НАЗВАНИЙ БАТЬКО

Народна казка

Зосталися троє братів сиротами — ні батька, ні неньки. І вдома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дід старий-старий, борода біла.

— Куди це ви, дітки, йдете?

А вони кажуть:

— Найматися.

— Хіба у вас свого хазяйства нема?

— Нема, — кажуть. — Якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б йому по правді робили, по щирості слухалися і за рідного батька його мали б.

Тоді дід і каже:

— Добре! Коли так, то будьте ви мені за синів, а я буду вашим батьком. Слухайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не розминаючись.

Згодилися вони та й пішли з тим дідом. Ідуть темними лісами, широкими полями. Ідуть та й ідуть, коли бачать, аж стоїть така хатка чепурна, біленька у вишневому садку, квітками обсаджена. Вибігає з хатки дівчина, така гарна, як та квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже:

— Коли б мені цю дівчину посватати, та ще щоб були в мене воли та корови!

А дід-батько й каже:

— Добре, ходім сватати! Буде тобі дівчина, будуть у тебе воли й корови. Живи щасливо, та тільки про правду не забувай!

Ото вони й пішли сватати ту дівчину. Висватали її, відгуляли весілля. Вже старший брат хазяїном став і в тій хаті жити зостався.

Ідуть вони далі — вже втрьох. Коли знову стоїть хата гарна, а коло неї млин і ставочок, і дівчина гарна щось робить коло хати — така працьовита. То підстарший брат тільки глянув та й каже:

— Коли б мені ту дівчину за себе взяти та ще щоб млин і ставочок мені, то я б у млині сидів та й хліб мав би, поки мого й віку.

А дід-батько й каже:

— Добре, синку, так і буде!

Зараз вони пішли в ту хату, посватали дівчину, уже підстарший брат до тієї дівчини в прийми пристає. Відгуляли весілля. Тоді й каже дід-батько:

— Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, про правду не забувай!

Та й пішли собі вже вдвох: дід-батько та найменший син. Ідуть, коли бачать — хатка вбога стоїть, і дівчина виходить з хати, гарна дуже, як зірочка ясна, а вбога така, що лата на латі. То найменший брат і каже:

— Коли б мені з цією дівчиною одружитись, то робили б ми, і хліб у нас був би, не забували б ми і про вбогих людей: і самі їли, і людей наділяли б.

То дід-батько й каже:

— Добре, синку, так і буде. Гляди ж тільки, правди не забувай!

Оженив і цього сина та й пішов собі по світах.

А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собі помурував, червінці складає та тільки про те й думає, як би йому тих червінців найбільше постягати. А щоб убогому чоловікові запомогти, то того й не нагадуй — дуже скупий був. Підстарший брат теж забагатів. Стали за нього наймити робити, а сам він тільки лежить, їсть, п’є та порядок дає. Найменший так собі живе: коли що вдома є, то й з людьми поділиться.

Ото пішов дід-батько по світах. А тоді вертається — подивитися, як то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого, вбравшись старцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже:

— Якби ваша ласка подати мені милостиню!

А той на те:

— Ге, ти ще не дуже старий, можеш і сам на хліб заробити. Бо я й сам недавно на ноги зіп’явся.

А в самого добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, худоби повно, комори зі збіжжям, гроші... А милостині не дав!

Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, озирнувся на ту господу та на те добро — і все воно запалало.

Подався він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок, і хазяйство гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та й каже:

— Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чого з’їсти.

— Шкода, — відповідає той, — я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається!

Пішов дід. Відійшов трохи, озирнувся — так і охопило той млин полум’ям.

Приходить він до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, зате чистенька. Дід за час подорожі зробився такий обшарпаний, обідраний.

— Дайте, — просить, — хоч шматочок хліба!

То той чоловік і каже:

— Ідіть, дідусю, в хату — там вас нагодують і з собою дадуть.

Заходить дід у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, принесла штани, сорочку та й дала йому. Одягнув він. Та коли одягався, вона побачила, що має той на грудях рану велику, таку страшну!..

Всадовили вони діда за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається:

— Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?

— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити.

— Оце лихо! — сплеснула жінка. — І нема на неї жодних ліків?

— Є, — одказує дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.

Тоді чоловік і каже:

— А чому ж не дати? Аби міг! Що то за ліки?

— Та такі, — каже дід, — як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й змастити ним рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?

Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:

— А ти що, жінко, скажеш?

— Та так, — відповідає вона, — що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.

— Ну, коли так, — каже чоловік, — то винось дітей з хати!

Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату — жаль йому стало свого добра! А діда ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум’ям і взялася — де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.

А дід стоїть та тільки всміхається.

— Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!

Тут відразу впізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.

Бо то не дід був, а Правда сама.

Розмірковуємо над прочитаним

1. Навіщо названий батько виконав бажання братів? Які це були бажання? Як змінилися два брати після того, як розбагатіли?

2. Як ти розумієш настанови названого батька синам: «про правду не забувати», «з правдою не розминатися»?

3. Розкажи про поведінку кожного з трьох братів під час зустрічі з названим батьком, який прийшов до них убогим старцем. Як характеризує братів їхня поведінка?

4. Чому, на твою думку, два брати не витримали випробування багатством? Як були покарані брати за те, що зрадили батькові настанови?

5. Як і за що був винагороджений наймолодший брат?

6. Казка закінчується словами: «Бо то не дід був, а Правда сама». Як ти це розумієш?

7. Як вважаєш, чому покарання за те, що брати «з правдою розминулися», було таким жорстоким? Чи було воно справедливим?

Працюємо в групі

Запропонуйте власний варіант розвитку подій для двох братів після того, як вони втратили своє добро. Якою була б їхня доля? Порівняйте з результатами інших груп. Обговоріть різні варіанти, що сподобалося і чому.

Розвиваємо творчість

Намалюй або добери з інтернет-джерел ілюстрацію до одного з епізодів казки. Поясни, чому ти обрав/обрала саме цей епізод. Спробуй створити власний сюжет на основі прочитаного.

Збагачуємо мовлення

Найматися — працювати у чужих людей за їжу чи невеликі гроші.