Розділ 3. Приїзд Полліани

За кілька днів поштарка принесла телеграму, в якій повідомлялося, що Полліанна прибуде до Белдінґсвіля наступного дня, міс Поллі вкотре спохмурніла. Кімнату вона оглядала з незмінним за останні дні похмурим виглядом.

У кімнатці стояло маленьке, проте акуратне ліжко, двоє стільців, умивальник, комод (без люстра) та маленький столик. На вікнах не було фіранок, а на стіні — жодної картини. Цілісінький день сонце припікало дах, і кімнатка розжарилась, як пічка. Москітних сіток на вікнах не було, і їх не відчиняли, щоб не впускати комах.

Тімоті й Ненсі приїхали зустрічати дівчинку. Тімоті був сином старого Тома. У місті часто казали, що якщо Том — права рука міс Поллі, то Тімоті, безсумнівно, — ліва.

Тімоті був веселим і симпатичним хлопцем. І хоча Ненсі почала служити у міс Поллі не так давно, вони вже встигли потоваришувати.

— Для неї краще бути чемною і тихою, — зітхнула Ненсі.

За мить Ненсі побачила її — худеньку дівчинку в червоній картатій сукні, з волоссям, заплетеним у дві товсті коси. З-під солом’яного капелюшка виглядало гарне личко у ластовинні.

— Ви міс Полліанна? — затинаючись запитала вона. Наступної миті вона відчула, як її міцно обняли маленькі ручки.

— О, я така рада, рада вас бачити, — закричала дівчинка просто у вухо Ненсі.

— Справді? — здивовано запитала Ненсі, не розуміючи, як узагалі Полліанна могла про неї знати.

— О так, і всю дорогу я намагалася уявити, як ви виглядаєте, — зізналася дівчинка, пританцьовуючи навшпиньках та розглядаючи Ненсі з голови до п’ят. — Та зараз я нарешті знаю, які ви, і ви мені подобаєтесь!

Н. Каламєєць. Ілюстрація до роману «Полліанна»

Ненсі відчула деяке полегшення, коли до них нарешті приєднався Тімоті, бо слова Полліанни її бентежили.

— Знайомся, це Тімоті. У тебе є валіза? — запитала Ненсі.

— Так, є, — поважно кивнула Полліанна. — Леді з Жіночої допомоги придбали її для мене, і це дуже мило з їхнього боку.

Нарешті троє всілися у візок. Увесь цей час маленька дівчинка щось розповідала й сипала запитаннями.

— Погляньте! Хіба не чудовий краєвид?! А нам далеко їхати? Сподіваюсь, що далеко, дуже вже я люблю подорожувати. — Звісно, якщо це недалеко, я не буду засмучуватись, це теж дуже добре — адже тоді ми швидко дістанемося будинку Я знала, що тут так гарно — мені ще тато розповідав...

Згадавши про батька, дівчинка раптом замовкла, ніби їй перехопило дух. Однак за мить дівчинка опанувавши себе, знов почала щебетати.

— Він чудово пам’ятав ці місця. А ще, мабуть, треба вам дещо пояснити. Річ у цій червоній картатій сукенці. Знаєте, я мусила б носити чорне. Та в місії не було одягу чорного кольору.

Полліанна на хвильку замовкла, щоб набрати повітря, а Ненсі вдалося нарешті сказати:

— Гадаю, нічого страшного в цьому немає.

— Я рада, що ви так думаєте, бо і я так вважаю, — кивнула Полліанна. — Мабуть, мені було б значно важче радіти у чорному.

— Радіти?! — здивовано вигукнула Ненсі.

— Так, радіти, що тато пішов на небо, щоб бути там із мамою та іншими дітьми. Він казав, що я маю радіти за них. Та знаєте, це досить важко, навіть коли на мені червона картата сукня, бо мені так його бракує. Однак тепер мені буде значно легше, бо зі мною ви, тітонько Поллі! Я така щаслива, що ви в мене є!

Співчуття Ненсі до маленької самотньої дівчинки враз змінилося щирим здивуванням.

— Ох, дорогенька, ти помилилася! — затинаючись мовила вона. — Я Ненсі, а не твоя тітка Поллі!

— То ви не тітонька Поллі? — розчаровано мовила дівчинка.

— Ні, мене звуть Ненсі.

— Але хто ж ви тоді? — запитала Полліанна.

— Я Ненсі, хатня робітниця.

Дівчинка враз заспокоїлася.

— А знаєте, я навіть рада, що вона не приїхала мене зустрічати, бо наша зустріч попереду, а в мене вже є ви.

Полліанна задоволено зітхнула.

Кадр із кінофільму «Полліанна» (Великобританія, реж. С. Гардінг, 2003 р.)

— Вона для мене дуже важлива. Знаєте, це ж моя єдина тітка. Мені тато все розповів. Він сказав, що тітка Поллі живе в чудовому великому будинку на пагорбі.

— Це справді так, он він видніється, — мовила Ненсі.

— Та він просто чудовий! А моя тітонька Поллі багата?

— Так, міс.

— Я дуже рада, адже, мабуть, це чудово — мати багато грошей. У мене ніколи не було багатих знайомих, хіба що Байти. У кожній кімнаті вони мають килим, а щонеділі їдять морозиво. У тітоньки Поллі їдять морозиво по неділях?

Ненсі заперечно похитала головою.

— Ні, міс, ваша тітонька не любить морозива.

На обличчі Полліанни з’явилося розчарування.

— О, справді? Як прикро! Однак це навіть на краще — адже якщо з’їси забагато, може заболіти живіт. А килими в тітоньки є?

— Килими є.

— У кожній кімнаті?

— Майже в кожній, — відповіла Ненсі, спохмурнівши, бо якраз згадала, що в кімнатці на горищі килима немає.

— Я дуже рада! — вигукнула Полліанна. — А ви любите картини?

— Я... я навіть не знаю, — хрипко відповіла Ненсі.

Поміркуй!

• Хто зустрічає Полліанну на станції?