ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ (Скорочено)

Казка

Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Аж ось прийшла чутка, що так і так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає.

Розумні брати й радяться:

— Піти б то, може, там, де наше щастя закотилося!

Старі, нічого робити, взяли, поблагословили їх на дорогу.

А дурень сидить на печі та й собі проситься:

— Піду і я туди, куди брати пішли!

Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов.

Іде та йде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий дідуган, борода зовсім біла аж до пояса.

— Здорові, діду!

— Здоров, сину!

— Куди йдете, діду?

А той каже:

— Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди?

— До царя на обід.

— Хіба ти, — питає дід, — умієш зробити такий корабель, щоб сам літав?

— Ні, — каже, — не вмію!

— То й чого ж ти йдеш?

— А Бог його знає, — каже, — чого! Загубити не загублю, а може, там моє щастя закотилося.

— Сідай же, — каже, — та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі.

Ілюстрація Миколи Бекала

— Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.

— Нічого, виймай!

От дурень виймає, аж з того чорного хліба такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких; сказано, «як у панів».

От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб та й каже:

— Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та перехрестися тричі, й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить; тоді, — каже, — тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, по дорозі бери кого б там не стрів.

Дурень подякував дідові і розпрощався; дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.

От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав-спав... Коли це за який там час чує — хтось його будить:

— Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!

Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів — нижче неба, вище землі — й оком не зглянеш!

[По дорозі хлопець зустрів Слухала, Скорохода, Стрільця, Об’їдайла, Обпивайла, Морозка та чоловіка з в’язкою дров за плечима.]

Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені й понакривані, бочки меду та горілки повикочувані — пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, — сказано, — півцарства зійшлось.

Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.

Цар дивиться у вікно — аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві і каже:

— Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!

Лакей пішов, подивився, приходить до царя:

— Якась, — каже, — мужва обідрана!

Цар не вірить:

— Як, — каже, — можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався.

Взяв та й пішов сам між люди.

— Хто, — питає, — тут на цім кораблі прилетів?

Дурень виступив:

— Я! — каже.

Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого холопа видав!»

1. Чому троє братів вирушили в дорогу? Чи знали вони, як виконати царський указ? Чи можна про них сказати, що вони були розважливі?

2. Виразно прочитай в особах розмову дурника з дідусем. Про що ти з неї дізнався?

3. Чому дідусь вирішив допомогти хлопцеві побудувати летючий корабель? Який ти з цього можеш зробити висновок?

4. Як ти думаєш, чому дідусь наказав дурневі по дорозі брати всіх, кого б він не стрів?

5. Назви прізвиська побратимів, яких забрав до себе на летючий корабель хлопець. Що вони вміли робити краще за дурня?

6. Як ти думаєш, чи захоче цар віддати заміж свою дочку за дурня? Чи стануть хлопцеві у пригоді побратими? Перевір свої здогадки, прочитавши продовження казки.

Що його робити? І давай йому загадки загадувати.

— Піди, — каже на лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живущої й цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а оце меч — а йому голова з плеч!

Лакей і пішов.

А Слухало, той самий, що припав до землі вухом, підслухав, що цар казав, то й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п’є. Скороход побачив:

— Чому ти, — питає, — не їси?

— Де вже мені їсти! І в пельку не йде.

І розказав — так і так.

— Загадав мені цар, щоб я, поки люди пообідають, добув води живущої й цілющої... Як я її добуду?

— Не журись! Я тобі дістану!

— Ну, гляди!

Приходить лакей, дає йому царський наказ; а він уже давно знає, як і що.

— Скажи, — говорить, — що принесу!

От лакей і пішов.

А Скороход відв’язав ногу від вуха та як махнув, — так в одну мить і набрав води живущої й цілющої.

Набрав, утомивсь. «Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи».

Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» — думає.

Слухало взяв, приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав.

— Не журись! — каже. — Під млином спить, вражий син!

— Що ж ми будемо тепер робити? — каже дурень. — Як би його збудити?

А Стрілець каже:

— Не бійся: я збуджу!

От як нап’яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли... Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.

Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку: як із’їсть із своїм товариством за одним разом шість пар волів смажених і сорок пічок хліба, тоді, каже, віддам мою дитину за нього, а не з’їсть, то от мій меч — а йому голова з плеч!

Слухало й підслухав та й розказав дурневі.

— Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з’їм! — каже дурень.

Та й знов зажурився — аж плаче. А Об’їдайло й каже:

— Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й мало. — Приходить лакей: так і так.

— Добре, — каже, — нехай дають!

От нажарили дванадцять биків, напекли сорок пічок хліба. Об’їдайло як зачав їсти — усе дочиста поїв, ще й просить:

— Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трошки дали!..

Цар бачить, що він такий, — знову загадав загадку, щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина, а не вип’є — «мій меч — його голова з плеч!»

Слухало підслухав — розказав; дурень плаче.

— Не плач! — каже Обпивайло. — Я, — каже, — сам вип’ю, ще й мало буде.

От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина. Обпивайло як узяв пити, всі до каплі видув ще й підсміює.

— Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив.

Цар бачить, що нічого з ним не вдіє, та думає: «Треба його, вражого сина, зо світу звести, а то він мою дитину запакує!» От і посилає до дурня лакея:

— Піди скажи, що казав цар, щоб перед вінцем у баню сходив.

А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він сякий-такий зажариться!» Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта, мовляв, можна зжарити!

Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідком іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню, аж там такий жар, що не можна! Морозко розкинув солому — й відразу так стало холодно, що дурень насилу обмився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре! Вранці відчиняють баню, думають — тільки з нього попілець зостався, аж він лежить на печі; вони його й збудили.

— Оце, — каже, — як міцно спав!

Та й пішов із бані.

Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...

— Ну, — каже, — як дістане мені на ранок полк війська, то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от «мій меч — йому голова з плеч!»

А сам думає:

«Де таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..»

От і дав наказ.

Слухало й підслухав, і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче:

— Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?

Іде на корабель до товариства:

— Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз з біди і тепер виручіть! Ато пропав я на світі!..

— Не плач! — каже той, що ніс дрова. — Я тебе виручу.

Приходить слуга:

— Казав, — каже, — цар, як поставиш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна!

— Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки, — каже, — скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я його війною повоюю й силою царівну візьму.

Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в’язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось, Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають. Він питає:

— Що там так рано грає?

— То, — кажуть, — той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів.

Ілюстрація Миколи Бекала

Цар тоді бачить, що нічого не вдіє, та звелів його покликати до себе.

А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє: шапочка золота, а сам такий гарний, що Боже! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина... Підступив під палац:

— Стій! — крикнув.

Військо у лаву стало — як перемите! Він пішов у палац; цар його обіймає, цілує.

— Сідай, мій зятю любий!

Вийшла й царівна; як побачила — аж засміялась, який у неї гарний чоловік буде! От їх швидко й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов.

Поміркуй над прочитаним

1. Які завдання загадував цар хлопцеві? Чи могла їх виконати людина?

2. Як допомогли хлопцеві побратими? Перекажи епізоди, які розповідають про царські випробування.

3. Як поставився цар до дурня при першому знайомстві? А яким стало його ставлення після того, як хлопець показав усім своє військо? Який висновок ти можеш зробити про щирість царя і його дочки? Як би ти порадив: чи варто хлопцеві одружуватись із царівною? Чому?

4. Чи сподобався тобі головний герой казки? Назви риси характеру дурня. Відобразь свої висновки в «карті розуму».

5. Що в казці може бути правдою, а що — вигадка?

6. Чого навчає ця казка?

7. Опиши одну з ілюстрацій до казок художника Миколи Бекала.

Будь уважним до слова

Ниць — лежати, падати обличчям донизу.

Миля — міра довжини завдовжки 1,6 кілометра.

Куль соломи — туго скручений оберемок соломи.

ТРОПИ. ГІПЕРБОЛА

У художньому творі важливо не тільки те, ПРО ЩО в ньому розповідається, а й те, ЯК автор про це каже. А отже, важливо, які художні засоби добирає автор, щоб донести до читача свою думку. Іспанський поет XX століття Гарсіа Лорка писав, що поезія — це поєднання двох слів, про які ніхто не підозрював, що вони можуть з’єднатися і що, з’єднавшись, висловлюватимуть нову таємницю щоразу, як їх вимовлять.

Слова, ужиті в переносному значенні, які в художньому творі служать для характеристики певного явища чи персонажа, називають художніми засобами, або тропами. До них належать епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, гіпербола, які ти вивчатимеш у 5 класі. Без художніх засобів не може бути художнього твору. Тропи надають йому образності. Вони виникають на основі переносного значення слова і непередбачуваного поєднання слів. Розглянемо уривок з поезії про дощ:

Вмостився дощ на краєчку душі,

постукав тихо, щоб не налякати.

Він мерехтів, співав, читав вірші,

просився ніжним шепотом до хати.

Погодьтеся, у звичайному житті ми б так про дощ ніколи не розповідали. Скільки дивного й незвичного в цих рядках! Вони відразу викликають багато запитань: чому дощ вмостився на краєчку душі? як таке може бути? хіба може дощ співати й читати вірші? І така незвичність добору слів вражає читача, викликає в його уяві яскраві образи. Саме незвична мова і створює художність твору!

Знайомитися з тропами розпочнемо з гіперболи. У житті ми користуємося нею, часто цього й не підозрюючи. Наприклад, коли зголодніємо, кажемо: сто биків би з'їв / з’їла, а коли мучить спрага, то море випив би / випила б. Коли ми зустрічаємося зі знайомим / знайомою, можемо сказати: ми не зустрічалися тисячу років!

Гіпербола — це надмірне перебільшення властивостей предметів чи явищ у художньому творі. Цей троп допомагає посилити враження або загострити образ для емоційного впливу на читача. Наведемо ще приклади гіперболи: Весь світ став перед ним на коліна. (Т. Рудик), Так ніхто не кохав / Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра).

Пригадай вивчені народні казки й назви героїв, змальованих із перебільшеною силою (гіперболічно). Поясни, з якою метою це зроблено.

Ти — творча особистість

1. Уяви, що ти потрапив / потрапила до хлопця на летючий корабель. Роль кого із його побратимів ти хочеш виконувати? Доповни казку частиною, у якій ти — один із героїв.

2. Яким ти уявляєш летючий корабель? Намалюй його або розкажи про нього.

Твої літературні проекти

Цікаво спостерігати, як одні й ті самі сюжети та образи мандрують світом. Наприклад, такі легендарні герої українських казок, як Вернигора, Вернидуб, Крутивус та інші. В індійській міфології схожі на них — аватари. Індійський верховний бог Вішну міг втілюватися в інших особах, яких називали аватарами. Вони, як і Вернигора, Вернидуб, Крутивус та інші, здатні виконувати лише одну дію, яка підсилювала верховного бога.

Чи не схоже це на героїв казки «Летючий корабель»? Головний герой її зміг перемогти і дійти до омріяної мети, бо сили йому додавали українські аватари — Слухало, Скороход, Об’їдайло, Обпивайло, Морозко та ін.

1. Досліди, у яких українських народних казках діяли «аватари», та уклади словничок їх імен. Додай також інформацію, які дії вони могли виконувати.

2. Переглянь фантастичний фільм Джеймса Кемерона «Аватар» та/або анімаційний серіал «Аватар. Останній захисник». Порівняй їх героїв з українськими «аватарами». У «карті розуму» відобразь, які функції казкові та фантастичні герої виконують і кому/чому служать.

Перевір себе

Накресли і заповни в зошиті таблицю. Зроби висновки про наявність ознак казки у вивчених народних творах.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно