Щедрик-щедрівочка
- 18-01-2023, 01:11
- 366
5 Клас , Українська література 5 клас Чумарна, Пастушенко 2022
Щедрик-щедрівочка
Колядки — величальні пісні, що виконуються у час Різдва, а щедрівками називають пісні, які виконуються в Україні на Щедрий вечір. Тексти колядок оспівують створення світу і народження Христа. А щедрівки — пісні, що мають назву від слова «щедрість», нагадують кожній родині про те, що наша «небесна родина» опікується земними родинами і дарує на початку року свою опіку: щедрі врожаї, любов і злагоду в родинах, парує молодих хлопців і дівчат. Недарма в текстах щедрівок згадуються птахи, яких українці вважали носіями добрих звісток — зозуля і ластівка.
Ой сивая та і зозуленька
Щедрівка
Ой сивая та і зозуленька
Приспів: Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три тереми.
А в першому — ясен місяць,
А в другому — красне сонце,
А в третьому — дрібні зірки.
Ясен місяць — пан господар,
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — то їх дітки.
Підказки Вікі-Всезнайка
По всьому світу в дні Різдвяних свят ось уже впродовж ста років звучить дзвінкий прекрасний мотив української народної щедрівки. В багатьох країнах цю мелодію вважають просто символом Різдва. Але у «Щедрика» є автор — видатний український композитор Микола Леонтович. Саме він музично опрацював простий народний мотив і написав величну композицію для хору. А далі знаменитий український хор під керівництвом Олександра Кошиця повіз її по світу. І зазвучав український «Щедрик» по всій планеті під назвою «Колядка дзвонів» (англ. «Carol of the Bells») — як срібний дзвіночок з України.
Вперше «Щедрика» виконав хор Київського університету в 1916 році у період, коли композитор працював у Києві. А в 1921 році «Щедрик» був уперше виконаний на концерті в Карнегі-хол у Нью-Йорку під час виступу українського хору Олександра Кошиця. Ця пісня настільки сподобалась американцям, що в 1936 році американець українського походження Пітер Вільговський створив англійську версію слів до цієї щедрівки. Пісня нагадувала Вільговському передзвін, і він взяв за основу цей образ у своїх віршах. Так за кордоном «Щедрик» став «Колядкою дзвонів».
Щедрик
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала вона щебетати,
Господаря викликати:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Електронний додаток для допитливих
Мультфільм «Щедрик» (Олег Скрипка, «Країна мрій»).
Виконання «Щедрика» М. Леонтовича хором ім. Г. Верьовки.
Щедрівка «Ой сивая та й зозуленька» в аудіозаписі.
Кадр з мультфільму «Щедрик» (реж. С. Коваль)
Розмірковуємо над прочитаним
1. У щедрівці «Ой сивая та і зозуленька» рефреном звучать слова «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я». Ми називаємо їх приспівом. Яка, на твою думку, його роль?
2. Прочитай, з чим народ порівнює у щедрівці господаря, його дружину, діточок. Спробуй пояснити, чому такі асоціації.
3. Які новини принесла господареві ластівка у щедрівці «Щедрик»?
• Чим відрізняються колядки від щедрівок?
• Як ти гадаєш, чому в щедрівках, які виконують узимку, до господаря прилітають не зимові птахи: зозуля, ластівка? Що вони символізують? Спробуй пошукати відповідь на це питання в інтернет-джерелах. Назви їх.
Розвиваємо творчість
Намалюй ілюстрацію до щедрівки, яка тобі найбільше сподобалася.
Працюємо в групі
Підготуйте інформацію про символи Різдва, про святкування Різдвяних свят представниками різних етнічних груп в Україні. Проілюструйте свою презентацію світлинами, малюнками.
В ЛЮБОВІ ДО КАЗКИ ЖИТТЯ
Зірка Мензатюк — українська письменниця, казкарка, журналістка. Авторка понад двадцяти книжок для дітей, кожна з яких вабить казковістю, таємничістю, особливим поглядом на світ українських звичаїв і традицій.
Вона народилася в дивному краї — на Буковині, де весь простір дихає чарівністю і красою. Тому твори Зірки Мензатюк захоплюють нас добротою, закоханістю в життя, у рідне слово.
Запропонуй власний сюжет художнього твору, який називається «Казка про колядку».
КАЗКА ПРО КОЛЯДКУ
Там, де синіє Говерла, Карпатські гори найсуворіші. На всі боки стримлять верхи — безлюдні, дикі, неприступні. Смереки на них не ростуть, а ті, що стоять ген нижче, однобокі й обшмульгані вітром. І раптом коло самої Говерли, серед непрохідних ялівців — будинок. Так-так, мурований, під червоним черепичним дахом. Хмари переволочують через Говерлу довгі сиві одежі й косим дощем стукають у його шибки:
— Ми пливемо на Волинь наповняти поліські джерела!
Вітри летять, свищуть понад Говерлою, а на льоту гудуть у вікна:
— Ми здалеку, від самої Атлантики! Несемо запах риби, солі й теплий туман!
— Ага, добре, — нотує в записник усе, що сказали хмари й вітри, дівчина з дивного будинку. — А я метеоролог Оля, закінчила львівський університет і вчора приїхала сюди на роботу. Тож будьмо знайомі!
Вона засміялася й побігла передавати на київське телебачення:
— Увага, увага! Завтра в Україні хмарна погода з проясненнями, місцями туман, на Волині дощ. Температура повітря 18-20 градусів тепла.
Отже, тепер ви знаєте: дивний будинок — метеорологічна станція. Але слухайте далі!
А далі Оля поправила модну зачіску й сказала колегам:
— Я вже знайшла десяток боровиків, поласувала малиною, а краєвиди тут такі, що не намилуєшся довіку. Я дуже рада, що сюди приїхала.
— Гай-гай, — похитав головою найстарший метеоролог. — Чи так воно буде, коли настане осінь...
Він не сказав, що восени починаються занудливі сірі дощі, вітри стають лихі й колючі, і тоді дуже нелегко бути метеорологом.
— А нащо та лавка з табличкою «Галицький ринок»? Хіба тут зупиняються львівські автобуси?
— Ні, жодні автобуси тут не їздять, — мовив найстарший метеоролог. — Але коли сісти на лавку й заплющити очі, то здається, що ти у Львові, що позаду тебе Галицький ринок, а не шумливі дикі смереки.
Він не сказав, що дівчата, посидівши на лавці, пакують чемодани й більше на Говерлу не вертаються.
Та поки що Оля прокидалася вдосвіта, ставала на порозі й гукала:
— Доброго ранку, Говерло й Говерляно! Доброго ранку, полонини Пожежевська, Маришевська і ви, Шпиці!
І тоді з усіх боків летіла смерекова луна:
— До-о-оброго-о-о ранку-у-у!
Вона оббігала всі стежки в Чорногорі, з усіх джерел напилася води. Диких кабанів вона впізнавала по ході, ведмедів частувала пиріжками з чорницями. І зовсім не мала часу сидіти на лавці під автобусною табличкою.
Настала осінь, і то раптом, несподівано настала! Був ще серпень, Оля вранці вийшла босоніж на траву — аж по траві паморозь...
І пішло: то дощ, то іній, то люта хвища. Говерла закуталась у хмару, мов баба в пухову хустку, вітри налітали злі, аж від них стугоніли ліси, але Оля не журилася.
— Як гарно шумлять смереки! Піду послухаю, що вони розповідають, — говорила вона, коли шаленіли вітри.
— Який сьогодні ніжний пізньоцвіт! — казала вона в морозяні ранки й цілувала лілові пелюстки квітів.
Коли ж починався безпросвітний дощ, вона брала альбом і сідала край вікна:
— Дощику, я намалюю твій портрет!
І дощ мимоволі всміхався і світлішав, бо кому охота бути на портреті набурмосеним?
Одного разу приповзла пухка щоката хмарище.
— Я повна снігу під саму зав’язку! Зараз його не втримаю та розсиплю...
— Увага, увага! — передали метеорологи на радіо й телебачення. — В Україні очікуються опади у вигляді снігу.
Сніг ринув білою хуртечею, застелив поля й сіножаті, а дорогу до метеостанції засипав так, що ні пройти, ні проїхати.
— Бо й нічого їм ходити! — вирішила зима.
Не знала вона Олі, а то б не нахвалялася. Бо хоч які сніги-замети, а Оля за лопату й гайда стежки прокидати: ту до джерельця, ту до потічка, а ту довгу-предовгу — вниз до смерек, уже не казки слухати, а зимову білу тишу.
— Цю дівчину й зима не налякала, — тішилися метеорологи.
Проте лихо саме наближалося.
— Сьогодні Святвечір, — сказав одного ранку найстарший метеоролог.
— Святвечір! — зраділа Оля. — І в нас на метеостанції буде святкова вечеря?
— Авжеж буде: кутя, книші, варенички з маком та горіхами, верховинські добірні гриби й узвар на смерековому меду.
— І будуть свічки з ярого воску й під білою скатертю сіно?
— Будуть, як без них!
— І буде колядка під вікнами, щоб чути на всю Чорногору?
— Таж, Олю! — мовили метеорологи. — Такі сніги! Хіба колядники до нас доб’ються?
Умлівала кутя, настоювався узвар, гриби пахтіли по всіх коридорах, а Оля вийшла надвір і засумувала. Побрела снігом, кучугурами, повз лавку під автобусною табличкою та на лавці й сіла. Мимоволі задумалась, очі замружила — і враз загомонів їй за плечима Галицький ринок, зацвів передсвятковий Львів. За високими вікнами метушилися чепурні львівські господині, готуючи столи до вечері, на майданах у вечоровій синяві засвічувалися різдвяні ялинки, а в вузьких старовинних вуличках гуртувалися колядницькі ватаги...
Оля встала і, мов сонна, побрела до будинку. Вона ще не знала, що вчинить, зате це знали метеорологи, тому вони теж посмутніли.
— Шкода, що така дівчина поїде, — зітхнули вони.
Тихо, несвятково зробилося на метеостанції.
І раптом: туп, туп! гуп, гуп! Хто там у довгім кожусі оббиває чоботи від снігу? Чи не чужий ведмідь-набрідь?
— Та ні, це я, лісник! Благословіть колядувати!
Стрепенулися рододендрони на стінах, веселіше засяяли різдвяні свічечки на столі! Бо враз залунало:
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
— Таж сніги, замети, як же це ви до нас? — дивувалися метеорологи.
— Щоб лісник боявся снігу? Тоді хто вам сповістить про свято?
І він колядував далі:
А що перший празник — Рождество Христове, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Оля стояла, притиснувши руки до грудей, і в грудях у неї щось тануло, тануло — то розтавав її смуток, бо так уже є у світі, що всякий смуток пропадає від колядки. Він ставав, як теплий віск, м’який і податливий, і щось інше, голосне, світле вливалося в груди.
Але хто це: дзень-дзень, тук-тук у вікно? Чи не зайчик?
— Ні, це я, пастушок Івасик! Дозвольте й мені заколядувати!
А що другий празник — святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Раптом під вікнами щось захурчало, засигналило: пі-біп! Кинулися метеорологи — диво дивне! Автобус зі Львова...
Хвацько підрулював до таблички «Зупинка Галицький ринок» і випустив цілу колядницьку ватагу!
— Віншуємо вас, чесні господарі! — гукнули колядники й підхопили:
А що третій празник — святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Дива чинились далі: мороз обгорнув сріблом шишки на смереках, і дрібні шишечки на диких ялівцях, потоки заграли пречистими водами, повітря стало кришталево дзвінким, і колядка летіла далеко-далеко!
А що ж Оля? Вона передавала святковий прогноз погоди.
— Увага, увага! — лунав її радісний голос. — На Різдво і Василя, на святе Водохреща будуть зорі, як білі перли! Будуть іскристі сніги, ковзкі льоди для забави і мороз для рожевих рум’янців!
Вона усміхнулася і сказала колегам:
— Я й не сподівалася, що Різдво на Говерлі таке гарне! У мене не було веселішого Різдва...
Говерла ясніла снігами і слухала колядку.
Зірка Мензатюк
Михайло Білас. Зима в горах
Михайло Білас. Колядники
Теорія літератури
Сюжет художнього твору — це ланцюг зображуваних подій, думок і переживань, які розкривають характери персонажів, ідею твору. Читаючи твір, ми бачимо, як стають інакшими обставини, в яких відбуваються події, почуття і переживання персонажів, як змінюються їхній емоційний стан та настрій. Подія чи система подій у творі відбуваються у часі й мають причинно-наслідкові зв’язки. Тому виділяють елементи (вузли) сюжету: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку.
Експозиція — попереднє, у найзагальніших рисах, знайомство з персонажами твору, уведення в ситуацію, у якій визріває конфлікт. Представляє час і місце події, обставини, в яких діятимуть персонажі. (У «Казці про колядку» експозиція дає нам уявлення про те, що події відбуватимуться у Карпатах. Авторка описує чудовий гірський пейзаж, який уводить нас в основні події твору. Ми дізнаємося, що головна героїня — Оля і що вона закінчила Львівський національний університет.)
Зав’язка — елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору. (Оля починає працювати метеорологом.)
Розвиток дії — розвиток дії від зав’язки до кульмінації, своєрідний перебіг розповіді автора про життя, стосунки, дії персонажів. (Подій у «Казці про колядку» небагато. Зате ми можемо спостерігати, як під впливом змін у природі, з наближенням Різдва, змінюється настрій, емоції головної героїні.)
Кульмінація — момент найвищого піднесення, напруження дії, момент максимального загострення конфліктної ситуації. (Наближався Святвечір. «Оля вийшла надвір і засумувала». Вона сіла на лавку під автобусною зупинкою і замислилась. Ми не знаємо, яке рішення вона прийме. Метеорологи думають, що вона поїде додому.)
Розв’язка — частина сюжету, яка завершує дію, доводить її до логічного розв’язання події. (Автобус зі Львова. Колядники і щаслива Оля.)
Розмірковуємо над прочитаним
1. Пригадай власний сюжет, який ти запропонував/запропонувала до твору «Казка про колядку» перед його читанням. Чи є у прочитаному творі якісь елементи із твого сюжету? Розкажи про це.
2. Поділи «Казку про колядку» на частини і придумай до них назви. Відтвори зміст за складеним планом.
3. Чи сподобалася тобі головна героїня твору — Оля? Чому?
4. Розкажи, що, на твою думку, впливало на настрій героїні. Опиши її емоції від споглядання Карпат у різні пори року.
5. Навіщо авторка вводить у твір деталь із лавкою на зупинці та написом «Галицький ринок»?
5. Чому, на твою думку, твір називається «Казка про колядку»? Що у цьому творі казкового?
Розвиваємо творчість
Запропонуй свою розв’язку сюжету.
• Знайдіть деталі, які допомагають нам уявити портрет Олі.
• Відшукайте у творі зорові та звукові деталі, які допомагають нам краще уявити природу Карпат у різні пори року.
• Доведіть, що Оля дуже любить природу. Свою відповідь підтверджуйте цитатами.
• Доповніть експозицію твору. Уведіть у сюжет (у розвиток дії) кілька подій.
Електронний додаток для допитливих
Відеоролик з гуцульською колядою.
Колядники зі Львова
Підказки Вікі-Всезнайка
У давні часи колядування, тобто прославлення Різдва Коляди (народженого сонця), вважалося святим дійством. Для цього створювались спеціальні «ватаги» колядників, у яких був ватаг («береза»). Вони старанно готувались, щоби з гідністю і повагою виконати свою роль посланців добрих вістей у кожен дім. Колядники не брали грошей за свої віншування господарю та його родині, а з радістю приймали подяку у вигляді частування різними ласощами (так званої «коляди»). Колядників поважали як носіїв добрих побажань на здоров’я та добробут всієї родини.
Із XVII століття під впливом європейської традиції прославлення народженого Ісуса у вигляді театралізованої лялькової вистави в Україні з’явився пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні та світські (переважно жартівливі й іронічні) п’єси. В народі його називали вертепом.
Цей театр мав два поверхи: на першому розігрувались гумористичні сценки з життя і побуту сучасних людей, а на другому була відтворена стайня, ляльки виконували сцени з народження Ісуса, а також про царя Ірода, що убивав дітей. Театру, яким ми його бачимо сьогодні, тоді ще не було, і цей маленький театр служив справжньою святковою розвагою.
Ляльковий театр. Чернігівщина
Розвиваємо творчість
Виконай на вибір:
- Розкажи про те, як святкують Різдво у твоїй родині, якщо ви його святкуєте.
- Напиши маленьке оповідання про твої пригоди під час Різдва, якщо ти його святкуєш.
- Створи маленьку «п’єску» для лялькового театру про Різдво чи на тему життя твого класу.
- Придумай святкове віншування для своїх рідних чи друзів.
Коментарі (0)