому його занесли до Червоної книги України.
ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ
Легенда
Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми яворами, берестами й тополями. Нею текли потічки та річки, багаті на дрібну й велику рибу.
Володарем долини був велетень на ймення Силун. Коли він йшов, від кроків земля здригалась. Розповідають, що велетень добре розумівся на господарстві. Мав безліч усякої худоби. Череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей квоктало на фермах.
Цей ґазда жив у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудуваний на груночку, насипаному людськими руками, і мав стільки кімнат, що легко можна було заблукати. А в помешканні — добра всякого!
Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібному кріслі.
На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди трудилися від зорі до зорі, примножували багатство Силуна. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.
ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ
Груночок — горбочок.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець на ймення Карпо Дніпровський, що прийшов сюди від берегів Дніпра. Він подався в мандри шукати щастя ще десятирічним хлопчиком, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти.
Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабших.
Полюбили його всі слуги й служниці за честь, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові низько вклонявся, до самих ніг нахилявся. Тяжко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує.
Коли Карпові виповнилось від роду двадцять літ, вирішив додому повертатись. Був певний, що за добру роботу пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками.
Якось уночі він вийшов надвір освіжитися, проходив коло наймитських хатинок і раптом побачив якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном про розрахунок.
— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця. — Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча, — відповідає Карпо, — а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив вам я довго й чесно, та маю додому повертатися, аби матінку живою застати. Платню за службу хочу попросити.
Силун подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб попроситися геть від нього. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати.
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
Виконую складне завдання
Чи справедливо Карпо вимагав у Силуна платню? Як би ти вчинив/вчинила на місці Карпа? А на місці Силуна?
— Нікуди не підеш! — розгнівався пан. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане! — наполягав Карпо. — Лише ще раз вам мушу сказати, що моя робота має ціну.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — розлютився пан, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.
Та хлопець не відступив ані на крок.
— За мою роботу, пане, доведеться платити, — ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози.
Ця відповідь ще більше розізлила Силуна: скипів так, що очі налилися, а з рота вогонь вдарив. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив об землю. Та так, що аж яма утворилася. Але слузі нічого не сталося, звівся на ноги й відчув у собі непереможну силу, то, мабуть, земля подарувала йому за те, що робив на ній. Схопив Карпо Силуна, ударив ним об землю, далі ще раз. Не витримала матінка-земля тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері, в яку гадав загнати Карпа. Даремно він хотів вибратися на поверхню — земля зімкнулася, і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до своєї сили. Ударив ногою в земну кору — вона вигнулася, та не розімкнулася, вдарив другою — вигнулася ще більше, а відкритися не хоче. Спробував головою пробити — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на рівній землі з’являлись гора за горою. І що дужче бив Силун-велетень, то вищі гори здіймалися навколо, а найдужче бив там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі.
Уранці, коли прокинулися наймити й побачили, що сталося, дуже здивувалися. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не залишилось, усе провалилося у прірву. Раптом з-під землі вдарила вода й заповнила ту прірву. Чудувалися люди, а скоро зібрались на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевиром, бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
Люди зажили по-новому. Одні залишились на рівнині, інші подалися в гори. Орали, сіяли, худобу доглядали. Навчилися хати будувати.
Кажуть, що Силун і досі не стих під землею, пробує вибратися, але вже не викидає гори, бо постарів і сили такої не має. Та вже не вирватись йому на поверхню ніколи.
Працюю над текстом
1. Доведи, що твір «Як виникли Карпати» — легенда.
2. Як ти опишеш характери Карпа та Силуна?
3. Випиши у зошит незрозумілі слова та поясни їхнє значення за словником.
Працюємо разом
4. Обміркуйте та складіть запитання до тексту за схемою:
ЧОМУ ПЕС ЖИВЕ КОЛО ЛЮДИНИ?
Легенда
Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому самому блукати в лісі, й вирішив знайти собі друга-товариша, з яким би жив. Але хотів, аби його товариш був найсильніший з усіх тварин.
Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:
— Вовче, брате, жиймо разом!
Вовк відповів:
— Чому би й ні!
Почали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Розбудив вовка, а той йому каже:
— Будь тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас!
Тоді здогадався пес, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:
— Ведмедю, братику, жиймо разом!
— Коли разом, то разом, — відповів ведмідь.
Минула коротка доба. Якось уранці почув пес якийсь шелест і почав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:
— Затягнімося в корч, бо ще надійде лев і роздере нас обох!
Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Лишив ведмедя й пішов до двору короля лева.
— Леве, Леве, королю звірів, жиймо разом!
— За слугу прийму тебе, — відповів лев.
Пес залишився з ним. Якось понад вечір почав пес боятися, став вити й гавкати. Вибіг лев з палати й каже йому:
— Мовчи, бо ще надійде людина й застрілить нас обох!
Пес замовк, але зараз здогадався, що та людина має бути сильнішою, коли її лев боїться. Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Відтоді й живе пес з людиною. (За С. Плачиндою)
Працюю над текстом
- 1. Якого товариша хотів знайти пес?
- 2. Чому пес обрав саме людину? Чим людина сильніша за звірів?
- 3. Чи доводилося тобі вибирати друзів? Які риси характеру людини ти цінуєш найбільше?
Працюю над текстом
1. Героями міфів зазвичай є:
- люди;
- боги й демони;
- фантастичні істоти.
2. «Про зоряний Віз» — це:
- казка;
- легенда;
- міф.
3. Установи відповідність:
Працюю над текстом
4. Як жили люди до того, як Сварог передав їм свої знання?
5. Як гадаєш, яким був би світ, якби Сварог не допоміг їм?
6. Що означають у легенді «Про зоряний Віз» сім великих зірок і восьма маленька?
7. Що символізує неопалима купина в однойменній легенді?
8. Чи були у твоєму житті приклади того, як добро перемагає зло? Розкажи про це однокласникам.
Виконую складне завдання
9. Ти знаєш, що Карпати — це гори на заході нашої країни. Проте вони простягаються далеко за її межі. У яких ще країнах височіють Карпатські гори? Пошукай в бібліотеці чи в інтернеті інформацію про це.
Виконую домашнє завдання
10. Склади за поданим прикладом асоціативний кущ до слова свобода. Прокоментуй свою роботу.
Коментарі (0)