Існує багато переказів про напади татар на українську землю та відважних її оборонців, про народних месників Олексу Довбуша, Устима Кармалюка, Лук’яна Кобилицю. Є також перекази про закляті скарби, які зберігають магічну силу їхніх господарів (« Скарби на острові Кухарському», «Скарби на могилах Високих», «Чарівна скриня»). Поміркуйте, до якої групи ви б зарахували ці перекази.

Часто героїв легенд і переказів оспівують у народних піснях («Зажурилась Україна», «Та, ой, як крикнув же козак Сірко», «Ой, Морозе, Морозенку»), думах («Самійло Кішка», «Дума про козака Голоту»). За їхніми мотивами написано чимало художніх творів: «Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк; «Іван Сірко — великий характерник», «Іван Сірко — славетний кошовий» Марії Морозенко; «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» Олександра Гавроша; «Неймовірні пригоди Остапа і Даринки» Андрія Бачинського та ін.

Походження запорожців

Народний переказ

Запорожців спрежду1 було всього шістнадцять чоловік і звались вони чорногорами. Попервах2 жили вони десь вище порогів, в лісі, а повз той ліс ішов битий шлях3. Дізнався якийсь-то цар, що по тім шляху — великий розбій, і послав військо. Через скількись там днів дійшло військо до того лісу і сунуло прямо в пущу4... Іде воно та й іде, іде та й іде, коли чує — як затріщить, як залущить... Глянуло воно — аж на дубах курені5, а відтіля виглядають чорногори. Генерал до них:

— Що ви за люди?

— Чорногори!

— Злазьте із дубів!

— А що ж вам від нас треба?

— Треба, щоб ви здались, от що!

— Знаєте що, люди добрі, — каже кошовий6, — ми такі хрещені, як і ви, одбиваться не будемо, а лучче7 ідіть собі з Богом, відкіля прийшли!

Сергій Васильківський. Козаки в степу. Сторожа Запорозьких Вольностей

Генерал той як крикне: «Пали!» Стали вони палить, та не по чорногорах, а самі по собі, і вилягли, як снопи...

Явився сам цар і викликав трьох чоловік. Прийшли. Він за пістоль та до їх... Аж воно не те: руки так і одібрало... Смикавсь він, смикавсь та тоді й просе: «Ой, братці, не пустуйте!» «Добре, — кажуть, — дай же нам вперед бомагу8, щоб була нам земля обмежована і щоб хто за межу перескоче — той і наш!»

Цар обіщав9 і став володать10 руками. Видав їм бомагу і назначив межу за сто верст11 вище порогів і за сто верст нижче порогів. Як стали вони кошем12 на порогах — народ так і сунув до їх. Тоді уже земля називалась козацькою, а люди — запорожцями.

Отак я чув змолоду од старих людей. Тепер покоління запорожців, що кинуло Січ за Катерини, живе, кажуть, під турком на Чорних горах, і козаки оп’ять13 звуться чорногорами.

1 Спрежду — спочатку.