Войти
Закрыть

«Летючий корабель» (Скорочено)

5 Клас

Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів — нижче неба, вище землі — й оком не зглянеш! [По дорозі хлопець зустрів Слухала, Скорохода, Стрільця, Об’їдайла, Обпивайла, Морозка та чоловіка з в’язкою дров за плечима.] Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені й понакривані, бочки меду та горілки повикочувані — пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, — сказано, — півцарства зійшлось. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати. Цар дивиться у вікно — аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві і каже: — Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів! Лакей пішов, подивився, приходить до царя: — Якась, — каже, — мужва обідрана! Цар не вірить: — Як, — каже, — можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався. Взяв та й пішов сам між люди....

«Ох»

5 Клас

Колись-то давно, не за нашої пам’яті, — мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лихо! Нічого не робить — і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться. Батько й мати журяться: — Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого недотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб переводиш! Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже: — Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили. Порадились, батько й оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, вилаяв, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько:...

«Яйце-райце» (Скорочено)

5 Клас

Він іде та йде, та так схотілось пити йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться... Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому: — Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце? А він їй каже: — А що тобі дати? Вона йому каже: — Даси те, що без тебе стало дома? А він каже: — Дам! Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки. Поміркуй над прочитаним 1. Чому орел винагородив стрільця яйцем-райцем? У чому була його цінність? Прочитай про це в казці. 2. Передбач, як надалі розгортатимуться події. Перевір свої здогадки, прочитавши продовження казки. Будь уважним до слова Ялівка — корова, яка не дає приплоду. Сажень — давня міра довжини, що дорівнювала 2,134 м. Цебрина — велика дерев’яна посудина, що зовні нагадувала відро, яку використовують для різних господарських потреб. Вернути — нестримно рухатися великою масою....

«Мудра дівчина»

5 Клас

Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам: «Прицькуйте її собаками!» Ті прицькували її собаками, а вона випустила їм зайця. Собаки погналися за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю, поздоровкалась та й каже: — Ось вам, пане, гостинець. Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх, та й вилетів у відчинене вікно! А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає: «Чого вам, люди добрі?» Один каже: — Та ось чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша. А другий чоловік каже: — Ні, брехня, — моя! Розсудіть нас, пане!...

«Про правду і кривду» (Скорочено)

5 Клас

Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він жив теж бідно. І спитався раз він у свого дядька: — А що, дядьку, як лучче жити: правдою чи неправдою? — Е-е-е!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда. — Ні, дядечку! Є правда — правдою лучче жити. — Ходім на суд. — Та чого ж ми таки підемо на суд? Лучче давайте підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо; як скаже, так і буде. Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені. Так спитаймо до трьох раз. — Ну, добре. І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть — зустрічається їм чоловік — із заробітків, чи що, йшов. — Здоров, чоловіче добрий! — Здорові! — Скажи, будь ласкав, чоловіче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи кривдою. — Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Лучче жити кривдою, аніж правдою. — Ну, оце раз моя правда! — каже дядько....

«Прийом у запорожців»

5 Клас

Запорожці, як підмовлять, було, до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться буть запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: «Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, і не перепріла. А ми підем косить. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й зови нас, а ми почуємо да й прийдем». От поберуть коси да й підуть нібито косить. А де в дідька їм хочеться косить! Зберуться в комиш да й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу і зачне гукати. А вони і чують, да не озиваються. То він гукає, гукає да й давай плакать: «От занесла мене нечиста сила між сії запорожці! Лучче було б дома сидіти при батькові та при матері. А то ще перекипить каша, то прийдуть та битимуть, вражі сини! Ой бідна ж моя головонько, чого мене понесло між сії запорожці!» То вони, лежачи в траві, вислухають усе да й кажуть: «Ні, се не наш!» А далі вернуться до куреня, да дадуть тому хлопцеві коня і грошей на дорогу, да й кажуть: «Їдь собі к нечистому! Нам таких не треба!»...

«Чому в морі є перли і мушлі»

5 Клас

Кохалися дівчина з хлопцем. І дівчина була багата, бо в неї батько був цар. А хлопець з бідної сім’ї. Вони довго дружили і захотіли одружитися. Але батько дуже любив свою дочку і хотів, щоб вона була щаслива й добре жила, не хотів віддавати за бідного. І потім, коли вони вже домовилися з батьком, щоб одружитися, батько казав дочці: «Добре, гаразд». А потім потай підшукував дочці багатого хлопця. І потім вона казала: — Скоро, тату, буде в нас весілля? А батько казав: — Скоро, скоро, підожди, тобі пошиють гарне плаття, придане підготують. І потім дівчина вже побачила, що батько щось затіяв недобре. Вона все зрозуміла. Пішла на берег моря, сіла і роздумує. Вона знала свого батька дуже добре і знала, що як він щось захотів, то вже від того не відступить. І подумала, що краще померти, ніж жити з тим багатим хлопцем....

«Як виникли Карпати»

5 Клас

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, вкрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу. Володарем долини був велетень Силун. Коли йшов Силун, від його кроків земля здригалася. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок та гусей плавали у ставках, багато курей кудкудакали на фермах. Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого! Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у срібленому кріслі. На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев’яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи, мусили жити і вмирати кріпаками....

«Неопалима купина»

5 Клас

Було це дуже давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська і підступили до стін славного міста Дорогобужа (зараз райцентр Смоленської області). Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон. За це королі обіцяли всім зберегти життя. В іншому випадку погрожували, що місто буде спалене і на ласку переможців сподіватися нічого. Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його і провели на узвишшя, де на золочених стільчиках возсідали королі. — Я приніс відповідь на ваш лист, — сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину із схожим на ясенове листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці. — Як?! — здивувалися владарі. — Оце й усе? Посланець вклонився: — Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно. Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом. Коли знайшовся один:...

«Чому пес живе коло людини?»

5 Клас

Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив знайти собі друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби сей його товариш був найсильніший з усіх тварин. Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже: — Вовче, брате, живімо разом! Вовк відповів: — Чому би ні! Зачали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Збудив вовка, а той йому каже: — Будь тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас! Пес тоді здогадався, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже: — Ведмедю, братику, живімо разом! — Коли разом, то разом, — відповів ведмідь. Минула коротка доба. Раз на зорях вчув пес якийсь шелест і почав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:...

Навігація